Іноді стає прикро за зневагу до нашої праці. Подібне відчуття неодноразово з’являється під час днів передплатника, що їх регулярно організовують наші добрі друзі та помічники – працівники поштових відділень області.
Журналісти, готуючи будь-яку публікацію, докладають максимум зусиль та старань, аби донести правду про ту чи іншу подію історичного, політичного, краєзнавчого чи іншого характеру. Іноді доводиться звертатися не до одного джерела, аби встановити істину. Робота досить копітка та не завжди вдячна. Але таке вже наше покликання. Мета кожної публікації одна-єдина: розвій нашої України, яку усі ми хочемо бачити в числі найпрогресивніших та найбагатших країн Європи та світу з достойним рівнем життя кожної людини. Ніяких меркантильних цілей чи особистої вигоди жоден журналіст не переслідує. За колег свого часопису ручаємося.
На жаль, в останні роки з вини провладної верхівки сталася переоцінка цінностей. Талант люди почали розмінювати на гроші. Інтелектуальний рівень суспільства понизився на кілька порядків. Книжка чи газета в руках молодої людини – це унікальний виняток нашої буденщини і сприймається як пережиток минулого. Уся молодь «присіла» на гаджети, які подають широкий аспект не фільтрованої інформації, у тому числі й суспільно шкідливої. Ось чому маємо непоодинокі випадки насильства, суїциду тощо. Нація, яка перестає читати, починає відставати в своєму інтелектуальному розвитку та поступово деградувати. А це вже симптом дуже небезпечної хвороби, лікувати яку вкрай важко.
Було прикро за молодих турійчан, які під час Дня передплатника, що проходив у поштовому відділенні райцентру, байдуже одним оком ковзали на періодичні видання як районного, так і обласного рівня. Зрозуміло, що світ комп’ютеризований, але жодна інтернетівська замітка не замінить газетної публікації, побудованої на історичних джерелах чи сучасному аналізі фактів. Це краще усвідомлюють люди старшого покоління.
Саме вони становлять основу нашої читацької аудиторії. Турійськ не став винятком. Першою зацікавилася нашим виданням жителька селища Марія Висторопець. Усе життя Марії Григорівни пройшло у трудових буднях. Саме це дало можливість виростити та поставити на ноги трьох дітей: Сергія, Юлю та Олександра. Двоє вилетіли з рідного гнізда, коли обзавелися сім’ями. З матір’ю лишився тільки Сергій. Не так давно вернувся з неоголошеної російсько-української війни, полум’я якої досі палає на східних теренах України. Там і дістав поранення, тож часто доводиться звертатися до лікарів. Працює вчорашній фронтовик у системі «Волиньенерго».
– Найбільше болить материнське серце за свою кровинку, – жалісливо каже Марія Григорівна. – Так хочеться, аби в нього було все добре, аби війна не заглядала до нього навіть у снах. І інших дітей хай збереже Бог від всяких лих, що їх приносить війна. А ще ж і мамою переймаюся. Вона в Дольську проживає, мушу її бідненьку доглядати. Важко, звичайно, але така життєва карма мені випала.
Жінка розчулилася мало не до сліз, коли разом з передплатною квитанцією отримала у подарунок від газети будильник, який, за словами Марії Григорівни, не тільки пригодиться мамі, а ще й сподобається. Сподіваємося, що він служитиме довго та багато років відлічуватиме щасливі години життєвої подорожі усій родині.
Галину Новосад протягом багатьох років трудового життя супроводжував веселий сміх та гомін малечі. Турійчанка працювала кухарем у селищному дитячому садочку з досить поетичною назвою «Сонечко». Щороку тут виховувалося, за висловом Галини Степанівни, 100 і більше галасливих сонечок, які затихали тільки під час солодких снів чи за обідніми столиками. Двоє з них – Вася та Наталя – були її. Тепер пенсіонерка, окрім городу та господарки, клопочеться трьома внуками: Вадимом, Дмитром та Юлечкою, з якою і завітала на поштове відділення. Та і допомогла бабусі вибрати подарунок від «Волинської газети» – бляшку для випікання пиріжків. Як кажуть, що кому потрібно.
Журналісти «Волинської газети» дорожать думкою ще одного турійчанина Василя Мазурика. Він – людина надзвичайної долі. Свого часу очолював Турійську райдержадміністрацію, був начальником обласного управління лісового та мисливського господарства, депутатом районної ради. Активний учасник Майдану, брав участь у будівництві оборонної лінії на підступах до Маріуполя, активний громадський і політичний діяч, адже представляє Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Зараз очолює комунальне підприємство «Вовчак», яке відбудовує «Січ» УПА у Вовчаку.
Дізнавшись про передплатну кампанію, попри свою зайнятість, знайшов хвилинку для зустрічі з журналістами, поділився думками про сучасну політичну ситуацію, яка склалася в країні, стан справ у районі, запросив до колиски Української повстанської армії у Вовчак.
Сьогодні Василь Мазурик, маючи великий досвід у багатьох сферах діяльності, опікується ще й вихованням молоді, разом з побратимами-свободівцями проводить фестивалі стрілецьких та повстанських пісень та військово-спортивні ігри для юнацтва.
Звісно, журналісти вдячні й іншим передплатникам, зокрема, й фермерському підприємству «Перлина Турії» на чолі з Володимиром Яренчуком, лісівникам Турійщини.
А ще разом з редактором районної газети «Народне Слово» Світланою Невелич ми завітали до голови Турійської райдержадміністрації» Ореста Василишина, з яким відбулася зацікавлена розмова про партнерство двох гілок влади – першої і четвертої, як ще називають мас-медіа. Про це розповімо згодом. Наразі ж хочемо подякувати усім нашим передплатникам за прихильність до «Волинської газети» та її підтримку власною гривнею, а також начальнику поштового відділення Олені Денисюк, листоношам селища Валентині Бояр та Валентині Яким’юк за увагу і до нас, і до нашого видання. До речі, від них дізналися, що у Турійську є вулиця, названа на честь нині покійного, а колись заступника головного редактора «Радянської Волині», письменника-гумориста Юрія Троця, зустріли, зокрема, і його двоюрідного брата Богдана Лукашевича, який розповів про дитинство, юність та становлення цього самобутнього й авторитетного журналіста.
На жаль, чогось подібного ми не зустріли з боку поштових працівників Любешова, де побували минулої п’ятниці. На наш приїзд ніхто не очікував, ніяких оголошень про День передплатника ніде не було. Ми були не вельми бажаними того дня. А шкода, бо робимо, по суті, одну справу – інформуємо людей про життя області, у тому числі й Любешівщини.
Володимир ПРИХОДЬКО,
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото Віктора РАЙОВА.