Як відомо, 2 березня 2014
р. в. о. Президента України, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов
призначив Григорія Пустовіта головою Волинської обласної державної
адміністрації. Буквально зранку наступного дня Григорій Олександрович, не
очікуючи на офіціоз процедури представлення, розпочав свою роботу на новій
посаді. Розпочав, коли в коридорах волинського «Білого дому» ще не вгамувався
порох буремних подій Євромайдану, а більшість кабінетів керівників виконавчої
влади нашого краю були опломбовані громадськими активістами.
Традиційно ґрунтовна розмова
з людьми, які призначені на такі відповідальні посади в органах державної
влади, відбувається після 100 днів після призначення. Але сьогодні не той час,
коли треба жити згадками про колишні процедури та звички. Час спресований так,
коли за один день доводиться зробити більше, ніж колись за тиждень. Час, коли
необхідно ініціювати доленосні рішення і відповідати за їх виконання. Час, коли
в країні фактично йде війна з російськими агресорами, а чимало жителів області
в солдатських одностроях і зі зброєю в руках захищають суверенітет України на
всіх фронтах…
Тому саме логіка подій, які
змінюються з калейдоскопічною швидкістю, і стала головним мотивом для зустрічі
з Григорієм Олександровичем у його службовому кабінеті, де в око впадає одна
характерна деталь: окрім символів Волинської області, на видному місці – вишитий
портрет Тараса Шевченка.
Але починаємо розмову про
сьогодення.
– Фактично вся вертикаль
виконавчої влади на рівні районів уже сформована. Нові голови
райдержадміністрацій уже приступили до виконання своїх обов’язків. Ви вірите в цих
людей?
– Більшість із тих патріотів,
яким довірено очолити виконавчу владу в районах, не мають великого досвіду
роботи в системі державної виконавчої влади такого рівня, проте вони мають на
озброєнні інший потенціал: потужну громадянську позицію, здатність вирішувати
найскладніші питання та професіоналізм в тій чи іншій сферах. Головне – вони
володіють підтримкою місцевої громади та власною порядністю. Саме це дозволило
їм із високим рівнем відповідальності підійти до виконання посадових
обов’язків. Мало того, кожен працює навіть не на 100%, а більше! Вони
розуміють: від усієї виконавчої влади громада сьогодні очікує позитивних змін
на краще, а вони настануть лише тоді, коли працювати по 24 години на добу. Я
особисто представляв у районах всіх голів місцевих держадміністрацій, а потім,
спілкуючись, кожному із них казав: маєте забути про особисте життя, відпочинок,
хобі, бо на першому, на другому і на третьому місцях у вас – тільки робота. Бо
в період, коли Україна де-факто перебуває в стані війни, коли відбуваються
тектонічні зрушення в суспільному житті держави, ми повинні виправдати
сподівання громади. Права на помилку, слабкість – також не існує! Лише чітка та
відповідальна праця дасть позитивний результат за стан у кожному районі і в
області загалом. А сподіватися на прихильність долі чи якусь приємну
несподіванку – це не для нас, бо проблеми надзвичайно важкі, обставини – неймовірно
складні. Але ми всі гуртом долаємо перепони на шляху розбудови України, а коли
негаразди є системними і такими, що не можуть вирішитися дуже швидко, то робимо
все для їх мінімізації.
– Ви говорили головам про
те, що, крім загальних завдань, вони повинні знайти якісь пріоритети для
кожного району, взятися за їх реалізацію, щоб потім людям сказати: от саме це я
обіцяв, і саме це – зробив…
– Пріоритети є в усіх і в кожного.
Кожному голові райдержадміністрації я сказав: у вашому районі має бути
визначено три найголовніших напрямки, на які слід сконцентрувати основні
зусилля. Це не означає, що можна ігнорувати решту справ, що чомусь іншому треба
приділяти менше уваги: другорядного чи меншовартісного в роботі керівника
виконавчої влади районного рівня не буває. Але три пріоритети – це, відверто
кажучи, це напрямки прориву, це теми, де за короткий час можна показати успіх.
Звичайно, не можна забувати й про стратегічні плани, спрямовані на кардинальну
зміну ситуації в кожному районі Волині.
