Який ще окупант повинен
прийти на волинську землю, щоби нинішні покоління навчилися шанувати захисників
рідного краю, а не його поневолювачів?!
9 Травня 2014 р. Урочище
Лопатень Ківерцівського р-ну. З одного боку невеличкого майданчика –
спецавтомобіль ДАІ із кількома патрульними в салоні. Поруч із зупинкою
громадського транспорту припарковано цивільні машини. Навпроти – царство виїзних буфетів, які розгорнули торгівлю
продуктами харчування та напоями. Біля них – кілька столів із кріслами, де
примостилися учасники урочистих заходів після завершення офіційної частини
програми. Можна побачити і діючого сільського голову, і батюшку, і кількох інших
осіб явно не ветеранського віку. А ще – багато школярів, для яких саме цього
дня і саме в цьому урочищі організували якісь змагання…
Отже, черговий День Перемоги.
Вже відбувся фестиваль хорових мистецтв ветеранів, присвячений 869-й річниці з
дня закінчення Другої світової війни в Європі, 70-й річниці визволення України
та… 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка. Вже виступили біля мікрофонів усі
достойники. Вже покладені до пам’ятників усі вінки та квіти. Ще панує атмосфера
свята в лісі, де в 1942-1944 р. приземлилися на парашутах та отаборилися бійці
та командири загону спеціального призначення НКВД СССР «Переможці» під
командуванням полковника Держбезпеки Дмітрія Мєдвєдєва. Головним завданням для
них було проведення диверсійно-розвідувальної роботи в тилу ворога, а особливий
інтерес викликало сусіднє Рівне, де з волі Адольфа Гітлера діяла
адміністративна столиця «райхскомісаріату Україна» на чолі з катом українського
народу Еріхом Кохом… До речі, саме в м. Рівне радянський бойовик Ніколай
Кузнєцов у формі німецького обер-лейтенанта Пауля Зіберта розстріляв чималу
кількість нацистських генералів, а під час одного із замахів підкинув на
асфальт портмоне, вміст якого наводив гестапівців на «слід українських
націоналістів». І ті «клюнули» на гачок енкаведистів, запідозрили в замахах на
нацистську верхівку відділи ОУН та УПА, а тому у відповідь розстріляли кілька
сотень українських інтелігентів, ув’язнених у рівненській тюрмі…
Портрет польського майора в урочищі Лопатень.
Та не про Дмітрія Мєдвєдєва
чи Ніколая Кузнєцова згадувалося в травні 2014-го, чиї портрети й досі
прикрашають центральну алею меморіального урочища на шляху до відбудованих
українськими руками землянок. Бо про цих захисників більшовизму, в принципі,
уже сказано багато.
Але поруч із зображеннями
російських спецпризначенців часів минулої війни причаївся ще один портрет –
поляка за національністю та більшовика за способом життя Юзефа Собесяка (псевдо
«Макс»). Який стосунок має цей офіцер чужої армії до партизанського та
підпільного руху, що в 1943-1944 рр. розгортався на Волині? І з якого дива ми
шануємо громадянина сусідньої держави,
який після 1945 р. оселився в ПНР? З ким і задля чого він, врешті-решт, воював,
і за що ми йому повинні дякувати?
Насамперед слід відзначити,
що Юзеф Собесяк стояв на твердих більшовицьких позиціях. Окрім боротьби з
гітлерівцями, священною справою він вважав поборювання всіх
національно-визвольних рухів, які намагалися відродити незалежну Польщу та
Україну.
Приміром, у книзі «Бригада
«Грюнвальд», яка побачила світ далекого 1967 р. у московському видавництві МО
оборони СССР, Юзеф Собесяк і не приховував, що під час перебування в тилу
нацистів виступав рішуче проти діяльності Армії Крайової, котра продовжувала
почату 1 вересня 1939 р. боротьбу з гітлерівцями.
Ось характерна фраза:
«Лозунг «Стояти зі зброєю
біля ноги» втрачав популярність, особливо в рядових бійців АК. Від них
намагалися приховати, чим є цей лозунг насправді, в ім’я яких цілей вони
повинні берегти свої сили. Насправді мета мала не лише антикомуністичний, але й
антинародний характер»…
Проте ще вагомішим для
«Макса» було завдання боротьби з українськими патріотами.
