Донедавна офіцер запасу Тарас Бас добровільно пішов в
армію і став командиром саперів.
До позафракційного депутата Луцької міської ради Тараса
Баса зателефонувала, аби почути коментар із приводу економічної ситуації,
можливих шляхів виходу міста з кризи – він має хороший бізнесовий досвід, є
достатньо забезпеченою людиною, у групі компаній «Континіум» пройшов шлях від
простого брокера до директора Закарпатської філії ТзОВ «Континент-нафто-трейд»,
а нині працює директором КП «АвтоПаркСервіс»… Точніше – ще не так давно
працював там, бо Тарас Михайлович, коли на Сході країни розпочалися криваві
протистояння, взяв у руки зброю і відправився захищати державу.
«Я би, звісно, з вами зустрівся і відповів на всі
запитання, але от уже майже два місяці, як в армії», – його перша фраза,
зізнаюся, шокувала. Спочатку навіть виникла думка просто попрощатися і побажати
удачі: мовляв, пізніше знайдемо таку можливість, дійсно не час, але потім
зрозуміла, що саме такі розповіді тепер як ніколи потрібні кожному з нас.
Тарас Михайлович не хотів, аби про нього писали. Він
загалом скромна людина. Про це, думаю, знають усі, кому доводилося спілкуватися
з обранцем громади. Врешті таки вдалося переконати.
Тут, у Луцьку, у старшого лейтенанта Баса лишилася сім’я:
дружина і троє дітей. Старшому уже 18, є ще 10-літній син та 4-річна донечка.
Моє запитання, чи хоче додому, справді прозвучало дивно.
– А ви як думаєте? Мені моїх найрідніших побачити хочеться
чи ні? – така відповідь примусила змінити тему.
Поки розмовляємо, Тарас Михайлович розбирає речі: вони із
хлопцями, каже, щойно дісталися Миколаєва і тепер дислокуються на полігоні
Широкий Лан. До того жили у наметовому містечку на рівненському полігоні.
– Спали у наметах, було організовано польову кухню,
триразове харчування, – розповідає уривками. – Загалом усе нормально.
На запитання, чому взагалі там опинився, адже однозначно
міг би оминути військову долю, каже: а як інакше, коли у країні така складна
ситуація? Тарас Михайлович записався у добровольці ще тоді, коли Росія
розпочала анексію Криму. А 13 квітня був мобілізований.
Тепер їхню групу – а це відома сумними подіями 51-ша
Володимир-Волинська механізована бригада, передислокували до Миколаєва. У той
час, коли ми розмовляли, Тарас Бас казав, що вони чекають розподілу і ще не
знають, у яку гарячу точку їх направлять.
Цей депутат має звання старшого лейтенанта і донедавна
був офіцером у запасі. А зараз він справжній військовий – командир
інженерно-саперного взводу. Під його відповідальністю – 11 бійців.
– Сапери… – повторюю почуте у телефонній слухавці. –
Розумію, що ви маєте школу ще з армійської служби. А хлопці, котрими тепер
командуєте, вони хоча б щось уміють?
– Уже вміють, – відповідає Тарас Михайлович. – За цей час
у Рівному навчилися. А до того, звісно, служили в армії, але в різних військах.
Цікавлюся, яку мають зброю, засоби захисту.
– Бронежилета не маю, а от зброю – так. У мене – автомат
Калашникова та пістолет Макарова.
Звісно, запитувала і про хлопців, котрих убили під
Волновахою. Просила розповісти, що там насправді сталося – їм же кажуть більше
правди.
– Та нічого й ми толком не знаємо, – почула у відповідь.
– А щодо тих хлопців… Так, знав їх: ми жили у сусідніх палатках, спілкувалися,
разом ходили на тренування. Просто так вийшло, що їх раніше направили у зону
військового конфлікту. От і все…
На запитання, чи правда, що місцеві жителі здають сепаратистам
українських військових, Тарас Михайлович відповів ствердно. Але про Миколаїв,
де він тепер, такого не скажеш. Це швидше стосується Луганщини і Донеччини –
там такі випадки і справді непоодинокі.
– Мабуть, треба час, аби люди розібралися, хто є хто, –
міркує з цього приводу військовий депутат. – Вони ж нас там не чекають, ми для
них поки вороги…
Очевидно, час уже чимало показав. На дев’ятий день після
трагедії містяни вшанували пам’ять українських вояків. А нещодавно стало
відомо, що місцеві жителі вирішили встановити пам’ятний знак на місці загибелі
українських солдатів під Волновахою. Наразі збирають кошти на його встановлення.
Частину необхідної суми виділили меценати.
Світлана ДУМСЬКА.