– Можете навести
конкретний приклад із цього приводу?
– Звичайно! От, спілкуючись
із головою Горохівської райдержадміністрації Сергієм Годлевським, ми дійшли
висновку, що головний напрямок зусиль для Сергія Сергійовича – це порятунок
місцевого цукрового заводу. І новий голова виконавчої влади Горохівщини вже
активно працює над цією дуже складною темою. Переконаний, що після осмислення
шляхів вирішення настане час практичної реалізації цього важливого завдання. І
так, як на Горохівщині, відбувається скрізь. Десь, наприклад, робиться все для завершення
будівництва дитсадка, лікарні, школи чи дороги в фінансово-економічних умовах,
які зовсім не сприяють розвитку будівельної галузі. Тобто скрізь існує своя
специфіка і свій пріоритет.
– Що найважче?
– Тотальне безгрошів’я. В
державній казні просто немає коштів! Усе, що можна було розікрасти, попередня
влада розікрала. Вона, до речі, називала себе владою професіоналів. Так, це
професіонали, але лише в одному напрямку – розкрадання народних грошей! Крали
безбожно! Віце-прем’єр Володимир Гройсман на запитання Ковельського міського
голови Олега Кіндера, коли ж органи місцевого самоврядування зможуть
користуватися власними коштами, відповів мужньо і чесно: на рахунках
Держказначейства рахується 12 мільярдів гривень рад базового рівня. А насправді
з тих грошей є лише 120 мільйонів… Решта цинічно та безсовісно розкрадена! То
про що далі говорити? Коли навіть під час проведення фінальної частини Євро-2012
його організатори в Україні «під патронатом Януковича» не лише штучно
завищували вартість робіт та послуг, щоби різницю привласнити собі, так
з’ясувалося, що 4 мільярди гривень вкрали без будь-якого оформлення документів!
От узяли та й поцупили!!! Розумієте, вони вже дійшли до такого рівня цинізму,
коли навіть не намагалися приховувати власного злодійства, вважаючи всю Україну
своїм власним гаманцем. Вони крали не просто з бюджету – вони крали в кожного з
нас, причому – на багато років уперед. Цинізм, безвідповідальність і безкарність
– ось визначальна риса режиму Януковича, який упав під натиском народного
гніву.
– Чому це все відбувалося?
– Вони думали, що прийшли до
влади назавжди. І тому втратили відчуття страху. А дарма! Нічого вічного не
буває. І зараз, коли починаємо вникати в рух фінансів попередньої влади,
випливають на поверхню страшні речі.
– Коли ви говорите про
режим Януковича, кого конкретно ви маєте на увазі на нашій Волині?
– Колективний волинський
Янукович – це Партія регіонів. Я не скажу, що всі вони крали. Чи що гуртом
думали, як успішніше обдурити український народ… Але я скажу, що кожен окремо і
всі вони разом, прямо чи опосередковано, сприяли розгулу беззаконня і
злодійства. І таким чином – причетні до партії, котра навіть не приховувала
свого подвійного нутра, структури, котра намагалася назавжди перетворити нашу
державу на територію збагачення верхівки регіоналів. Звичайно, що без рядових
членів Партії регіонів вожді не могли б почуватися так комфортно. І коли
Янукович та обрані ним васали безбожно крали, решта регіоналів, так би мовити,
«стояли на шухері», забезпечуючи прикриття ватажка злочинного угрупування.
Тому, гріх Януковича цілком і повністю лежить на совісті кожного волинського
регіонала.
– Ви згадали ковельського
мера Олега Кіндера та його активну поведінку на рівні центральних органів
влади… Як у вас складаються стосунки з керівниками найбільших волинських міст?
Вони не кажуть вам, що, мовляв, Григорію Олександровичу, ми ні від кого не
залежні, а тому будемо працювати так, як вважаємо за потрібне? Тим паче, що у
вас як у багаторічного секретаря Луцької міськради теж є великий досвід роботи
в органах місцевої влади та розуміння величезної специфіки в стосунках між
різними гілками влади!
