Минуле – це завжди частина відповіді на вічні питання: хто ми є? Куди йдемо? Ким будемо? Саме історія значною мірою визначає суспільну свідомість, але сучасність і майбуття – завжди важливіші, ніж минуле.
До усвідомлення цього європейський континент ішов упродовж багатьох століть, переживши великі випробування та створивши чимало небезпек: хрестові походи, столітня війна між Англією і Францією, 7-річна війна Великої Британії та Прусії з Австрією і Францією, 30-річна війна, яка охопила ледь не усю Європу, дві жахливі світові війни. До того ж, усі без винятку тоталітарні режими використовували державну машину підкорення, яка не лише розподіляла за класовою належністю, а й роз’єднувала етнічні групи і навіть цілі народи.
Страшно і важко уявити світ, в якому б кожна з країн взялася пригадувати одна одній заподіяні кривди. Бо небезпечним наслідком конфліктів за малі і великі вітчизни є те, що кров не всотується в землю, але породжує месника, і це – безперервний ланцюг, в якому кожна ланка – злочин. Аби примари травматичної спадщини не затьмарювали майбуття, Європа вибудувала засади узгодженого історичного підходу у вивченні й трактуванні різних періодів своєї історії – від давньої до новітньої. Це – інтегральна частина процесу розбудови Європи, яка здійснюється через загальне примирення та гарантування безпеки.
Без примирення Німеччини та Франції після Другої світової війни не було б сучасної Західної Європи. Свого часу і Польща, не перебуваючи в Євросоюзі, уникнула ізоляції від цієї спільноти, вдавшись до німецько-польського примирення. Полякам і німцям, попри пролиту кров, вдалося досягти у взаєминах стану, коли історія вже не пригнічує сучасних стосунків. Значною мірою цьому допоміг лист польських єпископів до німецьких. Тоді вони запропонували Європі формулу добросусідства: прощаємо і просимо прощення.
«Прощаємо і просимо прощення», – звернулася Україна до Польщі, прагнучи через наслідування і переосмислення торувати свій шлях до Європи. Одначе в українсько-польських стосунках, як з’ясувалося, суперечливе минуле все ще дуже виразно присутнє. Чому?
На думку польського дисидента, громадського діяча, основоположника стратегії незалежної профспілки «Солідарність» Яцека Куроня: «У Польщі жодного почуття провини супроти українців не існувало. Натомість, існувало й існує дуже глибоке переконання, що поляки є мучениками світу. Все це обґрунтовувало польське відчуття жертви. А воно, у свою чергу, істотно перешкоджає визнанню наших провин супроти українців. Але отієї набагато давнішої історії не дуже вдається прочитати у властивих пропорціях, бо ті явища блокують нам розум».
Як на мене, глобалізація економічного і політичного життя, європеїзація стосунків аж ніяк не перекреслює двосторонніх взаємин. Кожна країна, вибудовуючи свої зовнішньополітичні пріоритети, насамперед звертає увагу на своїх сусідів.
Україна і Польща – це дві найбільші країни Центральної Європи. Найбільші за територією, найбільші за ресурсами. Ми маємо спільні завдання і спільні зусилля стратегічного характеру. Бо наші країни Бог розташував так, що саме їхньою територією проходить найкоротший шлях між Чорним і Балтійським морями. Співпраця Польщі та України – це критично-важлива історична місія для розбудови нової реальності на європейському континенті.
Незмінний редактор польського часопису «Культура» Єжи Гедройць, заслуги якого перед європейською спільнотою нині порівнюють із діяльністю цілого інституту, стверджував: «Немає незалежної Польщі без незалежної України».
Українсько-польські стосунки – це стосунки двох незалежних, рівноправних слов’янських країн. В нашій історії є чимало прикладів щирого добросусідства, спільної боротьби за спільні ідеали, однак є й чимало сторінок, які не мають служити взірцем.
Звісно, історію не перепишеш. Але минуле не повинне затьмарювати майбутнє.
