Такій
підтримці, яку має Локачинський селищний голова Богдан Іус, кожен позаздрить.
Адже на виборах за Богдана Євгеновича голос віддали 92% виборців. Причому – це
вже друга його каденція як очільника громади.
Щоби
дізнатися, в чому секрет такої довіри, просимося до пана Іуса на бесіду. Та відразу
розмови не виходить. Адже під дверима керівника – черговий відвідувач із
черговою терміновою справою.
– Так, у
мене кожен день і година прийомні: на те люди й обирали, – пояснює Богдан Євгенович,
запрошуючи зайти разом із відвідувачем.
Доки
дістаю свій журналістській інвентар, чоловіки вирішують питання із дровами,
якими треба комусь допомогти.
– Зима
сьогодні –тема номер один у селищі? – починаємо розмову.
– І зима,
й комунальні питання, що з нею пов’язані. І бюджет та гроші, у нього закладені.
Адже від того, яке буде фінансування, залежить робота на весь рік. Стан
снігоочищувальної техніки турбує. Бо 2008-го купили вже ненового автогрейдера,
а той багато паливно-мастильних матеріалів споживає. От і думаємо.
– Як
будете виходити із ситуації?
– У місцевого
підприємства «Західна аграрна компанія» закупили трактор МТЗ-82.1 2010 року
випуску, який зареєстрували на Локачинську ВУЖКГ. Ця техніка вартувала 95 тисяч,
що виділили з бюджету розвитку селищної ради.
– А основну
роботу – замітати, посипати, розчищати – люди будуть виконувати?
– Для
посипки піску теж плануємо придбати навісне обладнання до вже купленого
трактора. Піщано-сольової суміші припасли достатньо. Але поки що погода балує.
– «Плануємо»
означає «хочемо, але грошей бракує»? Наскільки заповнена казна селища?
– Здебільшого
наш бюджет – це податок із доходів фізичних осіб. Якщо точніше, ПДФО забезпечує
майже 90 процентів надходжень до селищної казни. Тут найбільші наші помічники –
районна лікарня, де трудиться близько трьохсот осіб, і різні держустанови.
– А
багато підприємств, які розташовані в Локачах, податками селищу не допомагають?
– Це
дуже серйозна проблема. Бо подібних організацій маємо багато: локачинська
газова дільниця, де податки із сорока працівників ідуть у Володимир-Волинський,
дільниця райавтодору, ПДФО якої отримує Горохівщина, районні суд і прокуратура,
«Укртелеком». Віднедавна і податки зі «швидкої» спрямовуються на Луцьк.
А через
такі ось причини мусимо визнати, що наше селище може стати дотаційним. Тобто
саме не зможе заробити на свої потреби.
– Ті
гроші, які все ж маєте, на що підуть у першу чергу?
– На капітальний
ремонт доріг, водопровідно-каналізаційної мережі та ремонт або заміну даху в
дитсадку.
Якщо
говорити про перше, то минулими роками на капремонт доріг виділялося з бюджетів
усіх рівнів близько мільйона гривень. Торік же із держказни надійшло всього 126
тисяч, а на утримання доріг загалом освоїли 185 тисяч. Та й то виконавці не
змогли вчасно отримати розрахунок: затримки в казначействі.
За такої
ситуації, думаю, на найпроблемніших ділянках доведеться повертатися до
білощебеневого покриття, що в перспективі полегшить його заміну на
асфальтобетон.
– А
вихованців дитсадка коли новим дахом порадуєте?
– Це
одне з нагальних питань. Адже приміщення ДНЗ споруджене ще у 1972 році. Ми
неодноразово ремонтували окремі конструкції даху. Тепер, швидше за все, доведеться
його замінити. Необхідних коштів – 250-300 тисяч – селище наразі не має. Але
все ж надіємося отримати субвенцію з бюджетів вищих рівнів.
–
Можливо, місцеві бізнесмени допомогли б? Чи матеріалами, чи робочою силою?
– Коли
відзначали 500-річчя Локачів і просили, хто чим може, долучитися до святкування,
великого бажання підприємці не проявили. Частині, мабуть, було байдуже. Ще
частина не захотіла клопотів із оформленням документів (як того вимагає
законодавство). Але якщо хтось зголоситься співпрацювати, будемо раді.
