Командна робота, військова витримка і… портфель Клімчука.
Поява Григорія Пустовіта у першому кріслі виконавчої владі області стала несподіванкою. Досі кажуть, що очільник обласних батьківщинівців був креатурою в. о. Президента Олександра Турчинова. У будь-якому випадку – то людина, яка пройшла шлях від безробітного військового пенсіонера у 2005-му – до голови облдержадміністрації у 2014-му. У нього не було гучних офіційних представлень – тільки оголошення про призначення під час сесії облради.
24 липня минулого року Президент України підписав указ №615/2014 «Про звільнення Пустовіта Григорія Олександровича з посади голови Волинської обласної державної адміністрації ». Попрацювати вдалося неповних 6 місяців – із березня до липня. Але то був особливий час, і Григорій Пустовіт зіграв у ньому свою роль. Яку саме – розцінить історія. Однак рік без посади – чим не привід для розмови? Бо зазвичай увага журналістів прикута до тих, хто при владі. Але навіть досвід Григорія Пустовіта підтверджує: головне – людина, а не крісло!
– Я не живу минулим, – майже на перших акордах нашої зустрічі стверджує Григорій Пустовіт, нині, як і раніше, керівник облорганізації партії «Батьківщина» та депутат Луцької міськради. Розмовляємо у редакції в суботу, 18 липня: – Але іноді треба повертатися назад, щоб зробити правильні висновки. Нещодавно каже мені при зустрічі один полковник (а Григорій Пустовіт має більш як 26-річний досвід перебування в лавах ЗСУ, – авт.): «Як ти міг піти на посаду голови облдержадміністрації? Ти ж не розумієшся в економіці». А я відповідаю: «Ти – полковник, я – підполковник. Чому ти вважаєш, що військові – погані менеджери?». Ця посада – менеджерська, політична. Пройшов багато посад, військових і політичних. Тому на питання, що мені вдалося зробити, хай краще відповідають цифри. Скажімо: я прийняв бюджет, який станом на 1 березня був виконаний на 93% і область недоотримала 11 мільйонів 400 тисяч гривень, а коли передавав справи, то це вже був бюджет, який виконувався на 104,5% із додатково залученими 22-ма мільйонами. Так, у мене не було досвіду голови облдержадміністрації. Але то був час, коли, напевне, спрацювала ставка на суміш військового і політика. Військова людина – це та, яка не боїться форс-мажорних обставин і психологічно готова до різкої зміни ситуації. Для мене було досягненням уже те – що ця адміністрація запрацювала! Давайте згадаємо той час. Владна система була зруйнована. В облдержадміністрації – жодного працівника. Так само – у райдержадміністраціях. В їх приміщеннях перебували революційні сили. Тоді – що «Правий сектор», що «Нарнія», що «Самооборона», «Автомайдан» – усі були рівні, динамічні, енергійні, принципові. Кожне необачне слово – і ніхто б не дивився, ким ти був і ким ти став. Я для всіх революціонерів був своїм, так. Але якби я дозволив собі хоч одну помилку, вона була б нещадно покарана. І я це усвідомлював. Сьогодні згадую: це був неймовірний режим роботи. Фантастична довіра людей і така ж відповідальність. Ти просто зобов’язаний був виправдати ту довіру! Потім після цих місяців керування областю хоч на півроку в лікарню лягай, але сьогодні – роби. Ми вели переговори з революційними організаціями і просили їх ущільнитися, тому що держслужбовці мають працювати. Ми почали шукати, куди їх переселити. Не всі кабінети звільнили одразу. Не говорили: вийдіть геть! Тоді так розмовляти не можна було ні з ким і нікому. Мій робочий день тривав до 1-ї години ночі. Але ми відновили систему управління повністю.
– І досить швидко сформували виконавчу владу в районах.
– 25 березня у мене відбулася зустріч із журналістами – і почув від них різку критику. Деякі журналісти висловили обурення (!) щодо неоперативності кадрових призначень. Розумієте? За три тижні від приходу на посаду! Сьогодні я дивуюся толерантності наших засобів масової інформації. Ви бачили, як довго йшли кадрові призначення. А у нас за три-чотири тижні вже були заступники. Було важко, бо рішення приймалися колегіально (представниками від «Батьківщини», «Свободи», «Удару», громадських організацій). Причому кожна політична сила мала право вето, тоді кандидатура відкидалася. З іншого боку, то був прекрасний фільтр. Щодо керівників департаментів та управлінь, то тут закон фактично захистив багатьох держслужбовців-керівників. Багато кого потрібно було звільняти. Але ми не мали формального приводу. Це призвело тільки б до відновлення їх через суд. Я не приписую собі кадрові зміни. Тут завжди кажу – ми. Бо працювала команда.
