Чи
буде Герой – Героєм?..
Сумний збіг: 25 листопада волинянину
Іванові Пасевичу було б 25… Але бути на своєму дні народження не судилося. Ще в
серпні, накривши своїм тілом ще двох побратимів від російських «Градів», він
врятував їх від смерті ціною власного життя. І не випадково, бо був Іван,
переконані земляки, людиною з великим серцем і гідністю справжнього воїна. Нині
громада Любешівщини та рідної йому Залізниці спільно з командуванням його
військової частини добиваються присвоєння Пасевичу звання Героя України.
За
їхнім Іваном досі тужить уся його Залізниця, село на Любешівщині, що є малою
батьківщиною військовослужбовця, а від серпня ц. р. – Героя. 25 листопада у
день народження Пасевича чи не все село прийшло до школи, де він учився… Тут
від цього дня з’явилася меморіальна дошка – як пам’ять про односельчанина. А в
класі, де він вчився, є парта Героя – з Івановим портретом, за якою діти
доглядають наввипередки.
Іван
Пасевич – із тих залізницьких парубків, про яких зазвичай кажуть: «Хороший
хлопець». Мама, яка чимало літ відпрацювала у сільському дитсадку, не хотіла,
аби син ставав військовим, та й після 9-го класу той обрав зовсім мирну
професію, бо вступив до Володимир-Волинського педагогічного училища ім. А.
Кримського. А згодом став курсантом Львівської академії сухопутних військ ім.
гетьмана Сагайдачного. Рідні нині переконані: до військової справи Іван
прикипів душею через діда Івана, котрий пройшов пекло Другої світової. Служив
гідно. До безтями кохав дружину-львів’янку Олену. Пестив маленьку донечку.
Наприкінці липня цього року поїхав на Схід як старший лейтенант і заступник
командира 3-ї роти 80-ї аеромобільної бригади. Це була його друга поїздка. Свою
війну із російським агресором Іван Пасевич вів від 8 березня… Після короткого
відпочинку на ротації прийняв рішення, що не може залишатися вдома, коли його
бойові побратими – в оточенні у Луганському аеропорту. «Тільки виведу їх з
оточення…» – обіцяв дружині.
Обіцянки
дотримав: хлопців вивели. Але коли разом із ними виконували чергове бойове
завдання біля с. Красне Луганської обл. – потрапили під «Гради». Чи були шанси
у Івана вижити? Навряд… Односельчани розповідають, що своїм тілом, рятуючись
від обстрілу в окопі, він накрив двох побратимів, які потім у вкрай важкому
стані були госпіталізовані. А ще восьмеро десантників загинуло, як і Пасевич…
Відтоді Залізниця у скорботі. Горе здружило село. І ще більше стали люди
цінувати подвиг кожного земляка, який воює в АТО, а таких чимало.
Коли
у школі відкривали меморіальну дошку та проводили вечір-реквієм «Хоробрі
серця», актова зала не вмістила всіх присутніх. До чотирьох сотень людей
прийшли вшанувати пам’ять Івана. Дехто так і простояв у коридорі… Як розповів
директор Залізницького НВК Сергій Кутинець, для тих, хто не побачив захід, на
прохання його повторили 1 грудня… Родичі героя, котрі приїхала здалека, були
вражені громадою. Від старого до малого – ніхто не оминув увагою день народження
Героя. З 8-ї ранку всі разом молилися за упокій його душі в сільському храмі,
потім – на цвинтарі, згодом втирали сльози відчаю у школі. Прийшли до неї й ті
Іванові земляки, які теж пройшли крізь вогонь АТО. Їм несли квіти і дякували…
Квіти учасникам АТО.
Та
що емоції?.. Знаючи, що бійцям на Сході вкрай потрібне елементарне – продукти
та теплі речі – у Залізниці оголосили спеціальну акцію, домовившись напередодні
з місцевим волонтером Олександром Савчуком, що допомогу доставлять
військовослужбовцям з району. Зібрали понад 4 тис. грн, чимало теплого одягу та
продуктів… А коли крізь натовп до волонтерів ледве протиснувся дід Василь,
навіть міцні серцем розчулилися: вже немічний старий чоловік тримав у руках
новісінького кожуха, справжнього жупана. Зберіг видно «ще з тих часів»:
«Возьміте,
діти,– каже. – Здається, що там хлопцям цей кожух буде більше потрібен, як тута
мені…Я сам войну бачив і знаю». Василь Євстахійович Поліщук – казав щиру
правду, він – один із тих ветеранів Великої Вітчизняної війни Любешівщини, кому
судилося дожити до справжньої вітчизняної. От тільки воювати дід уже може хіба
так… останнім кожухом.
Дуже
дружні і в радості, і в горі залізницькі селяни хочуть здійснити його мрію –
побудувати спортзал у селі, де можна було б міцніти тілом. Бо дух у жителів
Залізниці і так нівроку. А ще добиваються, щоб Іван Пасевич став Героєм
України. Відповідні клопотання ухвалили депутати сільської ради, районної, таке
ж спрямував до Міноборони командир 80-ї аеромобільної бригади.
Олена
ЛІВІЦЬКА.
