Усупереч оптимістичним прогнозам, герой-танкіст зі Старовижівщини Микола Тишик із нагоди Дня незалежності так і не отримав давно обіцяної державної нагороди!
Про сім кіл пекла боротьби за справедливість, які доводиться проходити «Волинській газеті» в справі гідного відзначення на державному рівні подвигу одразу двох танкових екіпажів під командуванням Миколи Тишика (у складі першого вони знищили кілька ворожих танків, а одну броньовану машину Т-72 захопили як трофей, а з другим Микола Тишик вивів колону українського війська з котла під Дебальцевим), ми розповідали неодноразово. Як і про те, з яким завзяттям чиновники місцевого та загальнонаціонального рівня футболять нагородні документи з однієї інстанції в іншу, і як, нарешті, в обласному військкоматі вирішили підняти армійські архіви і, отримавши письмові докази героїзму танкістів, уже з власної ініціативи написати клопотання до Верховного головнокомандувача…
Проте наприкінці минулого тижня мама Миколи Тишика, зателефонувавши в редакцію, повідомила ніби як радісну новину: на неділю, 23 серпня, її геройського сина викликають у столицю, щоб вручити нагороду! Щоправда, сам боєць, завітавши напередодні свят у редакцію «Волинської газети», доволі скептично оцінив таку перспективу, адже, виявляється, телефонував з цього приводу до одного з волинських депутатів громадянин у статусі… волонтера. Тому демобілізований командир танку зауважив: якщо власним коштом їхати за 400 км по нагрудний знак для учасників АТО, то краще залишитися вдома…
Недобрі передчуття (з усіх фото мами Миколи Тишика у статті про можливе нагородження її сина ми випадково вибрали зображення, де є гарбузи) справдилися: уважно вичитавши Указ Президента України Петра Порошенка №490/2015 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України» від 23 серпня ц. р., серед тих, кого нагороджено орденами, медалями та відзначено почесними званнями «за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов’язків» ні Миколи Тишика, ні будь-кого іншого зі складу героїчних екіпажів 51-ої Володимир-Волинської ОМБР (перейменовано на 14-ту ОМБР) немає.
Однак самі хлопці тим майже не переймаються. Кажуть, основну нагороду – життя і здоров’я – від Господа отримали, а все решта самі зароблять.
Аби чоловіки, які повернулися з передової, не лишалися сам на сам зі своїми проблеми, демобілізовані згуртувалися у Спілку учасників АТО. До прикладу, на Старовижівщині її очолив офіцер, а в мирному життя – підприємець Сергій Махонюк. Натомість його заступником став давно знайомий нам Микола Тишик.
– Ми тільки пару тижнів тому, як офіційно зареєструвалися. Тому ще й не знаємо: приймати від хлопців заяви чи обійтися без паперової реєстрації, – зізнався Микола, завітавши до редакції «Волинської газети». – Сергій як підприємець буде займатися документами спілки. Я, як більш пропіарений, ходитиму по організаціях, стукатиму у владні кабінети, щоб вирішувати проблеми ветеранів АТО.
А вони на Старовижівщині, як і всюди: тривале оформлення посвідки учасника бойових дій, необхідність підтверджувати бойове поранення, котре в документах фіксується, як побутова травма. Турбує колишніх бійців байдужість окремих чиновників, до яких за папірцем мусиш по декілька разів долати десятки кілометрів.
– Я вже встиг посвідчення отримати, тому часто хлопці дзвонять, радяться, – продовжує наш гість. – Багато з ветеранів не знають, куди і з якими паперами звертатися, аби землю отримати, грошову допомогу. Теж мені телефонують.
До воєнних копотів додалися Миколі й більш приємні. Адже 7 серпня чоловік одружився і тепер чекає на первістка.
– Ми з дружиною Анею живемо в Луцьку, знімаємо квартиру. А ще прагну ті гроші, які отримав у Центрі зайнятості для підприємницької діяльності, пустити на відкриття власної справи.
Якої саме – розповідати не станемо, аби не створювати Миколі зайвих конкурентів. Скажемо тільки, що буде цей бізнес пов’язаний із енергоощадними технологіями.
Щодо нагороди, яку боєць давно мав би вже отримати, то Микола Тишик і сам дивується:
– Знаю, що командування, місцева влада, волонтери неодноразово подавали мене до нагороди. От і на День Незалежності нібито мали вручати якусь відзнаку. Натомість із Києва мені особисто ніхто не дзвонив. Тому я не знаю, звідки ті дані про нагородження мене і ще одного хлопця з Ратного, – зізнається Микола. Втім, надії не втрачає і вірить: перемога буде за нами!
Відтак, боротьба за справедливість буде продовжуватися. Тим паче, що одна з провладних партій уже запропонувала Миколі Тишику балотуватися в облраду по одному з Луцьких округів, шансів на перемогу в нього немало, а з депутатським мандатом навіть залізобетонний мур чиновницької байдужості пробивати набагато легше. Дивно тільки, чому її чисельна фракція в нинішній облраді досі не проголосувала за звернення до глави держави з приводу гідного вшанування не лише Миколи Тишика, але й інших чотирьох солдатів із його танкових екіпажів?
Володимир ДАНИЛЮК,
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото Оксани БУБЕНЩИКОВОЇ: Микола Тишик під час візиту в «Волинську газету».