Нова ера в українсько-польських стосунках розпочалась ще у жовтні 1990 р. із підписанням Декларації про дружбу і співпрацю. Вона містила усі ознаки міждержавного договору. 2 грудня 1991 р., відразу ж після всеукраїнського референдуму, Польща стала першою державою, яка визнала незалежну Україну. У травні 1992 р. між обома країнами був підписаний основоположний договір, який охоплював весь спектр двосторонніх стосунків, включно зі співпрацею у військовій сфері. Наші народи ще раз підкреслили небажання бути фігурами у чужій політичній грі, засвідчили прагнення творити незалежну політику, керуючись національними інтересами. Але по-справжньому наші стосунки активізувались 1995 р., коли відбулося чимало важливих зустрічей між президентами і керівниками урядів обох країн. Була підписана низка міждержавних документів, що вивело наші стосунки в ранг стратегічного партнерства.
Словом, українці й поляки багато зробили для подолання окремих негативних стереотипів у взаєминах, що складались століттями. У спільній заяві 2003 р. Президентів України та Польщі Леоніда Кучми та Олександра Квасьнєвського «Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині» значилося: «З цього місця, трагічно вписаного в історію обох народів, ми звертаємося із закликом зробити ще тіснішими зв’язки, які нас поєднують, усвідомлюючи, що кожен, хто ці зв’язки намагається розірвати, діє не тільки проти іншого народу, але також і проти власного».
Важливо – не втратити напрацьованого. Ми не маємо права дивитися на польсько-українські стосунки крізь призму відзначення роковин заподіяних кривд: сьогодні – згадаємо Волинську трагедію, іншим разом – роковини операції «Вісла» або пацифікацію українських сіл та руйнування церков на Волині в 1930-39 рр. Якщо так чинити, якими жахливими будуть наслідки! Це – безперспективно і безглуздо.
Мусимо вести діалог, не витрачати даремно енергію на неконструктивні ідеї чи акції, відповідально і гідно ставитися до майбутнього. Адже на великій шахівниці світу ми приречені бути поруч – рівновеликими фігурами одного кольору. Дві великі християнські держави у центрі Європи, творячи майбутнє, повинні виходити у взаєминах з християнських моральних засад, загальнолюдських цінностей демократичного суспільства.
Сьогодні стратегія обох держав залишається незмінною. Президент Польщі Броніслав Коморовські вважає, що історію необхідно «пам’ятати для того, щоб через правду та іспит сумління іти до примирення», а Президент України Віктор Янукович у контексті відзначення 70-х роковин Волинської трагедії підсумовує: «Все, що ми будемо робити разом, спрямоване на примирення наших народів».
То ж у спільній молитві за Вічний Спокій жертв цього конфлікту просімо у Бога дарувати живим Надію – на щасливе майбуття наших дітей та онуків!
Борис КЛІМЧУК, голова Волинської обласної державної адміністрації, Надзвичайний і Повноважний Посол України.
Historia – to zawsze projekcja przyszіoњci
Przeszіoњж – zawsze jest czкњci№ odpowiedzi na odwieczne pytania: kim jesteњmy? gdzie idziemy? kim bкdziemy? Wіasnie historia w duїej mierze determinuje spoіeczn№ њwiadomoњж, ale wspуlczesnoњж i przyszіoњж – zawsze s№ waїniejszi niї przeszіoњж.
Do uњwiadomienia tego kontynent europejski szedі przez wiele wiekуw, przeїywszy wielkie wezwania i stworzywszy wiele niebezpieczeсstw: wyprawy krzyїowe, Stuletnia Wojna pomiкdzy Angli№ i Francj№, Wojna 7-letnia Wielkiej Brytanii oraz Prusii z Austri№ i Francj№, Wojna 30-letnia, ktуra sprowodowaіa wci№gniкcie do niej prawie caіej Europy, dwie straszne Wojny Њwiatowe. Ponadto, wszystkie reїymy totalitarne wykorzystywaіi paсstwow№ maszynк zwalczenia, ktуra ne tylko roїnicowaіa za przynaleїnoњci№ klasow№, lecz rozі№czaіa grupy etniczne a nawet caіe narody.
