Чи можна працю на землі зробити прибутковим бізнесом?
Мабуть, не знайдеться господаря, який би цим запитанням не переймався. Відповідь на нього дала нещодавня поїздка Луцьким районом.
Пізнавальне турне, що його організувала районна влада, офіційно називалося «Нарада з питань підвищення ефективності агробізнесу фермерськими та особистими селянськими господарствами». Але суха назва позитивно контрастувала із живою програмою. Бо на відміну від паркетних «засідаловок», цей захід забезпечив знайомство із передовими господарниками району. Його учасники (фермери, одноосібники, сільські голови) могли побачити, запитати, на перспективу – і собі спробувати працю по-новому. Адже навіть така давня для Волині справа, як вирощування картоплі, ховає масу секретів. А їх розкриття – це високі врожаї та хороші прибутки навіть на «пісних» поліських ґрунтах.
Там, де «косять капусту»
Першим пунктом поїздки стало с. Хорохорин. Його жителі іменують себе овочевими магнатами. І це не безпідставно. Чи не кожна хата, за винятком хіба стариків, старається не просто заробити, а й заробити не менше за сусіда.
Таке ось природне бажання «переплюнути» зробило село дійсно заможним.
– Якщо колись на майже тисячу жителів мали всього два трактори і три машини, то нині на 780 жителів – 93 особистих селянських господарства. Кожне має техніку для поля й перевезення продукції, жоден клаптик городу не пустує, а за оренду земель хочемо через кілька років мати в бюджет по півмільйона гривень щороку! – ділиться планами Хорохоринський сільський голова Анатолій Мельничук.
Окрім пекінської капусти, яка з Волині прямує фактично в усі куточки України, родить тамтешня земля й бараболю. А наскільки щедро – показали плантації товариства «Родючість-Агро».
«У нас картопля,
як горілка: або добра,
або дуже добра»
Директор СГТОВ Володимир Шегедин, як досвідчений екскурсовод, водив картопляними полями, розповів про особливості вирощування насіннєвих сортів. Для багатьох було в дивину, що, розкопавши під одним корчем 20 картоплин, директор забракував п’ять найбільших:
– Для насіння такі бульбини завеликі. Тому доведеться спеціальними засобами зупиняти ріст картоплі.
Зате присутнім, навпаки, кортіло дізнатися, як добитися такого врожаю.
– Весь секрет у грамотній підготовці ґрунту і, звісно ж, сортах. Ми вирощуємо німецькі, польські, голландські. Крупнішу реалізовуємо покупцям, а дрібну (по-народному свинячу) лишаємо собі на насінку.
Відтак гості запитали: «Як ліпше садити бульби: більшу – розрізаючи на шматки, чи меншу – висаджуючи цілою?».
– Метод розрізання найбільше практикують американці. Любителі всього великого, вони таким чином вирощують під кожним кущем небагато, але дуже крупних картоплин. Наше ж господарство зацікавлене мати багато бульбин середнього розміру. До того ж, при посадці цілою картопля під корчем фактично однакового розміру. А це дуже важливо тоді, коли поля обробляються «хімією» (таким чином можна уникнути «передозування» нітратів в овочах).
Підтвердив Володимир Шегедин необхідність у господарстві овочесховищ. Не дарма на «Родючості-Агро» є навіть комп’ютеризований клімат-контроль.
– Перш ніж помістити сюди врожай, ми картоплю лікуємо (протягом тижня гоїмо їй мікротріщини, що є фактично на кожній бульбині), провітрюємо-підсушуємо та зрештою завозимо на збереження, – розповідає Володимир Шегедин.
Що цікаво: в овочесховищі завжди має бути мінусова температура. Бо картопля, виявляється, сама себе гріє! І якраз через стабільно низьку температуру зберігається аж до весни тверденькою, ніби вчора викопаною.
– Але, – попереджає фахівець, – понижувати температуру у сховищах треба поступово: на один-два градуси щодня.
Та найбільше емоцій викликала у присутніх заключна пропозиція: насіннєве господарство готове їздити в будь-яке село, розповідати про ті сорти картоплі, які найліпше підходять для ґрунтів тієї чи іншої місцевості, коли буде оптове замовлення (від 4 т) – транспортом підприємства привозити, а врожай із цього насіння (але вже товарну картоплю) купувати, якщо того захоче господар.
«Із кущів – по 150
гривень щоденно»
Третім пунктом поїздки стали поля, засаджені кущами смородини. Крупна, солодка, екологічно чиста – вона і для покупця смачна, і для збирача цікава. Тому наповнювати кошики ягодою приїздять працівники із сіл Луцького, Локачинського р-нів та навіть обласного центру.
– Платимо щодня за кожен зібраний кілограм. І хто не лінується, за день отримує 120-150 гривень, – кажуть представники фірми.
Крім нових робочих місць, ягідний бізнес забезпечує сільську казну додатковими прибутками, допомагає в соціальних проектах.
– Ці люди прийшли до мене років чотири тому, – зізнався начальник агроуправління Луцької райдержадміністрації Василь Шимчук, – запитали: чи дійсно держава допомагає фінансами тим, хто хоче зайнятися ягідництвом, виноградарством чи вирощуванням хмелю. Я підтвердив: дійсно із 2005-го діє така постанова Кабміну. І невдовзі ягідні плантації з’явилися біля сіл Буяни та Шепель.
Директор агрофірми Олександр Пилипович коштів у смородину вклав чимало. Бо один кущ ягоди вартує 5 грн, на гектар треба 5,5 тис.кущів, а всього гектарів – 70. Але хороші врожаї і вдосталь покупців вселяють оптимізм.
Шкода тільки, зізналися учасники наради, що правила агробізнесу не завжди прозорі й не для всіх однакові, а те, що «гарантоване державою» може гальмуватися «у зв’язку з недофінансуванням».
Та навіщо кивати за керівну верхівку, коли навіть серед сільських голів дехто працює тільки на зарплатну картку. Бо інакше чому не знайшов часу перейняти вдалий досвід господарювання та своїм односельцям підказати, як вічнопроблемний город перетворити на поле чудес, де гроші виростають прямо із землі?!
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.