Гендиректор
Донецької держтелерадіокомпанії був змушений переїхати на Волинь, бо не став на
коліна перед терористами.
«Олега
Володимировича до нас запросила війна», – коротко, але так влучно констатував
факт голова ГО «Форум українських журналістів» у Волинській обл. Володимир
Данилюк під час зустрічі представників української, німецької та польської
преси в рамках міжнародного проекту «Нові медіа та громадянське суспільство». А
сам гендиректор, котрий аж ніяк не колишній, незважаючи на ситуацію, стримано,
точно і не задумуючись відповідав на запитання колег. Коли розмова завершилася,
Олега Джолоса вітали стоячи.
І…
звинуватили у співпраці з терористами
Про
це на зустрічі не йшлося. Але пригадати ситуацію варто. Аби всі могли
зрозуміти, скільки кіл пекла довелося пройти журналістові просто через те, що
достойно виконував свої обов’язки.
Тож
факти. 7 квітня у приміщення ДОДТРК прийшли озброєні активісти із так званої
ДНР і поставили колектив перед вибором: або працюють на новопроголошену владу в
області, або… Тоді їх відстояли запорізькі міліціонери, котрі охороняли там
порядок.
А
9 квітня місцеві медіа розповсюдили приголомшливу новину. «Руководитель
Донецкой областной телерадиокомпании Олег Джолос уволен со своей должности за
сепаратистские высказывания. Об этом журналистам сообщил председатель Комитета
по вопросам свободы слова и информации Николай Томенко», – написали у «Краматорск.INFO».
«Теперь
донецким телезрителям сменят картинку. Руководитель Донецкой ОГТРК Олег Джолос
уволен за тягу к сепаратизму», – повідомив сайт «Донбасс. Комментарии».
А
потім спростування. Іще більш приголомшливе! «ИСПРАВЛЕНО. Глава Донецкой ОГТРК
Олег Джолос не уволен за сепаратизм. Томенко перепутал Донецк с Луганском. Новость
исправлена с учетом комментария пресс-службы Государственного комитета
телевидения и радиовещания Украины. В пресс-службе Гостелерадио «ОстроВу»
сообщили, что, возможно, Николай Томенко перепутал Донецк с Луганском. Приказом
от 9 апреля был уволен директор Луганской ГОТРК Родион Мірошник», – розповіли
«Новости Красноармейска и Димитрова».
Сам
Олег Джолос цього не коментував… Зі зрозумілих причин.
Згодом
з’являлися повідомлення за повідомленнями. І про те, що Донецька ОДТРК працює
«під наглядом» людей у камуфляжі, а міліція не перешкоджала захопленню. І про
те, що 22 квітня луганський полк Національної гвардії взяв під охорону Луганську
філію Концерну РРТ і Луганську ОДТРК…
«Сейчас
в регионе объявлена настоящая война против журналистов и СМИ, которые, по
мнению вооруженных бандитов, «неправильно» себя ведут…
На
днях из-за физических угроз приостановили свой выпуск областная газета
«Донбасс» и городская – «Вечерний Донецк». Еще ранее была захвачена областная
государственная телерадиокомпания. И под дулами автоматов из кабинета был
выведен генеральный директор ТРК Олег Джолос.
В
настоящее время из-за боевых действий не выходят газеты в Славянске,
Краматорске, Красном Лимане…
Выражаем
искреннюю солидарность, восхищение, гордость и поддержку всем, кто остается
верным своей профессии и Кодексу чести в эти грозные времена», – повідомили у
Донецькій облорганізації НСЖУ.
Така
правда і досі. Ні, ще гірша. Бо ж українцям у Донецьку тепер якщо й
розповідають в ефірі чи на сторінках газет про їхню уже чужу державу, то лише з
точки зору «Єдиной России».
DIMI:
4 букви – тисячі смертей
Олег
Джолос спочатку говорив про суть війни на Сході країни – на території рідної
йому області…
«До
останніх днів щодо подій на Сході України експерти використовували такий
термін, як «гібридна війна». До речі, першим цю дефініцію увів нідерландський
генерал Франк ван Каппен, – розповідає. – Коротко термін «гібридна війна» можна
охарактеризувати так: немає прямого військового вторгнення, а сторона-агресор
діє через неформальні незаконні об’єднання, як наприклад, народні ополченці ДНР
та ЛНР.
