Хоча
«Всесвітня павутина» немилосердно обплутує свідомість дедалі більшої кількості
людей, газетна журналістика продовжує користуватися увагою та повагою великої
кількості волинян.
Аби довго не літати в піднебессі, опустимося на
грішну землю. Хоча б Старовиживщини чи Іваничівщини, де минулого тижня побували
на Днях передплатника. Коли пропонували молодим людям стати шанувальниками
нашого видання у високосний рік, то
відмовку чули одну і ту ж: ми користуємося Інтернетом…
Не заперечуємо, у «Всесвітній павутині» можна
відшукати багато чого цікавого. Але тут діапазон звучання звужений, нема цієї
спектральної історичної широти, яка притаманна газетним публікаціям,
заглиблення у якусь конкретну тему, постановочних питань, відповідальності
перед аудиторією та системного захисту прав, насамперед, простих громадян. Гола
інформація. Чим більше «крові та любові», тим більша кількість переглядів.
Відповідно, за такі сумнівні рейтинги і платять більше… По суті, відсутні
проукраїнська державницька позиція, глибока аналітичність, нема авторської
присутності… Люди споживають інформацію, не знаючи, хто її створив і хто
відповідатиме, якщо все написане – фейк чи пропаганда…
Словом, газета далеко не рівня Інтернету, а тим
більше найсучаснішому ґаджету. Хоча, крокуючи в ногу з часом, також уже давно
освоїла віртуальний простір та пропонує споживачам інформації все найцікавіше
на своєму сайті в тому ж Інтернеті. Тож про силу друкованого слова знають із
власного життя ті, хто володіє достатнім досвідом.
Приміром, мало не половину зі своїх 90 літ жителька
Старої Вижівки Тамара Белкот віддала улюбленій роботі – працювала в місцевому «роддомі»
акушеркою. Не злічити малят, яких Тамара Михайлівна, до речі, Відмінник охорони
здоров’я, прийняла у свої руки, даруючи їм першу у житті посмішку! Ця любов
досі лишається з нею, хоча вона щедро ділилася нею з двома своїми синочками –
Олександром та Олексієм.
– У мене дуже легка рука, – хвалиться Тамара
Миколаївна. – Зараз розкажу один випадок. Улітку відпочивала на Світязі. Іду
мимо торговельних прилавків, в одному місці чоловік продає копчену рибу. Я одну
купила, сіла на лавку і спостерігаю, як іде торгівля. Через якийсь час рибу
розкупили повністю. Підходжу знову до того чоловіка і цікавлюся, чи кожного дня
у нього така удача? Виявилося, уперше. Тож, думаю, вашу газету читатимуть й
інші мої земляки.
Наша шанувальниця не помилилася. Подружитися з
«Волинською газетою» вирішила і Валентина Усова, яка працює оператором місцевої
заправочної станції. І в родині, і в роботі в неї все гаразд. Але материнське
серце тривожиться сином Романом. П’ятий він на східному фронті… Захищає
пліч-о-пліч із іншими Героями рідну Українську державу. Тож понад усе Валентині
Іванівні хочеться, аби війна якнайшвидше закінчилася, та живими-здоровими
вернулися додому усі наші хлопці
У кожного з читачів – своя доля і власна цікава
історія. Зубний технік Степан Воробець свого часу приїхав на Волинь із
Тернопілля, разом із дружиною Стефанією Михайлівною, лікарем за освітою,
виростили чотирьох синів: Миколу, Олексія (учасник бойових дій), Андрія і
Михайла. Уже й двоє внуків дочекалися.
Усе трудове життя Марія Крощук займалася вихованцями
дитячого садочка. Окрім двох синів, має вже двоє внучат, які повсякчас
потребують уваги. А ще ж часто мусить навідуватися у с. Яровище, де уже 31 рік
самотньо живе її тато Данило Кононович Микитюк, якому 29 листопада виповниться
83 роки. Часу в Марії Данилівни завжди обмаль, але коли випадає вільна
хвилинка, береться до своєї улюбленої вишивки. Тоді відпочиває і тілом, і
душею.
Ситуація в Іваничах віддзеркалила старовижівську.
Інтерес до видання проявляли люди старшого та середнього покоління. Винятком
може стати лікар УЗД районної лікарні Віталій Гуменюк. В Іваничах він з 2004 р.,
після Тернопільської медичної академії.
Сам Віталій Миколайович із лікарської родини. І батько Микола
Олександрович, і мати Анастасія Йосипівна – професійні медики. Газету
передплатив на цілий рік.
Вдячні за увагу до видання колишній доярці колгоспу
«Вільна Україна», а нинішній пенсіонерці Марії Рильській. Понад два десятки літ
Марія Василівна доїла корів, а ще виростила сина Миколу, дочекалася невістки
Оксани, леліє краще своїх квітів троє онуків – Ярослава, Аню та Ігоря.
Тому ті, хто не читає газет і журналів, роблять самі
собі ведмежу послугу. Чому? Поясню. Давно помічено, що молоді люди у переважній
своїй більшості не тільки не читають, але й відриваються від реалій життя. Зрозуміло,
що їх оточує інформаційний вакуум. Словниковий запас –мінімізований. Більшість
послуговується незрозумілим суржиком, у якому ключову роль відіграє «новотвір»
сучасності «тіпа». Не дивно, якби ним послуговувалися школярі молодших класів. Але
ця «неокласика» перекочувала і в студентське середовище, де також міцно
прижилася. Тож про яке спілкування може йти мова?! І чи випадково все більше
лікарів говорять про важку форму електронної залежності, котра безжально вражає
багатьох дітей, підлітків та представників навіть середнього покоління, і від
якої медпрепаратів наразі не існує?..
Напевне, наші результати в Старовижівському та
Іваничівському р-нах були б набагато скромнішими, якби журналістам не
допомагали працівники згаданих поштових відділень. Вони насправді стають
добрими нашими помічниками та надійними партнерами. Саме в такому тандемі
можемо сміливо розраховувати на успіх передплатної кампанії. І що з того, що
2020 р. буде високосним?
Олег
ЛОКАЧУК.
Фото Віктора РАЙОВА.