– «Свобода», наприклад, вивела свої кадри з виконавчих органів. Сьогодні вам не соромно за своїх батьківщинівців, які лишилися у владі? Ну, наприклад, керуючий справами Дмитро Дубняк…
– Це говорить про правильність вибору. Якщо новий голова залишає на ключових посадах людей, які були призначені до нього, значить він оцінив їх професіоналізм. Ми все зробили, щоб посада керуючого справами була неполітичною. Так і є. Тому нема підстав відкликати людей. «Свобода» зробила так із політичних міркувань. Перший заступник голови облдержадміністрації Сергій Кудрявцев – політичне призначення. Призначення Кудрявцева критикували. А виявилося? Так, він не оратор і не типовий свободівець, який піде на барикади попри все. Але всі побачили, що це порядна і розумна людина, яка чудово знається на економіці. Але нині «Свободі» критикувати владу і бути при владі – складно. Вони частину своїх людей відкликали. Частину, я бачу, лишили. Бажаю успіху Сергієві Альбертовичу, щоб його потенціал був використаний або на інших владних посадах, або в інших структурах.
– Для вас звільнення так само було несподіванкою, як і призначення?
– Ні. «Сподіванкою»! Те, що мене звільнять, знав відразу після президентських виборів. Виникало питання: як працювати, коли головою облдержадміністрації тобі бути залишилося недовго? По-різному могла скластися доля, були різні пропозиції. …А якби я допустив якийсь «ляп»? Такі «якби» я собі ставив уже після звільнення. Моє військове минуле тут зіграло роль: накази не обговорюються. Так, після виборів змінилося ставлення підлеглих, керівників. Але я дав собі слово: працюватиму до останнього дня в такому ж режимі. 25 липня мене звільняли, але 24-го я відпрацював до 20.00, поки не підписав усі папери, традиційно уважно їх опрацювавши. До речі, коли я прийшов в облдержадміністрацію, то побачив, що є велика проблема з документами. Так сталося, що ми зустрілися з Борисом Клімчуком. Він сказав: «Це добре, що ти перечитуєш всі документи, бо вже навіть я знаю, що тобі підсунули декілька сумнівних паперів. Але ти молодець, не пропустив».
– Скажіть, а що ви не зробили за час перебування на посаді?
– Нині чимало речей можна було б реалізувати інакше. Але в тій ситуації – ні. Ми підняли економіку, збільшили наповнення бюджету. Не вдалося «дотиснути» перинатальний центр у Луцьку. Я зустрічався з тодішнім міністром фінансів Олександром Шлапаком. Переконував його, який це прекрасний варіант: ми вкладаємо сьогодні гроші у перинатальний центр на Волині, а в жовтні він готовий до відкриття. Це буде прекрасна нагода приїхати на Волинь Президентові і дати сигнал для всього світу: ми думаємо не тільки про війну, а й про мирне майбутнє. Це рішення Олександр Турчинов включив в так званий президентський перелік об’єктів. Але змінився Президент, перелік почали переглядати, перинатальний центр звідти викинули. Я шкодую, що так сталося, треба цінувати ті гроші, що вже вкладені. Другий об’єкт – 10-та шахта. З міністром Юрієм Проданом ми вели переговори про виділення коштів на її добудову. Я пропонував синхронізувати закриття 9-ї копальні з відкриттям 10-ї. Детально вивчивши наші пропозиції, міністр повідомив: прийнято рішення зі 160-ти мільйонів резервних коштів міністерства 100 виділити на цей об’єкт. Тоді, на жаль, не зорієнтувалася частина депутатів у Верховній Раді й не проголосувала за ці зміни до бюджету….
– Ви спілкуєтеся з попередніми головами облдержадміністрації –Володимиром Бондарем, Миколою Романюком, Анатолієм Французом, врешті-решт?
– Із Миколою Ярославовичем, безумовно, спілкуємося. Бачуся і з Володимиром Бондарем. Спілкувався з Борисом Петровичем Клімчуком. Коли я був головою облдержадміністрації, він сам прийшов до мене. Цікаво, як прийшов: проїжджав повз Київський майдан і опівночі побачив, що у моєму кабінеті горить світло. А, видно, попередньо зателефонував у приймальню. Каже: «Ну, я так і думав, що ти працюєш». Тоді відбулася перша розмова. Намагався підказати, що правильно, що, на його думку, – ні. Наголошував: «Сам приймаєш рішення. Але я хочу висловити свої міркування…». Потім (чи мав якесь передчуття, чи що?..) одного разу він прийшов до мене з великим портфелем у руках. Там були зібрані всі документи та листування щодо аеродрому та інших стратегічних для області об’єктів. Каже: «Я цей портфель нікому не давав. Він – мій. Це – мої напрацювання за весь час, коли я був головою обласної державної адміністрації. Я його залишаю тобі, щоб не видумував, щоб не шукав. Тут все є. Єдине: збережи і продовжуй, а коли йтимеш із посади – передай». Я передав його Володимирові Петровичу Гунчику. Відчувалося, що людина переживає за розвиток області. Не хочу говорити про політичну складову. Кажу лише про спілкування. Тісно спілкуюся донині з Юрієм Одарченком, тодішнім головою Херсонської облдержадміністрації, з Іриною Верігіною, яка тоді виконувала обов’язки голови Луганської облдержадміністрації.
