Волинська область –
частина загальноукраїнського організму, а тому не може розвиватися за якимись особливими
законами чи правилами. Проте наш край – унікальний для всієї держави хоча б
тому, що тут, по-перше, живуть розумні, духовні та працьовиті люди, по-друге,
існує величезний історичний досвід успішної господарки в умовах функціонування
різноманітних країн та режимів, і, по-третє, географічні та природні
особливості Волині дозволяють чи не першими в Україні використовувати найкращий
досвід наших західних та північних сусідів.
Тому наша сьогоднішня розмова
з народним депутатом України від Маневицького виборчого округу №23, який знову
йде за підтримки волинян, котрі вже неодноразово його обирали в український
парламент, стосується не лише вирішення якихось конкретних проблем, що турбують
жителів округу, але й масштабної оцінки розвитку всієї Волині. Тим більше, що
поліські райони, які знову делегують Ігоря Єремеєва у Верховну Раду України,
займають у нашому синьоокому краєві провідне місце, а вся область, яка на
початку грудня святкуватиме 75-річчя з моменту створення, повинна стати в
реформованій та успішній державі справжньою окрасою!
– Ігоре Мироновичу, наш
край справді володіє величезними перспективами. Але як реалізовувати їх так,
щоб краще було кожній людині, незалежно від того, де вона живе – в поліській
зоні чи там, де є родючі ґрунти, у невеличкому селі чи в обласному центрі?
– Глибоко переконаний і за це
постійно борюся: скрізь має бути однаково добре, щоб усі ми мали реальні
підстави гордитися – ми волиняни! Я ж, власне кажучи, родом із села, а тому не
з чужих слів знаю, як там живуть люди. Та й про невеличкі містечка і села
нашого краю, кожне з яких за роки роботи в парламенті встиг неодноразово
відвідати, мені розповідати не треба!
От зараз багато мовиться про
розробку та впровадження національної Стратегії розвитку України до 2020 року.
Переконаний, що це цілком виважений та перспективний проект реформування
держави. Він назрів давно. Але головне, щоб у ньому інтереси Волині та її людей
займали гідне місце, щоби результати змін позначилися на покращенні життя
кожного мешканця області! Мало того, цей документ треба деталізувати, аби кожна
людина в кожному населеному пункті області чітко знала, що, коли і якими
засобами буде зроблено не в далекій перспективі, а сьогодні, через рік, через
два.
– Що скажете про сучасне
село? Не болить душа, коли бачите простих дядьків, які закопують у ями вирощену
картоплю, бо не знають, де її вигідно збути? А задарма віддавати просто не
можуть…
– Нам потрібно негайно
запровадити адекватний підхід до сільськогосподарської галузі. На селі не має
бути різних підходів до представників великого аграрного бізнесу та одноосібних
господарств. Держава повинна не лише займатися мізерним дотуванням кожного
гектара сільгоспугідь чи доплатами за вирощування молодняку великої рогатої
худоби або спочатку масовим роздарюванням доїльних апаратів, а потім таким
самим масовим згортанням цієї програми, але й запропонувати кожному
трудівникові поля зрозумілий, конкретний та вигідний механізм планування,
вирощування, зберігання та збуту сільгосппродукції. Скільки ми будемо миритися
з тим, що селянин щоосені і щовесни не знає, що садити чи сіяти? Скільки він
плакатиме над вирощеним урожаєм, не знаючи, де зберегти чи куди збути ту ж
картоплю чи буряки? Скільки він буде жертвою посередників, які намагаються
забрати в нього вирощене потом та кров’ю буквально за безцінь?
Тому зроблю все, щоб в
області була нарешті створена та запрацювала дієва система підтримки села, щоб
кожна людина могла отримати замовлення від держави чи приватного бізнесу на
вирощення сільськогосподарської продукції та гарантований її збут за вигідними
для селянина цінами. Причому це має однаково стосуватися як галузі
рослинництва, так і тваринництва.
– Мене буквально дратує
наша медична система. Дуже часто ті, хто не має грошей, просто приречені
залишатися хворими… А дехто взагалі втрачає право на якісне лікування та й саме
життя. Що робити, Ігоре Мироновичу? Чи хворі та бідні в нашій державі нікому не
потрібні?
