Перш, ніж розпочати розмову з головою правління приватного акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» Іваном Потапчуком, трохи познайомимо вас із його історією, глибина витоків якої сягає кінця листопада 1969 р. минулого століття. Саме тоді згідно з наказом Міністерства автотранспорту УРСР створено Волинське обласне об’єднання автостанцій, якому підпорядкували усі автостанції з касовими пунктами, які належали різним транспортним підприємствам. Після ряду реорганізацій, які повсякчас супроводжують нас при незалежній державі, об’єднання стало приватним підприємством, в обов’язках якого сервісне обслуговування пасажирів.
Біля його керма нині Іван Матвійович, котрий жилку господарника успадкував від діда-прадіда. Він досконало засвоїв батькову науку: у будь-якій сфері дрібниць нема. Берешся за щось, то роби так, щоб не було соромно потім людям глянути в очі.
– Ми з Вами, Іване Матвійовичу, знайомі не один рік і зустрічаємося не вперше. Саме завдяки нашим контактам я побував майже на усіх автостанціях області і можу порівняти їх стан сьогоднішній і учорашній. Різниця разюча. Таке враження, що ці об’єкти переродилися заново. Рука господарника відчувається повсюди.
– Та не хваліть так мене, пане Володимире! Скажу відразу, що це сьогодні нікого не цікавить. Господарника ніхто не любить і має ні за що… Таке враження, що він найбільший ворог у своїй, здавалося б, рідній державі.
– Звідки такий песимістичний настрій у людини, котра повсякчас живе і працює на одному позитиві? Тим більше напередодні свого професійного свята – Дня автомобіліста та дорожника, який святкуватимемо в останню неділю другого місяця осені?
– Коли говорити про свято, то зустрічаємо його, так вважаю, з непоганими економічно-соціальними показниками. Усі наші автостанції підготовлені до переатестації. Нині до цього процесу додаткові вимоги. Скрізь мають бути добрі умови для людей з обмеженими можливостями. Колись це стосувалося лише об’єктів першого класу, тепер – усіх підприємств обслуговуючої сфери. І я задоволений, що з цим завданням ми успішно справилися. Для прикладу, майже на усіх автостанціях ми облаштували внутрішні туалети. Це, зокрема, стосується Володимира-Волинського, Іванич, Каменя-Каширського, Ковеля, Любешова, Любомля, Маневич, Нововолинська, Ратного, Турійська, Шацька, Горохова. Про Луцьк мовчу. В обласному центрі на обох автостанціях повний європейський сервіс. На цей момент усі підвідомчі нам об’єкти з масовим перебуванням людей опалюються. Майже скрізь замінені старі вікна та двері на теплозберігаючі. Зроблено і ряд інших робіт, які значно поліпшили внутрішню естетику приміщень і дали змогу створити комфортніші умови для пасажирів.
Мені зовсім не зрозуміла позиція наших високопосадовців обласного та міського рівнів, які нас критикують та починають залякувати, у тому числі різними перевірками. Не можу замовчати досить унікальний у своєму роді факт: одна перевірка тягнулася у нас більше року. Потім усе затихло. Я добре знаю, коли ревізують стільки часу, то цей термін або продовжують, або усе закінчують. Телефоную у відомство, а мені повідомляють, що усе давно закрито. Підстав для такої перевірки не було. Усе робиться для того, аби захопити землю, яка належить Луцькій автостанції №1. Через це і страхають.
– А які служби були причетні до перевірки?
– Їх було багато. Спочатку стверджували, що це робиться за поданням прокуратури, а потім усі затихли, мов у рот води набрали, і тепер нічого ні в кого не можна з’ясувати. Розбіглися як щури з корабля, який має затонути. Згодом у податковій нас почали звинувачувати, ніби то ми ухиляємося від сплати податків. За захистом своєї доброї і не підмоченої репутації змушені були звертатися до суду, який успішно виграли. Відразу зауважу, що за місяць цього року ми сплатили понад 8 мільйонів податків, майже 100 тис. перерахували на потреьби Ато.