Гібридна
війна за значенням має чотири складових: дипломатія, інформація, мілітарі,
тобто зброя та економіка. Дуже легко запам’ятати 4 англійських літери – DIMI. Не
випадково, що інформаційна складова гібридної війни стоїть вище, ніж збройна.
Інколи,
і саме це відбувається у Донецьку, інформаційна навіть підпорядковує собі збройну
складову гібридної війни. Таким чином, що ж собою являє інформаційна війна на
Донбасі? По-перше, коли державна влада, так би мовити, зазнала поразки на
Сході, то в тих містах зникли з ефіру українські радіо та телебачення.
Нині
в окупованих Донецьку та Донбасі – тотальна відсутність українських медіа: чи то
державних, чи приватних. Чому так відбулося? Тому що за структурою прийому телевізійного
сигналу лише 20% домогосподарств Донеччини мають супутники. Натомість 80% – або
ефірне, або кабельне телебачення.
При
цьому ефіром і кабельними мережами наразі володіють ті люди, котрі захопили
владу на Донеччині. Наприклад, на наших частотах – Донецької ОДТРК, починаючи з
29 квітня цього року, транслюється російський мовник – їхній телеканал «Росія
24». На першій програмі національного радіо в окупованих територіях транслюється
російське. Газети, як державні, так і приватні, теж не виходять.
Тож
єдиним джерелом інформації залишився Інтернет. Але треба врахувати той фактор,
що там, де Інтернет дротовий, теж є проблеми – відсутність мережі. Тобто сьогодні
мешканці окупованих територій мають обмежене право на вільний доступ до
інформації. Порушено головний, усім нам відомий, принцип про те, що народ має
право знати. Тож люди в окупованих територіях отримують ту інформацію, яку їм
дозволяє агресор».
Ваша,
наша і їхня війна
Йому
болить. Адже Олег Джолос говорить про свій народ, який нині там: обманутий,
обстріляний та зневірений в усіх на світі захисниках, державах і арміях: «Скажу
таке: сьогодні мешканці окупованих міст потребують не лише гуманітарної
допомоги (не маю на увазі «путінський конвой»), а й психологічної. Я декілька літ
тому був у Німеччині, там мені розповідали одну історію. Коли у 1961 році в
Берліні збудували мур, який поділив Західний та Східний Берлін навпіл, тодішній
американський президент Джон Кеннеді приїхав у столицю Німеччини і звернувся до
жителів західної його частини з відомими словами: «Я – берлінець!». Тим самим
підтримав їх. Думаю, сьогодні провідні лідери світу повинні приїхати у Донецьк
і сказати, що вони – донеччани. Може, це врешті-решт дозволить припинити цю
війну.
Чи
винні журналісти у тому, що відбулося?.. Знаєте, ми працювали загалом так, як і
наші колеги в усіх регіонах країни. Але треба враховувати, що на Донеччині дуже
конкурентна медійна сфера. І якщо державну інформаційну політику проводить лише
одне медіа в регіоні, то, можливо, цього й справді не достатньо. Треба не
забувати, що близькість до східного кордону Донецької та Луганської областей
впливала на менталітет жителів наших регіонів. Вона і сьогодні дуже впливає. Я
маю на увазі ідеологічну, культурну та ментальну близькість. Це треба
враховувати. Тому неможливо проводити ідентичну інформаційну політику,
наприклад, у Волинській та Донецькій областях.
Безумовно,
проблеми були. Наприклад, у процентному співвідношенні на Донеччині відповідала
нормам кількість шкіл з української мовою навчання, але у самому Донецьку більшість
шкіл – російськомовні.
Скажу,
що мовної проблеми на Донеччині не існувало і не існує. Можливо, є проблема
щодо української ідентичності. Це дуже складне питання.