– Селище
за розміром – як велике село, одначе живеться тут із «городським» комфортом…
– Так,
маємо 34 вулиці, і всі вони освітлені та під’єднані до централізованого
водопостачання. Добитися цього ми давно поставили собі за ціль. За виконання
взялися ще 2006 року. А «квітку» святкували 2012-го.
– Проте
комуналка – як домашня господарка: доки останнє закінчив – уже перше ремонтуй.
– І то
правда. Частина трубопроводу на центральних вулицях уже прогнила. Щоб
здешевити ремонт, знайшли вихід: пластикову
трубу меншого діаметру вмонтовуємо всередину діючої. На багатьох ділянках уже
випрбували цей метод. Торік, скажімо, на вулиці Незалежності замінили 100 з
лишнім метрів трубопроводу. До кінця нинішнього року плануємо завершити всю вулицю
(це в межах чотирьохсот метрів).
–
Тобто у проблемах із водопостачанням працюєте на випередження?
–
Принаймні стараємося. За два останні роки встановили на п’яти найважливіших
ділянках водозапірну арматуру. Стався прорив – водопостачання перекриваємо
тільки до невеликої кількості будинків, а не так, як раніше: аварія – і всі Локачі
без води сидять.
–
Наскільки дорого обходиться мешканцям селища комфорт у оселях? Бо в населених
пунктах навіть Волині різницю в тарифах доволі відчутно.
– У нас
до питання тарифів варто додати ще заборгованість, яка тягнеться з минулих
років і нині сягає приблизно 150 тисяч. Що ж до цін на комунальні послуги, то в
нас вони становлять: водопостачання – 3 гривні 40 копійок за метр кубічний,
водовідведення – 5,20. Якщо порівняти із населеними пунктами, які за кількістю
жителів подібні до Локачів, то в Горохові водопостачання – 5,31 гривні,
Іваничах – 5, Рожищі – 4,03, Камені-Каширському – 3,56. Ціну, що мають
локачинці, звісно, занижено. Але держава частково компенсує різницю в тарифах,
яка спрямовується на погашення боргових зобов’язань Локачинського ВУЖКГ до
Держбюджету.
– Якою
мала би стати «беззбиткова» ціна для населення?
– Думаю,
на водопостачання – в межах п’яти гривень, водовідведення – близько 6,50.
– Проїжджаючи
вулицями Локачів, не раз помічала євроконтейнери. Це ті, як розумію, що були встановлені
перед виборами до парламенту. Таким чином проблему зі сміттям у селищі вирішено?
–
Контейнерів для сміття всього встановлено 103. З них десять – нещодавно закуплених.
Свого часу в центрі селища навіть пробували запровадити роздільний збір відходів:
окремо пластик, скло, картон. Та як показав досвід, ще скло і пластик люди
готові розділяти. А з папером – ну ніяк!
– І
чи є в тому потреба? Адже розділені відходи треба окремо вивозити, переробляти,
відповідну техніку мати.
– Так,
поки що люди викидають усе без розбору. Тому ми експериментуємо без якогось
матеріального зиску.
Із
технікою також скрута. Маємо один контейнеровоз, який стоїть на балансі ВУЖКГ.
Він, м’яко кажучи, у не дуже доброму стані. Тому співпрацюємо із «Західною
аграрною компанією» і в цьому плані.
Річ у
тім, що підприємство «ЗАК» має контейнеровоз, який вміщує сміття вдвічі більше,
ніж техніка ЖКГ. Тож комунальники уклали з компанією договір на отримання
транспортних послуг. І в економічному плані нам вигідніше купувати послугу, ніж
використовувати власний автомобіль.
А щоб
запровадити «екологічний» збір сміття, ви не уявляєте, скільки грошей треба!
–
Скільки?
– Ну от
дивіться, – дістає Богдан Іус каталог із технікою і починає гортати.
– То
ви давно до машин приглядаєтеся?
– Ото ж
бо й воно, що тільки приглядаємося. Вже два роки. Адже вартість ось цієї машини
– від 630 тисяч до 870. А в нас на потреби міста передбачено у бюджеті розвитку
в межах 250 тисяч на рік.