– Напевно, є люди, які зацікавлені, аби створювати штучні перепони бізнесу очолюваного Вами обласного підприємства автобусних станцій?
– Вони відомі, але не хочу називати їхніх прізвищ. Від них заходив один колега, який мене обманув. Якби знав, з яким питанням, то я його не прийняв би. А він пропонує нам зробити деякі уступки відносно землі на першій автостанції обласного центру. Мовляв, хлопці мають гроші. Мова йшла за ділянку, на якій згідно з генеральним планом забудови розміщена зелена зона. Ми з неї ніякого зиску не маємо. Але вона просто необхідна. Щоденно ця автостанція має понад 800 відправлень. Загазованість, звичайно, велика, а зелена зона якраз і зменшує її вплив на навколишнє середовище, у тому числі і на людей. Але міська влада цей факт практично ігнорує. Через це кілька дерев там уже знищили. Насадження там молоді, а в акті зазначили, що вони уже хворі. Усі ці неподобства творяться поза нашою спиною. Владці своїми необдуманими діями та вчинками завдають шкоди жителям Луцька та й нашій державі у цілому.
Ось ще один характерний документ. Вони пропонують прибрати з території першої автостанції торговельні точки, у тому числі й з приміщення, які тут розміщені і давним-давно працюють. 99 відсотків з них мають відповідні дозволи, а окремим власникам, по-моєму, вони видані на довічне користування. Нині місцева влада стверджує, що це незаконно, і збирається зносити. Безперечно, що така вакханалія викликала спротив людей і за захистом вони звернулися до суду. Поки очікують на рішення, то я порекомендував їм, оскільки всі є лучанами, збирати підписи і переобирати владу, оскільки вона хоче нашкодити людям.
Держава веде неоголошену війну із зовнішнім агресором, а місцева влада починає воювати з бізнесменами. Уявіть, що кіоски знесуть. Це ж відразу понад 20 людей перестануть платити податки. Це у той час, коли гроші потрібні на оборону та інші не менш важливі речі. То на кого у такому випадку працює місцева влада?!
– Тут є іще один досить важливий аспект. Ці люди, яких ми відносимо до середнього бізнесу, не тільки платять податки, але ще й за рахунок своєї підприємницької діяльності утримують свої сім’ї.
– Cаме так. Бізнес допомагає їм виживати. У свій час міська влада узаконила цей бізнес, тепер його хочуть знищити під корінь. Як такому феномену не подивуватися. Закон, як відомо, зворотньої дії немає. Вважаю, що наше підприємство працює стабільно. Регулярно і в повному обсязі сплачує податки та інші належні платежі як до державної казни, так і місцевих бюджетів усіх рівнів. Ніякої «лівої бухгалтерії» у нас не було, нема і не буде. Ми своєчасно видаємо працівникам зарплату, плюс чотири рази на рік виплачуємо премії, люди мають інші соціальні гарантії. Можливо, за нашу справедливість, чесність, господарське вміння та принциповість нас і не люблять. Але мені їхня любов не потрібна. Я хочу, щоб була справедливість і господаря цінували за результатами його роботи. А то таке враження, що господаря як не злюбили з перших років радянської влади, так і продовжують не любити досі. Хоча уже йде 26 рік нашої Незалежності. Та, виявляється, усі ми залежні від примх чиновника будь-якого рангу. Мені, як і тому прикордоннику з відомого фільму «Біле сонце пустелі», образливо за державу. Боляче стало на душі, коли побачив сюжет на телебаченні про знесення дерев на вулиці Конякіна в обласному центрі. Вони так гарно прикрашали цю транспортну артерію. Для чого ж їх різати? У мене таке враження, що усе робиться для того, щоб знищити малий і середній бізнес. Вважаю, що це замовлення з-за кордону, швидше усього з Росії, яка прагне розвалити Україну зсередини. Але якби знав, що не надрукуєте, то і не затівав би тієї розмови. Бо я не хлопчик, якого можна чимось залякати. Придумують невідомо що, аби тільки вносити якусь смуту у роботу колективу. Це відволікає від основного виду діяльності. Замість виконувати свої безпосередні функції, працівники готують якісь нікому не потрібні довідки. З Біблії ми знаємо, що ізраїльській народ під проводом Мойсея 40 років блукав пустелею. Отак поки що 26 рік блукаємо і ми. І цьому процесу кінця-краю не видно. Моя думка така, що скрізь повинен бути господарник, який вміє володіти досконало ситуацією у галузі, яку довірили очолювати. Мене запитували і поляк, і білорус, де ми беремо інвестиції. Це після того як вони подивилися автостанції у Ковелі, Володимир-Волинську, Нововолинську та Луцьку. Тоді в них і виникнуло таке питання. І я відповів: «Що це результат нашої власної праці». А інвестиції, то гроші, які хтось украв в Україні, а потім через когось починають повертати назад.
