У Луцькій ЗОШ № 2 відбувся поетичний урок,
присвячений Костянтину Шишку. Він жив поруч зі школою, тут навчався, звідси
вступив до Луцького педінституту ім. Лесі Українки. Ніколи не забував про рідну школу і її
талановитих вчителів та однокласників. Втім, у самій школі про цього здібного
випускника воліли ще довго не згадувати. І справа не в тім, що його забули. Випускник
став одним з поетів-шістдесятників, на творчість яких влада наклала табу. Адже
вже у ті далекі 60-ті Кость Шишко сміливо заявив: «Ми ж не підпільна
організація. Ми – нація!» У 1965 р. у Луцьку розпочинається судовий процес супроти
буржуазних націоналістів, викладачів
Валентина Мороза та Дмитра Іващенка засуджують до тюремного
ув’язнення, «поета в окулярах» виганяють з роботи (а він на той
час вже працював в обкомі комсомолу), виключають з партії. Відтоді багато хто
із колишніх друзів, побачивши Костю, переходив на інший бік вулиці, щоб не
зустрітися з опальним поетом. Про це розповідали восьмикласникам і
десятикласникам директор школи Василь Адамович Грищук, художник Володимир
Жежерун, письменник Сергій Цюриць і випускник цієї школи, поет-пісняр, завсектором
Обласного науково-методичного центру культури Ігор Баранюк.
– Кость Шишко окрім всього був ще й художником, –
пригадував Володимир Жежерун. – Саме це ремесло його і порятувало. Адже міг
заробити на прожиття малюванням плакатів та вивісок, які на той час були у
великій потребі.
Втім, все життя, як колись і Тарас Шевченко, був під негласним
наглядом. Найбільше боліло поету, що йому не давали публікуватись. Все ж писав кожного дня. Його вірші дивували друзів,
передавалися з уст в уста, бува, проривалися у «машинодрук». Всього кілька
примірників під кальку. Скільки тих закладок зробиш?!. Кость Шишко творив
вінки сонетів, поеми, гумористичні твори, писанки, акровірші. Вже при вільній Україніз’явились друком збірки
«Сльоза олії золота», «Вибрані вірші», «Вогонь», «Пісня дощу» (2001), а по смерті поета книга про
його творчість «Бард осінньої печалі», такожу 2010 р. у
видавництві “Волинська обласна друкарня” (Луцьк) книга
“Писанки”. Чекають свого часу щоденникові записи поета, акровірші, безконечники…
– Гордіться своїм поетом-одношколянином і любіть Україну,
як її любив Кость Шишко, – закликали гості учнів.
Ігор Баранюк прийшов з гітарою, виконав пісню на слова
члена НСПУ Володимира Місюри, які той присвятив
поету-шістдесятнику, що вже постав у бронзі в одному із Луцьких
сквериків. Заспівав і на слова Костя Шишка…
Гості розповіли школярам не тільки про тернисту долю одного
з українських патріотів і його книги, які все-таки побачили світ, а й справи,
які творять, щоб Україна знала свого поета.
Школярі, до речі, прилучаються до творення музею відомого
одношколянина, який тут має з’явитись, а ще за сприяння лісівників Волині
посадили скверик Костя Шишка. Щороку підсаджують нові деревця, як і цієї весни.
Школа, де колись боялися вголос промовити ім’я свого
випускника, тепер ним гордиться і робить все для того, аби зберегти пам’ять про
поета для наступних поколінь.
Наш кор.
На фото Сергія
Цюриця: під час зустрічі з учнями Луцької ЗОШ №2.