– Шарахання від укрупнень
закладів охорони здоров’я до їх повної чи часткової ліквідації призвели до
того, що реально люди втратили можливість скористатися якісними та доступними
лікарськими послугами. Навіщо ми всі віддаємо податки на медицину, якщо для
лікування навіть елементарного захворювання мусимо платити гроші навіть за дрібниці:
вату та зеленку? Коли ж стається щось серйозніше, то всім миром мусимо збирати
гігантські суми на лікування в закордонних клініках?
Так продовжуватися не може,
інакше українська нація просто вимре! Який вихід? Зроблю все можливе і
неможливе, щоб кожен волинянин міг скористатися гарантованим мінімумом медичних
послуг та отримати в кожному ФАПі чи лікарні безплатне та якісне лікування з
чітко окресленого кола захворювань.
– Скільки ми будемо
миритися з подвійними стандартами розвитку різних територій? Закони ніби одні
для всіх, тільки та ж «Цуманська пуща» існує лише на папері, тоді як інші
природно-заповідні території використовують максимум вигоди зі свого
специфічного статусу?
– Добре, звичайно, що кожен
автотурист, який їде машиною в літній період у Шацький національний природний
парк, платить певну суму екологічного збору, а потім ці гроші використовуються
на розвиток парку. Але чому всією Волині безперервно гуркочуть транспортні
засоби, які через наші дороги прямують за кордон та назад, а населенню від
цього – лише одні клопоти у вигляді забрудненого повітря, зростання аварійності
та зруйнованих доріг? Ніхто ж не сумнівається, що вся Волинь, а не тільки
окремі її райони, є унікальним природним ареалом, де місцеве населення повинне
постійно відчувати переваги від можливості тут жити. А раз так, то потрібно
запровадити чіткий механізм, коли певна частина від усіх митних платежів та
зборів буде скеровуватися в бюджет області, звідки цільовим призначенням
розподілятися між усіма містами та районами нашого краю для ремонту та
будівництва місцевих доріг та вирішення екологічних проблем. Так ми знайдемо
гроші і на сільську дорогу, і на будівництво та обслуговування сміттєзвалища в
кожному населеному пункті.
Що ж до «Цуманської пущі».
Дуже цікава ідея зі створення сучасного національного природного парку на наших
заповідних територіях. Тільки треба подбати, щоб люди, які живуть на території
різних парків та заказників, не страждали від різноманітних обмежень, заборон
та покарань, а органічно співіснували з царством природи. І коли, наприклад, людині
для худоби потрібне сіно, то раз хтось забороняє косити траву на заповідних
заплавах, то повинен доставити людині те, що вона потребує, з іншого місця. А
як інакше?
– Люди пенсійного віку та
неповнолітні, інваліди – теж у сфері особливої уваги. Правда, за 23 роки
держава понастворювала для них стільки програм підтримки, що вони просто одна
одній заважають, і в результаті мало що працює…
– Це та особлива категорія
наших людей, яка справді повинна жити повноцінним життям, а не існувати,
перебиваючись із хліба на воду. Одні з її представників ще не можуть
забезпечити собі гідних умов життя та залежать від дорослих, інші вже втратили
таку можливість через свій поважний вік чи проблеми зі здоров’ям. Так, дуже
добре, що в державі існує величезна кількість цільових соціальних програм для
підтримки вразливих верств населення. Але вони здебільшого не працюють не
тільки тому, що їх занадто багато і що вони неефективні! Найгірше – вони не
підкріплені реальними фінансами.
Та й осмислених підходів до
значно елементарніших речей – явний дефіцит. Чому одяг, взуття, шкільне
приладдя для наших дітей ми повинні купувати за цінами, які нічим не
відрізняються від того, що пропонується дорослим? Хто додумався відмовитися від
ще радянського принципу, коли предмети першої необхідності для дітей та
підлітків продавалися за доступними цінами? Невже так важко запровадити,
наприклад, особливу націнку на предмети розкоші в гардеробі заможних людей, щоб
за рахунок цих коштів зменшити вартість взяття та одягу для школярів? Ще одна болюча
тема – відсутність реальних можливостей для відпочинку, оздоровлення та
продовження навчання волинських дітей. Досвід сусідньої Білорусі та Польщі
показує, як багато уваги приділяє там держава для створення культурної та
спортивної інфраструктури в кожному населеному пункті, яка велика кількість
дітей має змогу оздоровитися влітку в хороших таборах відпочинку чи поїхати на
екскурсії, скільки талановитих випускників шкіл володіють правом на безплатну
вищу освіту! То чому в нас різні діти поставлені в різні умови? Чому кияни,
наприклад, щодня користуються всіма благами цивілізації, а хлопці та дівчата з
нашого Полісся за все повинні платити?