Strasznie i ciкїko wyobraziж sobie њwiat, w ktуrym kaїdy z krajуw europejskich zacz№і przypominaж drugiemu wyrz№dzan№ krywdк. Poniewaї niebiezpiecznym skutkem konfliktуw za maіe i duїe ojczyzny jest to, џe krew nie pochіania siк ziemi№, ale generuje mњciciela i to jest ci№gіy іaсcuch, w ktуrym kaїde ogniwo jest – zbrodni№. Їeby duch dziedzictwa traumatycznego nie przesіaniaі przyszіoњci, Europa wybudowaіa reguіy wspуjnego historycznego podejњcia do badania i interpretacji rуїnych okresуw swojej historii – od czasуw staroїytnych do nowoczesnych. To jest integralna czeњж procesu rozbudowy Europy, ktуra dokonuje siк poprzez ogуlne pojednanie i gwarantowanie bezpieczeсstwa.
Bez pojednania Niemcуw i Francji po Drugiej Wojnie Њwiatowej nie byіoby wspуіczesnej Europy Zachodniej. Wуwczas Polska, nie bкd№c w Unii Europejskiej, uniknкіa izolacji od tej wspуlnoty, dokonuj№c pojednania polsko-niemieckiego. Polakom i Niemcom, mimo rozlanej krwi, udaіo siк osi№gni№ж w stosunkach stanu, gdy historia juџ nie przygnкbia nowoczesnych relacji. W duїym stopniu w tym pomуgі list biskupуw polskich do niemieckich. Wtedy oni zaoferowali Europie formuік dobros№siedztwa: wybaczamy i prosimy o wybaczenie.
«Wybaczamy i prosimy o wybaczenie», – zwrуciіa siк Ukraina do Polski, d№џ№c poprzez naњladowanie i przemyњlenie utorowaж swoj№ drogк do Europy. Jednak w stosunkach ukraiсsko-polskich, jak okazaіo siк, kontrowersyjna przeszіoњж jest nadal bardzo wyraџnie obecna. Dlaczego?
Wedіug polskiego dysydenta, dziaіacza spoіecznego, zaіoїyciela strategii niezaleїnego zwi№zku zawodowego «Solidarnoњж» Jacka Kuronia: «W Polsce nie istniaіo џadnego poczucia winy wobec ukraiсcуw. Natomiast istniaіo i istnieje gікbokie przekonanie, їe Polacy s№ mкczennikami њwiata. To wszystko uzasadniaіo polskie poczucie ofiary. A ono z kolei znacznie utrudnia uznanie naszych win wobec ukraiсcуw. Ale tej znacznie dawniejszej historii nie bardzo udaje siк przeczytaж w odpowiednich proporcjach, bo te zjawiska blokuj№ nasz umysі».
Moim zdaniem globalizacja їycia gospodarczego i politycznego, europeizacja relacji nie przekreњla stosunkуw dwustronnych. Kaїdy kraj, buduj№c swoje priorytety polityki zagranicznej, przede wszystkim zwraca uwagк na swoich s№siadуw.
Ukraina i Polska – to dwa najwiкksze kraje Centralnej Europy. Najwiкksze obszarowo, najwiкksze za zasobami naturalnymi. Mamy wspуlne zadania i wspуlne wysiіki charakteru strategicznego. Bo nasze kraje Bуg rozmieњciі tak, їe wіaњnie po ich terytorium przechodzi najkrуtsz№ droga miкdzy Morzem Czarnym a Baіtykiem. Wspуіpraca Polski i Ukrainy – to krytycznie waїna historyczna misja dla rozbudowy nowej rzeczywistoњci na kontynencie europejskim. Niezmienny redaktor polskiego czasopisma “Kultura” Jerzy Giedroyc, zasіugi ktуrego przed europejsk№ wspуlnot№ obecnie porуwnuj№ z dziaіalnoњci№ caіego instytutu, twierdziі: «nie ma niepodlegіej Polski bez niepodlegіej Ukrainy».
Ukraiсsko-polskie stosunki – to stosunki dwуch niepodlegіych, rуwnouprawnionych sіowiaсskich krajуw. W naszej historii jest sporo przykіadуw szczerego dobros№siedztwa, wspуlnej walki o wspуlne ideaіy, jednak jest i sporo stron, ktуre nie powinny sіuїyж wzorem. Oczywiњcie historiк nie przepiszesz. Lecz przeszіoњж nie musi zaжmiewaж przyszіoњж.