– Це стосунки не Григорія
Олександровича з Олегом Олексійовичем, Миколою Ярославовичем, Петром
Даниловичем чи Віктором Борисовичем (маються на увазі міські голови: Кіндер із
Ковеля, Романюк із Луцька, Саганюк із Володимира-Волинського і Сапожніков із
Нововолинська, – В. Д.). Це стосунки голови обласної державної
адміністрації з міськими головами на підставі чинного законодавства. Щодо
Ковеля, то успіх цього міста в фінансовій сфері, будівництві, промисловості,
інших галузях – це складова успіху всієї Волині. А позитив у досягненнях
Луцька, Нововолинська, Володимира-Волинського та всіх інших населених пунктів –
також складова загального успіху. Тому для мене пріоритетом ділова ініціатива
всіх керівників органів влади: як виконавчої, так і представницької. Коли бачу,
що голови роблять усе для досягнення позитивного результату, виявляють проблеми
і вирішують їх, то лише вітаю їхню працю та допомагаю в усьому.
– Коли відбувався процес
визначення кандидатури на посаду голови облдержадміністрації, хто першим назвав
ваше прізвище? На кого розраховуєте в першу чергу у владних кабінетах
виконавчої влади держави?
– У перемоги, як відомо,
багато батьків…
– Чи названих синів…
– Еге ж… Насамперед скажу, що
я особисто ніколи не планував навіть претендувати на цю посаду. Це правда!
– А з чого все почалося?
– Коли ми на засіданні бюро
обласної партійної організації ВО «Батьківщина» одразу після перемоги Майдану
розглядали питання можливих кандидатів від нашої політсили на посаду голови
облдержадміністрації, то я вніс пропозицію, щоб основним претендентом був Олег Кіндер,
а, так би мовити, запасним – Роман Карпюк. Обидва претенденти довели свій
багатий професійний досвід та політичну твердість. Так, ми прекрасно
усвідомлювали, що це призначення буде тимчасовим, що доля призначеного напряму
залежатиме від результатів виборів Президента України, що голова
облдержадміністрації не може розраховувати на особливу вдячність за свою
роботу, бо йому доведеться працювати в умовах повної руйнації вертикалі
виконавчої влади…
– Що правда, то правда!
– На той момент виник своєрідний
вакуум влади в області. Виконавчі структури ніби й існували. Але без належного
керівництва (одні пішли, інші ще не прийшли!) ця структура жила якимось власним
життям, існувала, але не функціонувала. Плюс до цього: величезні вимоги громади
до влади, яка повинна стати справді новою! А ще ж виник зовсім інший механізм
процедури призначення на посади перших осіб в виконавчій владі!
– Ви маєте на увазі
необхідність погоджувати всі дії з іншими членами нинішньої парламентської
більшості?
– Звичайно! Скажу відверто:
це не я особисто чи лише «Батьківщина» сьогодні на Волині сформували вертикаль
виконавчої влади! В цьому процесі беруть активну участь демократичні сили,
представлені у новій парламентській більшості, кадрові пропозиції надавали і
громадські організації. Тому, повертаючись до витоків, на засіданні бюро ми
усвідомлювали: той, хто очолить облдержадміністрацію, повинен думати не про
посаду, а про відповідальність. Причому той, хто не проявить слабкості,
непрофесійності та безвідповідальності. Право було одне: втримати ситуацію в
рамках закону й уникнути всезагального хаосу.
– Отже, ви назвали панів
Кіндера і Карпюка. Інших пропозицій не виникало?
– Колеги запитали: «А ви,
Григорію Олександровичу, себе не бачите на цій посаді, адже саме ви – керівник
обласної організації «Батьківщини?». Я відповів чітко: «Бачу себе на посаді
керівника виборчого штабу нашого лідера Юлії Тимошенко!».
– Чому?
– Відчуваю внутрішній
обов’язок підтримати Юлію Володимирівну саме в цей доленосний для України час.
Вона довгий час перебувала в неволі, їй потрібно допомогти адаптуватися до
нових реалій, відчути впевненість і підтримку надійних людей. Тому,
зголошуючись на посаду керівника виборчого штабу Юлії Тимошенко, я керувався
простим мотивом: я зроблю все, аби підтримати її на виборах, а вона виправдає
сподівання мільйонів українців. Коли ж хтось намагається сказати про Юлію
Володимирівну щось інше, то це – від лукавого.