Ще одна характерна деталь ––
із книги Юзефа Собесяка і Ришарда Єгорова під назвою «Бур’яни», побачила світ
того ж 1967-го в київському видавництві «Дніпро». Під час зустрічі з підлеглого
«Макса» на ім’я Федір із волинським православним священиком наводяться такі
слова учасників зустрічі: «Нині ми переживаємо один із найбурхливіших періодів
історії України. Уся західна частина, від старого кордону тридцять дев’ятого
року до Перемишля, Грубешова і Холма, аж кипить. Хто би міг подумати, що цей
бідний, темний народ має стільки патріотичного запалу… Люди борються з ворогом,
гинуть… Будь-яка війна сприяє виявленню всіляких покидьків суспільства, які
тоді найлегше випливають на поверхню. Погані інстинкти знаходять собі вихід в
усій своїй наготі й брутальності.
Федір не міг зрозуміти, кого
піп має на оці, говорячи про «всякі покидьки». «Чому він не каже прямо, що
думає про бандерівців?».
Епілог цієї зустрічі виявився
сумним. Внаслідок нападу боївки УПА Федір та ще один партизан загинули. А
вцілілий «народний месник» убив батюшку пострілом у голову…
Вже ранньої весни 1944 р. в
Юзефа Собесяка почався новий етап діяльності: він отримав завдання не лише
сформувати партизанську бригаду з числа громадян польської національності для
діяльності на теренах Люблінщини, але й розгорнути на Волині боротьбу з
бандерівцями.
«Бесідою в ЦК КП(б)У я
залишився дуже задоволеним», – зафіксував цей епізод сам автор.
Виїзні буфети для учасників свята; то яким партизанам – слава?!
І хоча в прокомуністичний загін
затесалося чимало бойовиків із числа членів т. зв. «самооборони с. Пшебраже»
(нині с. Гайове Ківерцівського р-ну), які стояли на жорстких антирадянських
позиціях (за цей прорахунок органи НКВД ледь не заарештували самого командира
бригади!), основного завдання ніхто не скасовував.
Врешті-решт, формування Юзефа
Собесяка почало рухатися за маршрутом
Пшебраже-Тростянець-Колки-Оконськ-Маневичі-Конинськ. Після ночівлі в с.
Тростянець Ківерцівського р-ну довга колона рушила в бік смт Колки, що в 1943
р. зажило слави як столиця Колківської республіки УПА, яку знищили гітлерівські
карателі. Та неподалік повороту на с. Омельне відбувся перший бій «грюнвальдівців»
із відділом УПА:
«На галявині я побачив, як
ланцюг партизанів під командуванням поручника Фульгенти Вонсовіча атакує край
лісу. Вперед пересувалися перебіжками. До мене донеслися вигуки «Ура!»…
Автоматні черги злилися з криками. Потім настала тиша. Я під’їхав ближче. Наші
вели полонених. Поміж деревами я побачив трупи вбитих»…
У результаті цього бою 6
повстанців поляки знищили, 12-х захопили в полон, а потім передали в органи
НКВД Колківського р-ну.
Наступною тривалою зупинкою
бригада «Грюнвальд» обрала с. Конинськ. Планували там перебувати не більше 2
тижнів, але довкола діяли відділи УПА із числа куреня, розташованого в с.
Вовчецьк нині Маневицького р-ну. Сотенний «Стріла», який у період окупації
знищив на залізниці не один ешелон із гітлерівськими військами, в особі групи
Юзефа Собесяка отримав чергового сильного та підступного ворога. Першим, чим
зайнялися т. зв. польські партизани, був грабунок місцевого українського
населення, бо «ми повинні були за будь-яку ціну нагодувати кілька сотень
фізично здорових людей».
«Ми звернулися по допомогу до
секретаря обласного комітету партії генерала Бегми, мого друга та товариша по
спільній боротьбі з окупантами, – згадував Юзеф Собесяк. – Вихід вдалося
знайти. Ми отримали від генерала документ, який дав нам право займатися
реквізицією надлишків продовольства в тих селах, де господарювали бандерівці».
А коли червоні польські
бойовики вже вдосталь наїлися українського хліба та сала, вони вирішили
організувати крупномасштабну каральну операцію проти відділів УПА. Ось
характерний епізод, який описує Юзеф Собесяк:
Контр-адмірал, заступник командувача ВМФ ПНР Юзеф Собесяк у 1965 р. розказує про війну на Волині.
«На підходах до Карасина
(нині – Маневицький р-н) рота зробила короткий перепочинок. Поручник Вонсовіч
виставив вартових. Решту партизанів зібрав біля себе.
