Резонансна справа Івана Братчені, якого у народі ще називають “продавцем міністерських посад”, дійшла до свого логічного завершення. Понад два роки у Луцькому міськрайонному суді намагалися розібратися з таємними орденами, міністерськими посадами, політичними амбіціями та тисячами “зелених”.
Нагадаємо, за версією Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Іван Братченя налагодив злочинну схему вимагання коштів за ніби то допомогу в призначенні на керівні посади у Кабінеті Міністрів України. На шахрайській схемі він наче заробив понад 1,5 млн доларів.
Івана Івановича затримали на початку липня 2020 р. в одному з кафе м. Луцька. До поліції на нього поскаржився ошуканий громадянин. У справі фігурували одразу троє потерпілих.
Через серйозність обвинувачення справу розглядала колегія суддів у складі: головуючого Вячеслава Покидюка, суддів Алли Полюшко та Анатолія Марчука.
30 серпня суд перейшов до судових дебатів.
Спочатку слово надали прокурору, який ще раз окреслив деталі злочину. За його словами, обвинувачений з корисливих мотивів розробив шахрайську схему, спрямовану на власне збагачення. Він обіцяв жертвам працевлаштування у вищих органах влади України, навчання закордоном та вступ до масонського ордену. Втираючись у довіру, йому вдалося виманити у потерпілого З. 135 тисяч доларів, а у громадянина К. — 150 тисяч доларів. Також обвинувачений намагався заволодіти коштами потерпілого С. у розмірі 200 тис. доларів, під час передачі яких його й було затримано.
Виходячи з усього вищесказаного, сторона обвинувачення запросила визнати Івана Братченю винним та призначити покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
У свою чергу обвинувачений назвав потерпілих “5 колоною” з якою він працював і проти якої виступив. Він ще раз наголосив, що не усі матеріали були представлені у суді, а кошти, які він взяв у громадянина С., сприймалися як благодійний внесок у створення політичної партії. До того ж він запевняв суд, що у разі його відмови співпрацювати з так званими потерпілими, його життю загрожувала небезпека.
“Справа сфабрикована, “шита білими нитками”, і любий юрист це побачить”, – наголосив підсудний.
Сторона ж захисту відстоювала позицію, що факти передачі коштів громадянами З. та К. не мають жодного документального підтвердження та незасвідчені свідками. Єдині покази щодо передачі валюти стосувалися позики між цими ж громадянами, що ніяким чином не підтверджує причетність Івана Братчені до тих грошей.
А передані кошти С. були розцінені як членські внески в громадську організацію для майбутньої реєстрації політичної партії. Також адвокати наголосили, що аудіо- та відеоконтроль за обвинуваченим розпочалися раніше, аніж була написана заява потерпілим С.
Також вони поцікавилися, чому потерпілі З. та К. чекали стільки років (4 роки, – Авт.), доки не звернулися до правоохоронних органів. До того ж, за словами сторони захисту, потерпілі були знайомі з обвинуваченим задовго до цих подій, адже були пов’язані політичною діяльністю, але у суді вони заперечували ці факти.
Заслухавши усі сторони суд надав останнє слово підсудному.
“Об’єктивно подивіться на мене, я цього криміналу не робив. Якби я працював на Сполучені Штати Америки, то один маленький дзвінок – і мене б відразу відпустили. Я все своє життя працював чесно. Тому прошу об’єктивно підійти до моєї справи”, – зазначив Іван Братченя.
Після цього суд направився у нарадчу кімнату, а у справі оголосили перерву.
Трохи більше ніж через годину слухання було продовжено. У результаті суд визнав Івана Братченю винним у інкримінованому йому злочині та призначив покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Але зважаючи на те, що чоловік уже два роки просидів під вартою, а відповідно до “Закону Савченко” один день тримання під вартою дорівнює двом дням відбування покарання, тож фактично Івану Братчені залишилося відсидіти менше 3 років. Також суд прийняв рішення стягнути з обвинуваченого на користь потерпілих З. та К. майже 7 млн грн матеріальної шкоди та 20 тисяч моральної.
Протягом 30 днів рішення можна оскаржити в Апеляційному суді.
Дар’я ОНІМОВА.
Фото авторки.