– Так і виходить: одні в
школу на метро їздять, а інші в чоботах багнюку кілометрами місять…
– І яка це справедливість?
Тепер про посилення
підтримки представників старшого
покоління та неповносправних, де теж не все так гладко, як по телевізору
розказують. Дуже простий спосіб збільшення пенсій та кращого догляду за людьми
похилого віку – це створення системи, коли громадяни, які, наприклад, досягли
80-річного віку, отримуватимуть коштів більше, ніж 70-річні пенсіонери. А ті,
хто прожив 90 літ та більше – ще відчутніший розмір пенсій. За рахунок чого?
Давайте подивимося правді в вічі: скільки молодих людей, які сплачували
обов’язкові внески в Пенсійний фонд, так і не доживають до пори заслуженого
відпочинку! Скільки людей, тільки-но вийшовши на пенсію, помирають! То хіба за
рахунок того, що вже, на превеликий жаль, комусь не треба виплачувати пенсію,
не можна збільшити її для живих? Це було б і справедливо, і за християнськими
принципами.
– Що ви скажете про
міжконфесійні протиріччя?
– Дуже делікатна тема… Я
нікого не прошу допомоги визначати, в яку церкву мені особисто ходити, але й
жодного разу не вказував, якою дорогою до храму рухатися іншим людям. Знаєте,
віра – це справді святе, дуже особливе поняття для кожного християнина… Знаєте,
врешті-решт, держава повинна забезпечити всім віруючим людям однакову
можливість задовольняти свої духовні потреби. Ми повинні припинити пошуки
недругів серед самих себе, а зробити все, щоб кожен священнослужитель і кожен
прихожанин своїми зверненнями до Бога та своїми справами спільно будували мир
та спокій на нашій багатостраждальній волинській землі.
– Так, тільки з глибокою
вірою ми можемо відстояти рідну землю перед загрозою зовнішнього ворога. А він,
здається, не думає відступати?
– Саме високодуховні та
патріотично налаштовані люди допоможуть нам відстояти свободу та незалежність і
тут, на нашій землі, і під час бойових дій у зоні АТО, і після того, як війна
закінчиться нашою спільною перемогою. Але для цього потрібні справжні реформи в
армії, а не тільки зміна міністрів оборони чи розжалування генералів. Я дуже не
хочу, щоб, як колись, нагороджували непричетних та карали безвинних! Але
проблем дійсно вистачає. Я їх бачив і тут, на Волині, і в АТО, і місцях
розташування військових частин за межами області, де перебувають мобілізовані
волиняни і до яких неодноразово приїжджав та допомагав, чим міг.
Виникає немало питань, на які
нам спільно треба знайти відповіді. Чому, наприклад, у поліських (та й не
тільки там!) містах та селах воєнкомати забирали на війну всіх підряд, і – переважно
тих, хто не міг відкупитися або сховатися за «липовими» довідками? Бо сам
механізм комплектування армії в нас недосконалий. Не говорю про вищий командний
склад, бо це цілий інститут добору, виховання та розстановки кадрів. Але на
рівні сержантського та рядового складу слід, як у тій же ж Литві, запровадити
ефективну систему служби в резерві. Суть її проста та зрозуміла: до служби в
резерві йдуть лише ті, хто цього прагне і придатний за станом здоров’я.
Періодично в складі взводів чи рот ці резервісти проходять військові збори,
підвищуючи свою військову виучку. В першу чергу ці військові одиниці повинні залучатися
до посилення обороноздатності, насамперед, Волинської області та Західного
регіону держави, і лише у виняткових випадках –
на інших територіях держави. А за військовий вишкіл та цілодобову
готовність до виконання бойових завдань країна їм встановлює доплати, які
виплачуються навіть у мирний час, тоді як в умовах війни оклад рядового бійця
має становити не менше 20000 гривень на місяць. От тоді в нас і буде боєздатна
та вишколена армія, яка базуватиметься на найголовнішому: прагненні та
здатності наших військових захистити наше мирне життя.
Розмовляв
Сергій ГОНЧАРУК.
Фото автора.