– Досить гратися в піжмурки,
– сказав він. – Пора братися за роботу. Бандерівцям наша бригада стала поперек
горла, і вони вирішили її ліквідувати. Сьогодні вночі вони спробують нас прикінчити.
Як думаєте, варто їм завадити?
Відповідь була одностайною.
Нарешті буде справжня, солдатська справа!».
Результатом цієї «солдатської
справи» став напад на колону українських повстанців, яка рухалася дорогою
Оптова – Конинськ. Поляки облаштували засідку на старому кладовищі… Бій був
жорстоким і кривавим:
«Під убивчим вогнем, що
хлинув із пагорба, колона звивалася на дорозі, як гігантська змія, що зійшла з
розуму. Скоро сили цього чудовиська вичерпалися. Воно розпадалося на шматки,
конало… Частина бандерівців зуміла вирватися з вогненного потоку та заховатися
в лісі. Інші повернули назад. Ті, що кинулися в бік від дороги, загрузли в
болоті, де їх доганяли влучні черги. Подекуди бандити намагалися
відстрілюватися, організувати щось схоже на опір, але марно. Скрізь їх
діставала партизанська куля чи граната…».
Мабуть, самі того не відаючи,
організатори цьогорічних урочистостей в урочищі Лопатень присвятили їх…
100-річчю з дня народження Юзефа Собесяка, яке припадає на… 17 травня.
Народився ж він у 1914 р. у с. Пілашковіце Красноставського повіту Люблінського
воєводства в селянській родині. З ранніх років почав заробляти на життя власною
працею. Під час строкової служби у Війську Польському двічі заарештовувався за
комуністичну пропаганду. У вересні 1939-го був мобілізований на
німецько-польський фронт і брав участь у бойових діях. Після 17 вересня того ж
року евакуювався на Волинь, де до 22 червня 1941 р. працював на заводах у Києві
та Ковелі. До листопада 1941-го трудився в друкарні смт Маневичі, де був заарештований
за антигітлерівську діяльність. Утікши з-під арешту, організував невеликий
інтернаціональний партизанський загін, який згодом переріс у бригаду ім.
Фрунзе. В 1944 р. за наказом ЦК КП(б)У сформував бригаду «Грюнвальд» для
бойових дій у тилу німців на території Польщі. З 1 вересня 1944-го до 31 травня
1945-го навчався в Москві в Академії Генштабу СССР ім. Фрунзе. Потім – на
різних посадах у ЗС Польської Народної Республіки. Помер 18 листопада 1971 р. у
Варшаві, перебуваючи на посаді заступника начальника Військово-політичної
академії Війська Польського ім. Фелікса Дзержинського. Радянська влада нагородила
його орденами Лєніна, «Боевого Красного знамени и Отечественной войны» I ст.
Бої проти українських
повстанців для Юзефа Собесяка, якому Москва весною 1944-го присвоїла звання
майора, не були для нього чимось дивним чи незвичним. Наприклад, 5 жовтня 1943
р. до 300 учасників т. зв. «самооборони Пшебраже» з числа прихильників та
учасників Армії Крайової спільно з 150-ма радянськими партизанами загону
Прокопюка (серед них і бійці «Макса»-Собесяка) здійснили напад на підстаршинську
школу УПА в с. Омельно Ківерцівського р-ну. Як зазначають сучасні польські
історики, внаслідок цього загинуло щонайменше 10 українців, а будівлю школи
зруйнували. Загинули патріоти, які на звернення «Слава Україні!» відповідали
«Героям слава!»…
Симптоматично, що в сучасній
Республіці Польща колишніх більшовицьких поплічників із числа червоних партизанських
загонів і Армії Людової ніхто не шанує, а вулиці, названі їхніми іменами, давно
отримали нові назви. Чого, виявляється, не можна сказати про нас: продовжуємо
любити невичерпною любов’ю тих, хто прийшов на нашу землю з вогнем і мечем. Зокрема
й Юзефа Собесяка, на честь якого в Маневичах навіть вулицю назвали…
Роман УСТИМЧУК.
Фото автора та з архіву
бібліотеки м. Гродзіск Великопольські (Республіка Польща).
Від редакції. До речі, інформації про згадані Юзефом Собесяком
населені пункти Оптова і Конинськ не вдалося відшукати навіть у найповніших
статистичних матеріалах про адміністративно-територіальний устрій Волинської обл.
Можливо, читачі «Волинської газети» підкажуть, де ж відбувся бій між польською
бригадою «Грюнвальд» і невідомим повстанським відділом?