– Поки що ми говорили, послуговуючись музичною термінологією, на мінорній ноті, а тепер давайте перейдемо на мажорну. Підстав для цього більш, ніж достатньо. Союз Національних бізнес-рейтингів завершив загальнодержавний фінансово-економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання України. Ваше підприємство у двох номінаціях «Результатитвність та рентабельність» і «Платоспроможність» здобуло золото, з чим «Волинська газета» щиро вітає увесь Ваш колектив напередодні професійного свята.
– За вітання дякую. Безперечно, що така висока оцінка старань нашого колективу не тільки радує, а й зобов’язує більш плідно працювати з нашими партнерами-перевізниками, підвищувати культуру обслуговування наших пасажирів. У цьому місяці ПрАТ «Волинське підприємство автобусних станцій» виповнилося 47 років. Основний вид його діяльності – обслуговування пасажирів приміських, міжміських та міжнародних маршрутів через мережу автостанцій, здійснення диспетчерського управління рухом автобусів на регулярних лініях. На сьогоднішній день співпрацюємо з 220 перевізниками, автостанції області обслуговують 510 маршрутів, у тому числі 50 міжнародних, 72 міжобласних, 175 внутріобласних і понад 200 приміських. Пасажири мають можливість дістатися не тільки до найвіддаленішого села області, а й до країн Європи – Польщі, Німеччини, Чехії, Італії, Білорусі та Росії. Адміністрація підприємства постійно вдосконалює технічну забезпеченість автостанцій з метою зменшення витрат часу на придбання квитків, впровадження прогресивних форм і методів обслуговування пасажирів та перевізників. З приємністю проінформую Ваше видання, що мене запрошено на урочисту церемонію нагородження лідерів економіки України та інших країн-учасниць Союзу Національних бізнес-рейтингів (Казахстан, Білорусь, Азербайджан, Грузія, Вірменія, Узбекистан), яка відбудеться 16 грудня цього року у концерт-холі «Bel etage» у Києві.
– Той, хто користується послугами громадського пасажирського автотранспорту, не міг не помітити тих позитивних змін, які щороку відбуваються на автостанціях Не став винятком і рік нинішній.
– Найбільше уваги приділили Горохівській автостанції, на якій ми понесли дуже великі затратити – майже два мільйони гривень. Але усі роботи практично завершили як у самому приміщенні, так і на території. Хоча, якщо бути відвертим, цей об’єкт у нас збитковий. Лише за асфальтування території заплатили близько мільйона гривень, незважаючи на те, що земля не наша, знаходиться в оренді. Ще й підганяли нас, щоб швидше закінчували, бо має з Луцька приїхати якийсь дуже важний чиновник. Показуха від радянського періоду ніде від нас не ділася. Роби швидше, а якість, то справа другорядна. Я так не звик. Коли за щось берешся, то роби на совість. Знаєте народну поговірку: «Не псуй гонту, спускайся з даху». І я не захотів халтурити. Бо далеко не однаковий строк служитиме покриття після двометрового та восьмиметрового асфальтоукладача. Чим ширший захват, тим вища якість. Тому й не поспішав, поки не звільнилася потрібна техніка. Народ мудрий у таких питаннях: «Поспішиш – людей насмішиш». Підприємство гроші на вітер викидати не буде. На цьому об’єкті роботи практично завершуємо, наступного року залишиться тільки поставити огорожу.
