Родичі
загиблого під Волновахою бійця судяться через 600 тисяч гривень. Половину грошей
забрав біологічний батько, який давно покинув сім’ю.
Мала
Марія сім’ю, мала в Луцьку роботу. Та не мала щастя. А все через нього,
чоловіка Івана. Змолоду звиклий до випивки, він постійно тягнувся до чарки. І
коли розум заливала оковита, частенько влаштовував рідним розбірки.
– Життя
з Іваном було таким нестерпним, що ми жили з ним, як із чужою людиною, –
розповідає Марія Махновець. – Коли сину Віталикові було років 12, а дочці Олі
11, Іван узагалі викинув дітей зі свого життя. Думав лише про п’янки, гулянки,
дружків-дебоширів. Не раз просила, щоб хоч по ночах давав нам спокій, що дітям
до школи раненько. Та він замість послухати, з кулаками до мене! Бувало, з
ножем кидався. Навіть мав судимість за нанесення мені тілесних ушкоджень. Коли
нашому Віталику років 15 виповнилося, дитина – уявіть собі! – наготувала зброю і
сказала до батька: «Ще раз до нас увірвешся – я вже знатиму, як маму
захистити!».
Та
Господь уберіг від тяжкого гріха: після розлучення з Марією Іван знайшов собі
іншу, забрав із квартири речі (навіть телевізора дітям не лишив) і поїхав геть.
А мама
Марія так і зосталася сама ростити дітей, годувати і вдягати, освіту їм давати.
Скільки разів педагоги дзвонили до батька, аби прийшов до школи, сином
поцікавився – нуль. Бо що там учителі, коли навіть кримінальна відповідальність
не заставила горе-батька згадати за сина з донькою.
– Я
заробляла зовсім не багато. Але хотілося, щоб і мої діти не гірше за інших
виглядали. Тому подавала на аліменти. Втім, марно. Івана навіть судили через злісне
ухиляння від сплати аліментів, – продовжує Марія Махновець.
Коли
діти підросли, вже не потребували догляду і грошей, батько все одно за них не
згадував. Не дзвонив, не зустрічався, не цікавився, де вчаться та працюють.
Навіть не знав, що його сина – Віталія Махновця – мобілізували до війська.
За події
весни-2014 Марія Юріївна без сліз не може говорити. І не може збагнути, хто
відповість за ту дику мобілізацію, котра забрала в неї дитину.
7 квітня
Віталій зустрів свій 33-й день народження. Готувався до весілля. Вже домовився,
в якій церкві буде вінчатися з майбутньою дружиною, де саме прийматимуть
вітання і слухатимуть «Гірко!». Але за кілька днів прийшла повістка з
військкомату. І чоловік, який із дитинства знав, що таке стати на захист,
просто не міг проігнорувати виклик. Не міг, хоча мав повне право не піти до
війська, продовжує Марія Махновець:
– Річ у
тім, що членами сім’ї Віталика є тільки мама (тобто я) і сестра Оля. А ми обоє
– інваліди. Крім того, сина мобілізовували як водія військової машини, хоча він
не те що водійських прав не мав – за кермом ніколи не сидів! Словом, загребли
його разом із іншими хлопцями та голих-босих, без зброї і засобів захисту
кинули в те пекло…
За
декілька днів до загибелі Віталій, ніби передчуваючи біду, написав рапорт на ім’я
командира 3-го батальйону: «Прошу вашого клопотання перед вищим
командуванням щодо звільнення мене з лав Збройних сил України у зв’язку з
сімейними обставинами: моя мама є інвалідом ІІ групи, непрацездатна, сестра –
інвалід ІІ групи, працездатна, батька немає.
Також
прошу надіслати запити на Луцький об’єднаний міський військовий комісаріат щодо
вивчення сімейно-побутових умов моєї родини.
Гранатометник,
солдат В.І.Махновець. 07.05.2014 р.»
А далі
був чорний світанок 22 травня. Жорстока розправа сепаратистів над беззахисними
волинянами. І у списку загиблих опинилося прізвище Махновця.
Яким це
стало ударом для хворої матері, словами не передати. Але жінка знайшла сили
прийти до моргу, упізнати понівечене тіло дитини і провести єдиного сина в
останню путь…
Не
стримуючи сліз, мама Марія перебирає світлини Віталія, тремтячими руками
показує рапорт, написаний від руки, вкотре згадує, як тяжко було їй самотужки
ростити сина, а потім так само одній його хоронити. Тож коли її запросили до
військкомату й запропонували написати заяву про допомогу за вбиту дитину, жінка
подумала: буде за що пам’ятник поставити.
От
тільки замість допомоги отримала Марія Махновець іще один удар. 600 тис. грн,
передбачених родині загиблого військовослужбовця, закон поділив так: 300 тис. –
матері і 300 тис. – батькові.
– Як?!
За що?! І головне – кому?! Людині, яку судили за злісне невиконання
батьківських обов’язків?! Особі, про яку син власною рукою написав: «батька
немає»?! – досі не може заспокоїтися жінка.
Щоб не допустити
цього, Марія Махновець пішла до військкомату. Там порадили узгодити питання у
правовому полі, жінка звернулася в суд, аби визнав чоловіка таким, що ухилявся
від виконання батьківського обов’язку, та усунув його від одержання одноразової
грошової допомоги у разі загибелі сина військовослужбовця. Але справедливе, з
морально-етичних міркувань, рішення прийняти так і не вдалося. Як Луцький
міськрайонний суд, так і Апеляційний суд Волинської області змушені були
відхилити позов Марії Махновець та лишити за батьком право на отримання 300 тис.
А все тому, що Івана Махновця свого часу не позбавили батьківських прав, і раз так – то й має право
на матеріальну допомогу.
Щоправда,
як варіант – судді порадили колишньому подружжю укласти мирову угоду. Марія
Юріївна відразу сказала: «Я готова відмовитися від своєї частки за умови: Іван
також від своєї відмовляється – і ті гроші ми передаємо на нужди поранених
учасників АТО». Чоловік у залі суду ніби й погодився на цей благородний жест.
Утім, коли справа дійшла до діла, ні сам Іван Михайлович, ні його адвокат телефону
не брали, на слухання в Апеляційний суд узагалі не прийшли. І тепер мама Марія буде
правди шукати у Вищому спеціалізованому суді України.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