Nowa era w ukraiсsko-polskich stosunkach rozpoczкіa siк jeszcze w paџdzierniku 1990 roku z podpisaniem Deklaracji o przyjaџni i wspуіpracy. Ona zawieraіa wszystkie cechy umowy miкdzypaсstwowej. 2 grudnia 1991 roku, od razu po ogуlnoukraiсskim referendum, Polska staіa siк pierwszym paсstwem, ktуre uznaіo niepodlegі№ Ukrainк. W maju 1992 roku miкdzy oboma krajami byіa podpisana podstawowa umowa, ktуra obejmowaіa caіe spektrum dwustronnych stosunkуw, wі№cznie z wspуіprac№ w zakresie wojskowym. Nasze narody jeszcze raz podkreњliіy niechкж byж figurami w cudzej grze politycznej, wykazaіy chкж do tworzenia niezaleїnej polityki, kieruj№c siк interesami narodowymi. Ale tak naprawdк nasze stosunki zaktywizowali siк w 1995 roku, kiedy odbyіo siк wiele waїnych spotkaс prezydentуw i szefуw rz№dуw obu krajуw. Zostaіo podpisane wiele dokumentow miкdzynarodowych, ktуre doprowadziіy nasze stosunki do poziomu strategicznego partnerstwa.
W skrуcie, Ukraiсcy i Polacy zrobili wiele dla przezwyciкїenia pewnych negatywnych stereotypуw w stosunkach, ktуre powstaіy na przestrzeni wiekуw. We wspуlnym oњwiadczeniu w 2003 r. Prezydentуw Ukrainy i Rzeczypospolitej Polskiej Leonida Kuczmy i Aleksandra Kwaњniewskiego “O pojednaniu w 60 rocznicк tragicznych wydarzeс na Woіyniu” byіy sіowa: “Z tego miejsca, tragicznie zapisanego w historii obu narodуw, zwracamy siк z wezwaniem do zacieњnienia і№cz№cych nas wiкzi oraz do zrozumienia, їe kaїdy, kto te wiкzi prуbuje rozerwaж, dziaіa nie tylko przeciwko drugiemu Narodowi, lecz takїe – przeciwko wіasnemu”.
Waїne – nie straciж zgromadzonego. Nie moїemy patrzeж na stosunki polsko-ukraiсskie w њwietle obchodzenia rocznicy krzywd wyrz№dzonych: dzisiaj – wspomnijmy o Tragedii Woіyсskiej, innym razem – o rocznicy operacji “Wisіa” i pacyfikacji ukraiсskich wiosek i zniszczeniu cerkwi na Woіyniu w 1930-39r. Jeњli tak robiж, jakie straszne bкd№ konsekwencje! To jest bezperspektywne i gіupie.
Musimy prowadziж dialog, nie marnowaж energii na prуџno na niekonstruktywne pomysіy lub dziaіania, w sposуb odpowiedzialny i odpowiedni traktowaж przyszіoњж. Poniewaџ na wielkiej szachownicy њwiata jesteњmy skazani byж obok – rуwnowielkimi figurami tego samego koloru. Dwa wielkie chrzeњcijaсskie paсstwa w Europie Њrodkowej, tworz№c przyszіoњж, powinni kierowaж siк w stosunkach chrzeњcijaсskimi zasadami moralnymi, uniwersalnymi wartoњciami demokratycznego spoіeczeсstwa.
Obecnie strategia obu krajуw jest niezmienn№. Prezydent Rzeczypospolitej Polskiej Bronisіaw Komorowski uwaџa, їe historiк naleџy “pamiкtaж dla tego, џeby przez prawdк i sprawdzian sumienia iњж do pojednania”, a Prezydent Ukrainy Wiktor Janukowycz w ramach obchodуw 70-ej rocznicy Tragedii Woіyсskiej stwierdza: “Wszystko, co bкdziemy robiж razem jest skierowane na pojednanie naszych narodуw”.
Tak wiкc, we wspуlnej modlitwie za Wieczny Pokуj ofiar tego konfliktu prosimy Boga darowaж nadziejк џyj№cym – na szczкњliw№ przyszіoњж dla naszych dzieci i wnukуw!
Borys Klimczuk,
Przewodnicz№cy Obwodowej Administracji Paсstwowej Wolyсia,
Nadzwyzcajny i Peіnomocny Ambasador Ukrainy.