– То Ви зробили там капітальний ремонт?
– Так. Заново перекрили, обновили фасад, сучасного вигляду надали кабінетам, квитковим касам, залі очікування для пасажирів, іншим приміщенням, повністю поміняли систему опалення, встановили відеонагляд. Ця сучасна й прогресивна система змонтована на більшості наших автостанцій. Вона стала помічною не тільки нам – зменшилася кількість безквиткових пасажирів, а й працівникам правоохоронних органів, котрі за її допомогою уже викрили кілька випадків кримінального характеру. Так що гроші витратили недаремно. Стараємося йти у ногу з вимогами технічного прогресу. Тільки при такому підході можна розраховувати на успіх. І не тільки у сфері обслуговування, до якої ми належимо. Подібний підхід сповідував скрізь, де доводилося працювати. Моя трудова біографія почалася з 18 років. Господарську школу пройшов добру. У мене нема дня, аби я не мав повної інформації про ту чи іншу автостанцію. Зранку підписав документи — і у телефонному режимі починаю з’ясовувати ситуацію з керівниками підрозділів. Досить часто виїжджаю на місця особисто. Кабінетний стиль керівництва не для мене. Сповідую безпосереднє спілкування. Від цього виграє тільки спільна справа. Приклад беру з колишніх керівників-господарників ще радянської доби, до яких причисляю Івана Дудка, Олександра Стрекова, Володимира Блаженчука. На жаль, тепер чимало керівників не люблять приватника, забуваючи, що державна частка в економіці нині дуже й дуже мізерна.
– Напередодні професійного свята можете назвати колективи, які працюють з найвищою віддачею?
– Вважаю, що непогано справляються з доведеними завданнями автостанції Володимира-Волинського та Нововолинська, Луцька №1, Камінь-Каширська, Любешова, Ратного. Інші поки що не реалізовують своїх можливостей. Тут є над чим працювати і адміністрації, і колективам.
– Хотілося б дізнатися, що зроблено з боку керівництва, аби зима (синоптики прогнозують, що вона буде суворою) не вносила корективи у графіки відправлень автобусів на маршрути?
– Навіть не дуже холодні та сніжні зими завдають нам чимало клопотів та ще й приносять матеріальні збитки. До цього складного періоду готуємося заздалегідь і скрупульозно. Укладаємо з шляховиками угоди про очищення територій автостанцій від сніжних заметів. І ще не було випадку, щоб вони нас підвели. Добре знають, що ми партнери надійні – завжди у строк розраховуємося за виконанні роботи. Усі автостанції, де нема централізованого опалення, у достатній кількості забезпечені вугіллям, брикетом та дровами. Мерзнути ні працівникам, ні пасажирам не доведеться. З комунальниками також розраховуємося вчасно за надані послуги. Мене не тільки дивує, а обурює позиція газовиків, які вимагають оплату авансом. Наші гроші там і так є, у кінці сезону виявляється переплата. То чому це я повинен давати гроші за те, що отримаю колись? Нам пасажирі за квиток авансом не платять. Такої практики у цивілізованому світі не існує. Це тільки наші мудрагелі хочуть на чужих грошах накручувати чималі відсотки і отримувати космічні зарплати.
На закінчення хочу щиро привітати усіх працівників приватного акціонерного товариства, а також партнерів-перевізників та шляховиків з професійним святом, побажати миру в нашій Україні, особистого щастя, добра й достатку кожній родині.
Бесідував Володимир ПРИХОДЬКО.