Як син регента церковного хору став легендою
української пісні.
1 травня відсвяткував 75-річчя Герой України, Народний
артист України, повний кавалер ордена «За заслуги», легенда української пісні
та гордість Волинського краю Василь Зінкевич. На жаль, контрольовані олігархами
центральні ЗМІ не помітили цієї дати. На щастя, про Василя Зінкевича пам’ятають
на Волині, хоча нині Василь Зінкевич – гордість м. Луцька та гідний приклад
безкінечної відданості своєму високому покликанню й обраній справі – мешкає в
столиці.
Василь Іванович народився в 1945 р. у с. Васьківці Ізяславського р-ну Кам’янець-Подільської
(нині Хмельницької) обл.
Ось що з приводу 75-річчя Василя Зінкевича написали
на сайті Луцької міськради:
«Володар унікального таланту, що дарує можливість
поринути у прекрасний вир української пісні та торкнутися найпотаємніших струн
людської душі. Бажаємо Вам, шановний імениннику, міцного здоров’я, невтомної
життєвої активності, наснаги для нових творчих злетів, найвищої людської шани
на довгі роки!
Творчий шлях Василя Івановича розпочався з
ансамблю танцю «Смеречина». Перебуваючи на строковій службі в армії, керував
полковим танцювальним ансамблем. 1973 року став солістом
вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», який уже 1972 року на Всесоюзному
конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» отримав звання народного.
У Луцьку творчу діяльність розпочинає 1975 року
солістом ансамблю «Світязь», з 1980 року стає його художнім керівником. Із
приходом Василя Івановича ВІА «Світязь» стає ще більш популярним та одним з
найкращих колективів в Україні.
20 жовтня 1978 року Василю Зінкевичу присвоєно
звання заслуженого артиста Української РСР, а 3 січня 1986 року – народного
артиста Української РСР. У 1994 році за визначні особисті заслуги перед
Українською державою у розвитку музичної культури, багаторічну творчу
діяльність на ниві збагачення національної пісенної скарбниці митця удостоєно
Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. У 1997 році В. Зінкевича
нагороджено орденом «Миколи Чудотворця» за вагомий внесок у «примноження добра
на Землі» та присвоєно звання «Людина року» у номінації «Митець року». У 1999
році нагороджений орденами «За заслуги» I та II ступенів. За результатами
конкурсу, проведеного газетою «Голос України» у 2001 році серед читачів,
отримав почесне звання «золотий голос України» і був нагороджений дипломом та
особливою відзнакою «золоте перо». Цього ж року Василь Іванович Зінкевич
удостоєний звання «Почесний громадянин Луцька». У 2005 році митця нагороджено
орденом «За заслуги» I ступеня, 2009 року присвоєно звання Героя України.
Серед пісень у виконанні Василя Зінкевича, які стали
улюбленими серед мільйонів людей – «Мамина світлиця» (І. Білозір, Б. Стельмах),
«Скрипка грає» (І. Поклад, Ю. Рибчинський), «Ясени» (О. Білаш, М. Ткач), «Два
кольори» (О. Білаш, Д. Павличко), «Новий день над Україною» (Б. Кучер, С.
Галябарда), «Забудь печаль» (Л. Затуловський, Т. Севернюк), «Музика весни» (П.
Дворський, Н. Бакай) та багато інших.
Особливе місце в творчості митця належить пісням
патріотичного звучання, пісням про Україну, основна ідея яких – піднесення й
утвердження самосвідомості нашого народу. Твори «Шлях до Тараса», «Новий день
над Україною», «Українське коло» по праву завоювали велику популярність у
слухачів.
Василь Іванович – учасник багатьох престижних
фестивалів і конкурсів, як виконавець і член журі. Зокрема, оцінював
виконавську майстерність учасників Всеукраїнського фестивалю української пісні
«Пісенний вернісаж» (м. Київ), Всеукраїнського телевізійного конкурсу молодих
виконавців «Мелодія» (м. Львів), Міжнародного конкурсу молодих виконавців
«Слов’янський базар» в м. Вітебську (Білорусь) і в м. Одесі, Міжнародного
дитячого конкурсу виконавців «Маленький принц» в м. Бухаресті (Румунія) та ін.».
«Ми є сила, хоча б тому, що маємо таку пісню, де три
хвилини не просто забави, а нашої суті. Українська пісня справді обіймає своїми
крилами світ. Доводилось бувати в багатьох країнах. І без перекладу, не
розуміючи ані слова, публіка встає. Я кажу: ви ж не розумієте, про що я співав.
А вони відповідають: в українських піснях є щось таке, що лікує. Ми не можемо
без пісні, вона душа наша. Взагалі, треба частіше заглядати в дзеркало своєї
душі, щоб впізнавати себе. Непростий тепер час, але ми ніколи не втратимо своєї
неповторності. Бо ми – українці», – сказав якось ювіляр.
Цікаво, що батько Героя України – Іван Харитонович
гарно – теж співав, був регентом церковного хору. За спогадами матері, Ганни
Прокопівни, від батька Василеві Зінкевичу передалися здібності й любов до
мистецтва. Ще малим він зробив собі вдома невеличку сцену і танцював на ній.
Як бачимо, маленька сцена перетворилася на велику, а
зробив її і Василь Іванович власноруч, і всенародна любов до нього.
Світлана КОМА.
На фото Відділу інформаційної роботи Луцької
міськради: на сцені – Василь Зінкевич.