Львів’янин Іван Калитяк підкорив на Горохівщині не тільки жіноче серце.
Яких тільки сюрпризів не готує нам доля! От і Іван Калитяк: заради коханої жінки покинув малу батьківщину та перебрався до горохівського с. Ватин. У любові та злагоді дочекалися з дружиною двох доньок і синочка. А щоб їх на ноги поставити та в люди вивести, взявся, було, Іван Васильович по закордонних заробітках їздити.
Проте сільська громада, до якої чоловік у приймаки прийшов, розпорядилася по-іншому: мовляв, нема чого на панів чужих працювати – давай-но тут, удома, хазяйнувати будемо. І для того взяла та й вибрала «львівського зятя» на сільського голову.
– Дякувати Господу і знаному аграрію Валентинові Вавриновичу, наші села (а це села Ватин і Ватинець) оминула загроза занепаду. Бо коли колгосп, здавалося, от-от «розлетиться», його майно та землі «підхопив» Валентин Володимирович і товариство «Волинь-нова». Саме це, думаю, стало тим фундаментом, на якому ми взялися розбудовувати наш Ватин-Ватинець, – міркує сільський голова.
Та самі люди розповідають: як тільки обрали собі за «поводиря» Івана Калитяка, кожен новий рік став приносити якісь приємні здобутки. То дорога відремонтована з’явилася, то довгожданий газ у домівках. А скільки було радості в дітлахів, коли замість старого обшарпаного їх зустрів новий дитсадок!
– На сільському голові, звісно, основна відповідальність. Бо мусиш утілити задум людей, усім процесом керувати, – зізнається Іван Васильович. – Але якби не дружна громада і не підтримка Валентина Вавриновича, ми б і половини із запланованого не зробили.
Ще ліпше зажив Ватин-Ватинець, коли на тутешні землі прийшов іще один інвестор – Євген Дудка. Бо тепер уже двоє потужних аграріїв стали людям оренду платити, сільський бюджет податками наповнювати, спонсорську допомогу надавати. Тож невдовзі в усіх бюджетних установах з’явилися енергоощадні вікна, а в клубі – ще й двері нові. Обабіч доріг Ватина засвітилися ліхтарі. Цьогоріч засяє придорожніми вогнями сусідній Ватинець.
– А все тому, що на території нашої сільради ви не знайдете жодного клаптика землі, який би стояв незатребуваним, – долучається до розмови секретар Ватинської сільради Ярослава Леонідівна. – Хто з людей хоче – сам обробляє свої паї. А ні – здає в оренду. Поки що розрахунок – по 400 гривень із гектара. Але після проведення нової грошової оцінки землі, думаю, ця сума буде ще вищою.
Хоча і зараз Ватинська сільська рада не бідує. Свій бюджет наповнює надходженнями від фізичних осіб, податками, що сплачує колгосп, домовим патентом, акцизним збором. Тому, за словами секретаря, щороку місцева казна має позапланові кошти:
– Торік це перевищення становило 50 процентів, що по грошах вилилося у сто тисяч гривень. Цього року результати теж непогані: за п’ять місяців річний бюджет виконали на 45 відсотків. І така робота тішить усіх наших жителів. Адже знаємо: кошти підуть на покращення нашого життя.
Самостійно обробляти гектари полів місцевий люд теж не боїться. Сільський голова, приміром, лише картоплі садить близько гектара. А все тому, що не мотикою, а сучасною технікою господарі працюють. Маєш свою – добре. Не маєш – у сільгосптоваристві можеш позичити.
– На відміну від багатьох віддалених сіл (а до Горохова нам 25 кілометрів), Ватин-Ватинець не має проблем із працевлаштуванням: колгосп, школа, дитсадок, ФАП, клуб. Із багатьох довколишніх сіл мешканці до нас на роботу їздять. А кому праця в полі чи в кабінеті не до снаги – влаштувалися в Луцьку на німецький завод і службовим автобусом дістаються до обласного центру, – зазначає Іван Калитяк.
Проте сам він (як і багато односельців) устигає працювати і на зарплату, і на власний урожай.
– Маємо родючу землю, тож гріх її не засаджувати-засівати. От тільки традиційні для Волині культури: зернові, картопля, буряк – не «виправдовують» наших сил та грошей, – зізнається Іван Васильович. – Коли торік картопля була по чотири гривні – звісно, цікаво було її садити. А цьогоріч – по 70 копійок, то ліпше вже свиням згодувати.
Можливо, тому і тримають місцеві господарі в середньому по десятеро свиней! А ще, зізнаються, великі надії покладали на молочарський бізнес, через що майже в кожному господарстві тримали по три-чотири корови.
– Слухали в новинах про бунти у північних районах і думали, як-то нам «повезло»: місцевий колгосп забирає молоко по три гривні за літр і щомісяця – повний розрахунок, – каже секретар сільради. – Але тільки взялися люди поголів’я ВРХ нарощувати, як на тобі: держава перестала дотації на худобу платити! Для чого це робиться – не зрозуміло. Але тепер господарі стали відмовлятися від корів і, що прикро, навіть не можуть вигідно здати худобу.
Проте далеко не всі місцеві господарі тупцюють на місці або плачуться на життя. Той же сільський голова, приміром, звиклий іти попереду й не боятися труднощів. Тому у свої 42 охоче їздить на «аграрні» навчання, тренінги, семінари.
– Для нас не новина брати участь у проектах. Саме таким способом два роки тому відремонтували водонапірну башту (бо маємо в селі централізоване водопостачання). Завдяки участі у проекті 9-річна школа у Ватинці отримала мультимедійний комплекс. Тому коли голова районної ради Леонід Андрійчук запропонував узяти участь в українсько-польському-білоруському проекті «Час для бізнесу», я, звісно, не зміг не зацікавитися, – пригадує Іван Васильович. – І знаєте: не просто не пошкодував – навпаки: вирішив собі спробувати заробляти так, як це роблять польські фермери, – на садівництві. Спершу думав узятися за вишні. Та потім познайомився з господарником із Горохівського району Сергієм Шевчуком. Він професійно вирощує яблуні, запропонував мені спробувати, показав, як треба щеплювати не брунькою, а пагоном. Я спробував. Спочатку 50 деревець прищепив, коло хати посадив – прижилися. Відтак, минулої осені ще 300 яблунь на городі з’явилося. А нині окремі деревця вже радують першими яблучками.
Наразі фруктовий бізнес для тутешньої громади – це щось нове й незвідане. Господарі чекають: хай-но сільський голова першопрохідцем стане, «підводні рифи» нащупає. Вийде у нього на яблунях заробляти – дивись, і інші захочуть фруктовий сад на своєму городі закласти.
– На швидкі та великі прибутки я й сам не розраховую. Тому і сію, і картоплю саджу, і три корови та десятеро свиней тримаю, – сміється Іван Калитяк. – Але думаю, фруктовий бізнес матиме хороші перспективу. Тож якщо не я, то мій другокласник Сашко разом зі своїми ровесниками виростуть і таки стануть заможними, впевненими у завтрашньому дні господарниками.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.