– Ой-ой-ой!
Це вам на чотири роки треба посадити Локачі на голодний пайок, аби одного
сміттєвоза придбати?!
– Так.
Тому зараз більше переймаємося питанням, як спонукати людей відповідально
ставитися до твердих побутових відходів. Бо навіть укладати з ВУЖКГ угоду на
вивезення сміття мешканці не спішать.
Є такі
підприємці, які з обуренням відмовляються платити за цю послугу. На території ринку
теж безоплатно сміття прибираємо. І доки не станеться змін у свідомості громадян,
доти відходи лишатимуться нашим болючим питанням.
– А
як загалом ставляться локачинці до свого селища? Люблять тільки на словах чи у
конкретних справах?
– Переважно
люди ставляться до своєї малої батьківщини, будемо казати, відповідально. Тому найбільш
свідомим із місцевого бюджету виділяли частину коштів на ремонт дахів,
під’їздів тощо. Мешканці двох багатоповерхівок власними силами встановили
дитячі майданчики. Біля багатьох будинків клумби висаджують. А є такі, хто урни
для сміття на стадіоні розбиває, нищить перила на містку через річку, гне
дорожні знаки та ламає лавки. Це вандалізм, і зупиняти його маємо всією
громадою.
– Які
ще справи, вважаєте, варто робити громадою? Бо в Турійську, наприклад, під час
благодійного вечора кошти на ремонт відділення ЦРЛ зібрали. В Рожищі обділених
діток новим телевізором порадували. За Луцьк і його численні благодійні акції навіть
не кажу.
– Раніше
ми пробували залучати бізнесменів, коли йшлося про подарунки ветеранам до 9
Травня. Але потім опиняєшся в певних боргових зобов’язаннях перед підприємцями.
Тому я вирішив: хто хоче допомогти неповносправним чи малозахищеним – той і без
нагадування це зробить.
– Але
таких небагато…
–
Розумієте, підприємці в нас дрібні, самі виживають, як можуть. І просити
поділитися – це забрати від їхніх же сімей. Хоча, приміром, є в нас бізнесмен,
котрий захоплюється спортом. Він надає постійну допомогу футбольній команді: закупляє
інвентар, виділяє бензин, коли треба їхати на змагання, і робить це з власної
ініціативи.
– Як
загалом із бізнес-кліматом у селищі? Є в людей можливість «крутитися»?
– Маємо
більш як 70 торговельних закладів. Для населеного пункту, як наш (чотири тисячі
жителів), цього, вважаю, цілком достатньо. Люди не дадуть злукавити: в Локачах
– максимальне сприяння для розвитку бізнесу. Але крупних підприємств, на жаль,
не маємо.
– А
що зробили для того, аби зацікавити інвестора?
– Не
створюємо жодних перепон під час прийняття рішень на сесіях чи засіданнях
виконкому селищної ради. Чим можемо – сприяємо (в межах законодавства) для
започаткування власної справи.
В
результаті – маємо низку закладів, які в останні роки з’явилися в селищі.
Зокрема торговельний комплекс, готель і ринок у центрі Локачів, сучасна
автостанція (єдина в області, яка є приватною власністю). Триває капітальний
ремонт у приміщенні колишнього універмагу. Колись занедбаний побутовий комбінат
теж перетворився на сучасний заклад із надання торговельних і побутових послуг.
Із
виробничих об’єктів варто назвати комбікормовий завод. Зараз у ньому трудиться
менше осіб, ніж за радянських часів (людей із 20). Але підприємство функціонує
– і це головне.
– Щоби
працювати на благо громади, голова мусить відчувати плече підтримки депутатського
корпусу. У вас є таке «плече»?
–
Нинішній склад селищної ради – здебільшого позапартійні люди. Це означає, що ми
трудимося, аби життя локачинців було комфортним і спокійним. Збурення якщо й виникають,
то через політичні перипетії у державі загалом.
От
побили людей на столичному майдані – ми прийняли звернення. І хоча в нас є
представники різних політичних сил, але з 18-ти присутніх на сесії 15
проголосувало «за».
А
загалом у депутатів немає заполітизованості. І коли переступаємо поріг сесійної
зали, в нас лишається одна партія – локачинців!
Розмову
записала Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.