На
допомогу волинським прикордонникам прибули хмельницькі козаки.
Нашестя
іноземної агентури принесло нам смертельний ризик. Громадянська війна і розкол
України – те, про що мріє «дружній сусід». Тож аби зміцнити
українсько-російську межу та закріпити українсько-білоруську, за справу взялася
не лише Державна прикордонна служба. На підтримку «зеленим кашкетам» стали й
громадські формування, серед яких – міжнародна організація «Козацтво
запорозьке».
Наскільки
вдало несуть спільну варту бійці Луцького прикордонного загону і їхні помічники в цивільному, бачимо на
прикладі ВПС «Дольськ», що в Любешівському р-ні.
Начальник
Луцького загону Олександр Білюк розповідає: підкріплення козаками сьогодні
особливо потрібне. Адже значну частину прикордонників із Волині та Рівненщини
кинули на східні й південні рубежі. Тож завдяки добровольцям вдається ущільнити
варту українсько-білоруського кордону.
– І
особливо в районі озера Білого, яке часто опиняється в полі зору незаконних
мігрантів та контрабандистів, – додає заступник начальника штабу загону, відповідальний
за зелений кордон Сергій Мельник. – Наші наряди затримували в цій місцевості
цілі фури, де нелегального вантажу було на сотні тисяч доларів, контрабандисти пробували
переправляти трактори навіть поверхнею озера (щоправда, замерзлого). Наразі ж особлива
увага – перевірці осіб, які можуть бути причетні до сепаратистів.
Що
загроза дійсно існує, підтверджують останні випадки на кордоні: затримання
чоловіка, який прямував до України нібито на весілля, хоча як «дарунок для
молодят» віз газові балончики, наручники, десятки мобільних телефонів і нових
сім-карток. Ще в одному випадку затримати вдалося незнайомця, в котрого виявили
фотознімки прикордонної місцевості із зазначенням стратегічних для України
об’єктів. І подібних випадків чимало.
–
Розуміючи всю серйозність ситуації, ми вирішили стати грудьми за свою Вітчизну.
Тому зібрали однодумців, у спецтранспорт завели коней та прибули на ту ділянку
рубежу, яку нам вказала Державна прикордонна служба, – провадить Василь Сидор:
для козаків він – отаман, а для своїх земляків – міський голова м. Славута
Хмельницької обл.
У
козацькому курені, який несе варту на сусідній із Білоруссю межі, – не тільки
міський голова із Хмельниччини, але і його заступники, начальники комунальних
організацій та відділів виконкому. Тобто, кажуть співрозмовники, державну
службу чоловіки вирішили перенести з кабінету на більш державницьки важливу територію.
– Раніше
члени «Козацтва запорозького» у вільний від роботи час розповідали молоді, хто
такі козаки і яку роль виконують. Сьогодні настав час не словом, а ділом це
продемонструвати. Тому ми й тут, – зауважує полковник славутського куреню
Василь Остапчук, який раніше очолював у рідному місті відділок міліції, а нині –
заступник міського голови.
Козаки
зізнаються: просилися на південно-східний рубіж. Проте досвіду, який вони
отримали під час кінного патрулювання у Славуті, виявилося замало. Тож поки що
доведеться вчитися на більш спокійній ділянці Луцького прикордонного загону.
– Для
відділу «Дольськ» допомога козаків дійсно важлива. Адже використання коней дає
оперативність і мобільність у болотисто-лісистій місцевості, – зізнається
начальник ВПС Сергій Бондаренко. – Кінні патрулювання допомагають заощаджувати
пальне, яке сьогодні особливо потрібне на Сході та Півдні. А інформація про
прибуття козацького куреню дає психологічний ефект: значно поменшало спроб
нелегального перетину кордону чи переправлення товару.
Однак
місцевим жителям таке сусідство не заважає. Навпаки, вони пропонують свою
допомогу: підприємці – бензином чи
соляркою, селяни – провізією.
– Від
їжі ми відмовляємося, адже цілком забезпечені продуктами харчування. Натомість
пальне беремо з радістю. Бо воно потрібне не лише для десяти автомобілів ВПС, а
й для сторожового моторного човна, який регулярно «прочісує» прибережну смугу та
саме озеро Біле, площа якого – близько трьох кілометрів, – каже Сергій
Бондаренко.
–
Славутський курінь теж приїхав зі своєю провізією. Тому якщо місцеві жителі
пропонують допомогу, ми радше приймаємо спальні мішки, намети й подібне. Бо
пройшовши походами близько двох тисяч кілометрів, і надалі плануємо лишатися на
коні, – додає отаман Сидор.
До кінця
квітня хмельницькі козаки пробудуть на Любешівщині. Куди їх далі дислокують –
Держприкордонслужба повідомить згодом. А на ділянці рубежу ВПС «Дольськ» досвіду
набиратимуться нові добровольці.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.