За
чинним законодавством України, єдиним центральним органом, який формує
інформаційну політику, є Державний держкомітет телебачення та радіомовлення. І
сьогодні держмовники – провідники тієї політики, котру формує комітет. Ми –
лише виконавці державного замовлення. Наголошу: формує інформаційну політику комітет
телебачення та радіомовлення, а не Адміністрація Президента. І я не порівнював
би сьогодні ваш і наш ефіри. Щодо недержавних мовників, то там, переконаний,
геть інша ситуація».
Коли
терористи погрожували, міліція мовчала
«Ми
продовжували працювати, наскільки дозволяла ситуація. Тобто робили новини,
продукували телепередачі. Навіть коли ОДТРК була захоплена, журналісти заходили
туди і знімали, ризикуючи життям, – розповідає. – Коротко
нагадаю: перша спроба захопити держтелерадіокомпанію у Донецьку була 7 квітня.
Тоді нас охороняв спецпідрозділ міліції із Запоріжжя. Була збройна сутичка. Ми
всі перебували на робочих місцях, це був понеділок, саме в той час відбувалася
нарада. Нас тоді не захопили. Але ситуація погіршувалася. І 27 квітня у другій
половині дня після багатотисячного мітингу у центрі міста натовп із 400 осіб
направився до будівлі ОДТРК. Озброєні люди йшли позаду, а в перших рядах були
жінки. Активні такі жінки. Захопили будівлю. Міліція не чинила опору. Мені
запропонували забути про державу, держзамовлення та працювати, як тоді сказали,
на «ДНР». Я відмовився. Мене силоміць звільнили, зачитали рішення самозванців
із Верховної Ради так званої Донецкой народной республики про моє звільнення.
Колективу запропонували стати телебаченням «ДНР». Вони теж відмовилися. Більшістю.
Тож 250 людей сьогодні позбавлені права на працю.
Тобто
колектив ТРК продемонстрував державницьку позицію та проявив свідомість і не
пішов на співпрацю з агресором і злочинцем. Тому сьогодні ОДТРК не працює, але
її ефір та обладнання використовується агресором у їхніх цілях.
Мені
достеменно не відомо, хто ті люди, котрі там працюють. Там узагалі виходить
одна програма – «Лица Республики». Ведучий не є співробітником Донецької ТРК. Щодо
технічних співробітників, котрі там лишилися і досі працюють, то мені важко
коментувати їхню мотивацію й позицію. Скажу одне: таких мало.
Безумовно,
у тому, що сталося, є й вина журналістів. Не залежно від того, працювали вони у
державних медіа чи приватних. Тому цю вину ми із себе не знімаємо. Безумовно.
Але треба врахувати ситуацію, в якій ми були. Недопрацювали всі. І держава, і її
громадяни. Але звинувачувати у чомусь журналістів, тим більше – працівників
державних медіа, вважаю, несправедливо.
Так
само постраждали і бізнесові медіа. Їхніх редакторів теж возили на допити і
примушували працювати на «ДНР».
На
окупованій території також мусять жити
Коментувати,
чим займається Донецька міська рада на території, окупованій терористами, Олег
Джолос відмовився. Мовляв, не його справа і право.
«Хочу
сказати, що у них діє сайт, і ми вдячні їхній роботі вже хоча би тому, що
можемо дізнатися, які будівлі, не дай Боже, порушені, а які ще цілі. Також
дізнаємося про ситуацію із водопостачанням, забезпеченням електроенергією. Тож цей
сайт виконує дуже важливу функцію. То – одне з небагатьох офіційних джерел,
котрим сьогодні користуються всі мешканці Донеччини. Ми відчуваємо хоч якусь підтримку.
А щодо того, чи співпрацюють вони із терористами, чи ні, не говоритиму.
Та
ви зрозумійте: міська рада – це орган місцевого самоврядування. Тож, безумовно,
він повинен працювати на благо міста, причому у будь-яких умовах. Адже має
хтось займатися життєво необхідними клопотами. Там же лишилося стільки людей… Нині
ж територія окупована… Тож самі вирішуйте і робіть висновки, ким їх вважати», –
примусив задуматися донеччанин.
Світлана
ДУМСЬКА.
Фото
Романа УСТИМЧУКА та з інтернет-ресурсу.