– Але натомість штаб
очолив інший, а ви – голова облдержадміністрації… Як це відбулося?
– Є філософія кадрової
політики… Як усе відбувається у звичних умовах? Новий Президент України
приступає до виконання своїх повноважень. Він каже, що саме прагне зробити і
які керівники мають працювати на тій чи іншій ділянці. А потім у спокійній
обстановці зважує всі «за» і «проти», ухвалюючи те чи інше рішення. У нашому ж
випадку була зовсім інша ситуація. В умовах перемоги Євромайдану, до чого
долучилося багато політичних та громадських структур, на рівні Києва треба було
знайти розумний баланс інтересів і повноважень. Бо кому слід завдячувати
перемогою над режимом Януковичам? Політичним силам в особі ВО «Батьківщина», ВО
«Свобода» і партії «УДАР» Віталія Кличка. Плюс – громадські організації, що
створили об’єднання «Майдан». А також – «Самооборона Майдану», «Автомайдан» та «Правий
сектор». Про «Правий сектор», власне, заговорили як про структуру рішучих дій,
що сформувалася на базі найбільш принципових борців із бандою Януковича, а
згодом вона підтвердила свою життєздатність, адже «Правий сектор» уже став
політичною партією, яка, думаю, всерйоз заявить про себе на наступних парламентських
та місцевих виборах… Так-от, коли на рівні столиці відбувалися консультації
щодо кандидатури голови облдержадміністарції, то в цьому процесі брали участь
представники багатьох середовищ нашого суспільства. З тих чи інших міркувань
вибір випав не на моїх одно партійців Олега Кіндера та Романа Карпюка, а на
мене. Хоча в процесі обговорення називалися й інші прізвища… Наприклад, Віктора
Сапожнікова…
– Коли ви дізналися про
таке рішення?
– Одразу, як воно відбулося.
Мені зателефонував народний депутат України попереднього скликання, мій однопартієць
Віктор Олійник і повідомив: «Є попереднє рішення призначити вас на посаду
голови облдержадміністрації. Будете працювати на цій посаді. Права на відмову
немає!».
– До речі, серед нинішніх
парламентарів є люди, на допомогу яких завжди можете розраховувати, вирішуючи
для області ті чи інші питання на центральному рівні?
– Як голова
облдержадміністрації Волині, а не як керівник ВО «Батьківщина» в нашій області,
скажу, що розраховую та буду розраховувати на підтримку всіх народних депутатів
України, які мають прямий стосунок до нашого краю. Найбільше контактую з
парламентарем від «Батьківщини», уродженцем с. Несвіч Луцького району Ярославом
Федорчуком. Тісні контакти налагодилися зі свободівцями Анатолієм Вітівим і
Євгеном Мельником. Загалом, я шукаю шляхи пожвавлення конструктивної взаємодії
також із народними депутатами Ігорем Єремеєвим, Степаном Івахівим, Сергієм
Мартиняком, Ігорем Палицею…… Я добре усвідомлюю, що кожен із них у той чи
інший спосіб представляє Волинь у найвищому законодавчому органів влади
України, прагне підтримати рідний край та допомогти його людям. Тому за таких
обставин ми є абсолютно природними союзниками.
– Неможливо оминути увагою
стосунки з обласною радою, яку очолює також представник «Батьківщини» Валентин
Вітер. Сидячи в президії зібрання, ви не помічаєте, що хвороба невідвідуваності
і відповідно провалу голосувань за важливі для волинян рішення плавно перейшла,
наче вірус, від минулої більшості до новосформованої? Як узагалі ви
співпрацюєте з представницьким органом влади нашого краю?
