Минув рік, а для чесних і професійних журналістів гасло «Краще смерть у бою, ніж життя раба!» не втратило актуальності… «Волинська газета» першою в області виступила за цивілізоване розмежування повноважень влади і ЗМІ та залишається чи не єдиним виданням, яке не відступає з передової лінії медіафронту.
5 листопада 2015 р. «Волинська газета» надрукувала статтю «Газета без Гунчика». Вже в перших реченнях публікації окреслено найголовнішу проблему:
«Голова облдержадміністрації Володимир Гунчик перетворився для колективу «Волинської газети» на уособлення антинародного режиму, діяльність і бездіяльність якого спрямована на моральне знищення журналістів та фізичну ліквідацію видання».
З тих пір і триває ця «неоголошена війна» в «інформаційній АТО» нашої області», де, на превеликий жаль, більшість «гомо совєтікус» традиційно не хоче сваритися з владою, якою б вона не була, а поодинокі сміливці повсякчас наражаються на все зростаючі випробування сили волі та духу.
Не всім до снаги цей ледь не фронтовий ритм існування, тому, як і під час будь-якого бойового зіткнення, є ті, хто йде в атаку, і ті, хто воліє пережити «смутні часи» в безпечнішому місці.
Але наразі не про це.
З нашої точки зору найголовніший провал більш як дворічної діяльності Володимира Гунчика на посаді голови облдержадміністрації – або фізична ліквідація друкованої україномовної періодики, або створення для них умов повної залежності від грошових потоків, які не мають нічого спільного з державною інформаційною політикою.
«А хіба тов. Гунчик припустився катастрофічних провалів у роботі лише в інформаційній сфері, яку «замкнув» особисто на себе? Хто відповість за те, що «Діалог», «Віче-інформ» і «Телерадіогазета» через фінансові проблеми перестали виходити у світ?! А які місцеві медіа будуть знищені найближчим часом?», – публічно наголошували ми рік тому.
Тепер відомо, на що перетворився цей «замкнутий цикл»: зник паперовий носій газети «Відомості», взагалі перестало існувати видання «Слово Волині», до переліку «гнаних і голодних» влада долучила навіть невелику районку з промовистою назвою «Вільним шляхом»… Що ж, тепер про сумні волинські реалії знають не лише в найвищих київських кабінетах, але і в Брюсселі – на рівні Ради Європи та Європейської федерацій журналістів. Про сумні реалії НМПУ також офіційно повідомила уряди США і Євросоюзу, а кілька волинських чиновників потрапили в розділ «Вороги преси» на порталі НСЖУ.
Власне, хіба щось на краще змінилося за цей рік і в інших сферах, на чому рік тому наголошувала «Волинська газета»?
Нагадуємо:
«Цинізм байдужого ставлення з боку волинської влади до осиротілих родин Героїв Небесної Сотні – не його рук справа?!».
«Що знекровлених у боях ветеранів 51-ї мехбригади судять як дезертирів – не наслідок цинізму тих, хто повинен першим стати на захист наших хлопців?!».
«Героїв-танкістів Миколу Тишика, Андрія Мудрика та Олександра Пугача і багатьох інших наших захисників так довго відзначали орденами за героїзм на війні в АТО і навіть не працевлаштували – це логічний результат «системної роботи» посадовця, який «30 років у бізнесі»?!».
«Бурштинова війна» – не його недогляд?!».
«Страйки шахтарів та ліквідація шахт – не плід його бездіяльності?!».
«Безкінечні кадрові скандали на рівні області та невмотивовані звільнення і призначення керівників районної влади – не лакмусовий папірець?»
Врешті-решт, рік тому ми загострювали увагу й на таких неподобствах, які за 12 місяців перейшли в хронічну форму:
«Відсутність підручників у школах, перетворення на хронічні довгобуди стратегічних для Волині об’єктів, катастрофічне зростання цін і тарифів, відміна пільгового проїзду в громадському транспорті для учасників бойових дій у зоні АТО та членів сімей полеглих Героїв, комфортний добробут та ситне життя екс-регіоналів, безкінечні провали в роботі сесійних засідань облради, – це теж речі, за які не повинен відповідати тов. Гунчик?!».
До цього всього додалися й інші проблеми. Наприклад, однією рукою закривають школи, а другою – купують у підконтрольних підприємств автобуси для перевезення сільських учнів, виграючи двічі – на «зекономлених» зарплатах учителів з одного боку та нарощуванні потужності своїх фірм – з другого… До мінусів приплюсувалося доведення до фінансового краху клубу «Волиньбаскет». Скандали на митниці. Безкінечні черги на кордоні. Розгул повітряних контрабандистів. Земельне рейдерство. Знищення дільничних лікарень…
Тому й не їде ніхто з державних достойників на Волинь. Ні Президент. Ні Голова Верховної Ради. Ні Прем’єр-міністр… Що тут їм покажеш, крім довгобуду у вигляді Перинатального центру в Луцьку чи Центру надання адміністративних послуг, який уже врочисто відкривали як мінімум двічі?
Тому, як і рік тому, на порядку денному – «Газета без Гунчика»! Тим паче, що голова облдержадміністрації вже й так майже без газет залишився…
Як і 5 листопада 2015 р., «ми вимагаємо роздержавлення, і доки цього не відбудеться, будемо намагатися й надалі в цивілізований спосіб виконувати свою роботу і працювати для України та громади».
А що рік боротьби за свободу слова зробив нас згуртованішими та мудрішими, то це також неоціненна школа виживання. Виявляється, як це не важко, але говорити правду в цій країні ще можна. Хоч як би це комусь не подобалося…
Трудовий колектив «Волинської газети».