– А з Олександром Башкаленком?
– Ну, якось так не склалося.
– Якби ви мені сьогодні не розповіли про те, що вчора відбулася відеоселекторна нарада Юлії Тимошенко і вона сама вела розмову з потенційними кандидатами в депутати в регіонах, я й далі вважала б, що у волинській «Батьківщині» настало певне затишшя…
– Я б так не сказав. Бачте, на тлі структур, які мають багато коштів ми – в невигідному становищі. Живемо виключно на членські внески та добровільні пожертви. Увесь цей час йшла величезна внутрішня партійна робота. Ми думали, що багато людей піде з партії. Почали проводити свою люстрацію. Але люди не хотіли залишати партію. Це була така проблема – виключити з фракції чи з партії навіть тих людей, які на певному етапі були проти неї! Сказати, що ми нічого не робили – неправильно. Просто увага була зосереджена на інших політичних проектах. Я навіть не кажу – партіях. Бо партія – це первинні, районні, міські, обласні організації. А коли є керівництво партійної структури і тільки в деяких районах лише починають формувати місцеві структури, а нам тим часом кажуть, що це партія завтрашнього дня – хм, є питання… Юля Володимирівна в цей час взяла вимушену паузу. Треба було Україні відчути, якою є Україна без Тимошенко. Як колись казав Кучма: «Хочу побачити, якою буде Україна без Кучми». Півроку витримала, а потім люди відчули в ній потребу, бо, як виявилось, окрім неї, нема кому за зниження тих же тарифів поборотися.
– До речі, як ви сприйняли нове законодавство про вибори?
– Я – партійний функціонер і дуже хочу, щоб в Україні була нормальна партійна система. Впевнений: після виборів (а це вибори математиків, бо система дуже складна) ми побачимо масові помилки, несвідомі фальсифікації. Найголовніша вада нового закону – антипартійне спрямування. Я категорично проти цього, але я його сприймаю, бо це – закон. Разом із тим ми маємо підтримку: наздогнали по рейтингу БПП по Україні, відірвалися від 3-го місця на 10%. Шанси гідно провести ці вибори є.
– Із ким підете на вибори до облради: нові обличчя будуть?
– За цим законом, ми повинні виставити до облради 64 кандидати. Звичайно, це переважно будуть нові обличчя. За той час, відколи я очолюю облорганізацію партії, з 20-ти керівників районних партійних структур 15 змінилося. Відбувається ротація. Ми оновлюємося. Сьогодні немає ж партій на сто відсотків монолітних.
– Як ви оцінюєте роботу керівництва обласної ради? Нині багато хто (зокрема й ваші однопартійці) критикує Валентина Вітра, який делегований на посаду «Батьківщиною» .
– Скажу так: питання діяльності фракції, роботи голови облради завжди були у полі зору бюро обласної партійної організації. Це нормальна практика, ми як однопартійці намагалися бути критичними і вказувати на недоліки, упущення, проблеми. Давали рекомендації. Я думаю, що справжню оцінку Валентину Степановичу та його найзапеклішим критикам дадуть наступні вибори.
– А чи не братимете ви участі у виборах Луцького міського голови?
– Ні. Як голова обласної парторганізації зобов’язаний зосередитися на області.
– Яка ваша думка про «приватні армії» чи структури, подібні до луцької «Варти порядку», яку фінансує Ігор Палиця і яка допомагає міліції. Та й практика патрулювати вулиці за участі громадських структур з’явилася за часів Григорія Пустовіта…
– Так тоді з’явилася така практика патрулювань, бо міліції – не було: всі під тиском революційних сил порозходилися по домівках. Це вже потім ми стали міліцію долучати до спільного патрулювання вулиць, хоч як дивно це сьогодні звучить. Якби у нас нині перекрили кордон і припинили контрабанду, ніякого «мукачева» не було б. Якби правоохоронці працювали на всі сто, не треба було б громадських структур. А раз сьогодні виникла така потреба, то давайте шукати їм місце. Потрібне законодавче врегулювання правил діяльності мілітаризованих громадських організацій.
– А питання бурштину в період вашого керівництва областю виникало?
– Доходила інформація, що почали копати бурштин. Мною була віддана команда СБУ, МВС припинити ці речі. Але не вистачило часу. На жаль, можу констатувати, що і тоді ми не змогли завадити незаконному видобутку. Були розмови, що видобуток здійснюють громадські організації, які, продаючи бурштин, фінансують захисників на Сході. Можливо…
– Які найбільш больові точки у розвитку області вам очевидні?
– Передовсім – підбір кадрів. Не хочу критикувати. Це те, що я відчуваю і чую. Далі – контрабанда. Третє – знову заговорили про хабарі та «відкати». І четверте – якщо тоді бурштин тільки нагадував про себе, то нині там уже зброя. Це проблеми.
Спілкувалася Олена ЛІВІЦЬКА.