– У нас нормальна взаємодія в
межах визначених законодавством повноважень. Щодо спостережень за роботою колег
на сесійних засіданнях… Знаєте, горджуся, що серед них є більшість справжніх
патріотів рідної землі, які в доленосний для держави момент не сховалися за
чужими спинами, а взяли відповідальність на себе і, обравши новий керівний
склад ради, взялися за роботу. Їх – більшість, але не така вже й значна:
орієнтовно 45-50 осіб із 80 обраних. Мінімально необхідна кількість для
ухвалення рішення – 41 голос. Тому неучасть у сесійному засіданні хоча би п’яти
депутатів ставить під загрозу весь процес. Приємно, що майже всі розуміють свою
величезну відповідальність і намагаються сповна виконати свій депутатський обов’язок.
Але про що думають ті 35 депутатів, які не ходять на сесії? Крім того, хочу
сказати, що робота депутата складається ж не тільки з участі в сесійних
засіданнях! Скільки є справ, які обранець громади повинен вирішувати в
повсякденному житті, зустрічаючись із виборцями, слухаючи їх і вирішуючи їхні
проблеми! Тому ті депутати облради, які не відвідують сесій, чесно кажучи,
показують, що в передвиборчий період вони вводили людей в оману, обіцяючи
віддати всі сили для захисту їхніх інтересів та розвитку тих чи інших
територій, тоді як насправді просто ігнорують своїх земляків.
– Це питання до вас – як
до колишнього офіцера Військово-повітряних сил. Військовий аеродром у Луцьку: як
скоро доживемо до того дня, коли летовище почне обслуговувати не лише
військові, але й цивільні літаки?
– Найреальніша перспектива –
використання цього аеродрому як вантажного, для зберігання та переміщення вантажів.
Хоча це не виключає можливості здійснення з нього польотів пасажирських
літаків. Проте в Україні склалася така економічна ситуація, що мені важко
прогнозувати, коли ці плани стануть реальністю. Варто також ретельно вивчити
логістику цього проекту.
– Ніяк не оминути проблеми
Криму, звідки на Волинь уже в статусі біженців із окупованої території прибуло
майже 90 родин… Є сила, здатна повернути його Україні?
– Крим ніколи не належав до
Росії! Так, свого часу, на основі мирного договору Москви і Османської імперії,
півострів було передано до складу Російської імперії. АлеРосійська імперія і
власне Росія – це зовсім різні речі!
– Так само, власне, як і
колишня Австро-Угорська імперія та сучасні Австрія та Угорщина…
– Абсолютно правильно. Дуже
шкода, що нинішній режим Росії діє в Криму так, як сомалійські пірати,
захоплюючи і кораблі, і людей. Тому, як всі українці, живу однією мрією:
повернення до історичних кордонів України, які склалися в 1991 році. Вірю і
знаю: так буде! Головне, щоби в нашій державі невдовзі з’явився вольовий та
всенародно обраний лідер!
– Чого ви очікуєте від
виборів Президента України, які відбудуться 25 травня?
– Неймовірно складне питання…
Звичайно, я очікую перемоги кандидата, яка може реально змінити ситуацію в
Україні на краще. В якої є досвід, громадянська позиція, яка не боїться брати
на себе відповідальність та ініціативу, яка не ховається за чужими спинами, яка
має мужність бути лідером. Причому вести за собою не тільки тоді, коли в країні
все спокійно, але й в історичні моменти, коли або економічна криза (як це було
в 2008-2009 роках), або, як зараз, потрібно вже долати не тільки негаразди в
фінансовій сфері чи виробництві, а буквально воювати за цілісність Української
держави. Я свідомо не називаю ніяких імен та прізвищ, бо переконаний: люди й
так знають, про кого саме говорю. Як і розуміють, кого і що маю на увазі, коли стверджую:
найбільша небезпека для нашого суспільства – це можливий ренесанс олігархічної
системи, яка зараз пристосовується до нових реалій, уособленням якої раніше був
режим Януковича. Тому ми не маємо права на помилку.
– Дякую за відвертість та
час, приділений для розмови, якого, знаю, у вас зараз дуже мало.
– Я також вдячний «Волинській
газеті» за можливість донести до якомога більшої кількості волинян правду про
те, як нова влада долає завали минулого та спільно з громадою будує європейське
майбутнє нашого народу.
Розмовляв Володимир
ДАНИЛЮК.
На фото автора: Григорій
Пустовіт у своєму робочому кабінеті.