Організаторка
порнобізнесу просить звільнити її від тюрми. Поки що – безрезультатно.
Усе
починалося ну дуже гламурно: подіум, стрази, глянцеві журнали. А чого вартувало
стати офіційним представником Національного комітету конкурсу «Міс Україна»! Але
купатися у вирі власної слави Олені було замало. 30-річна жінка спробувала смак
красивого життя й захотіла жити ще гарніше: в дорогих авто не лише позувати, а
райські острови не тільки для знімків використовувати…
От і
спокусилася на пропозицію німця та його дружини-полячки. Ні, не подумайте,
нічого розпусного: це не було кохання на трьох. Подружжя іноземців звабило
лучанку заробляти гроші на чужому сексі по Інтернету. А що?! За хвилину
віртуальних стосунків клієнт викладав по два євро. Завданням розпусної дівиці
було виконувати всі, навіть геть непристойні забаганки тимчасового «коханця».
І, зауважте, ніяких побічних дій на кшталт венеричних хвороб чи рукоприкладства.
Звісно,
сама Олена свою честь та гідність паплюжити не збиралася. Як потім пояснювала:
надто відома вона персона, щоб світитися в порно. Але це не завадило їй схиляти
до розпусти значно молодших дівиць.
Спосіб
для цього пані Олена вибрала оптимальний: відкрила модельне агентство зі яскравою
назвою «Гламур», щотижня в одному з луцьких готелів проводила кастинг, а
рекламні статті замовляла у модних журналах.
Учитися
демонструвати красу запрошувала дівчат від 13 до 21 року. А потім частині з них
пропонувала попрацювати за кордоном.
Звісно,
моделі розуміли, що ходити подіумом не доведеться. Проте під час співбесіди
панянкам обіцяли: вони будуть лише «текстово спілкуватися з клієнтами», хай
навіть на інтимні теми. І коли молодиці погоджувалися, з ними укладали фіктивний
контракт, оформляли документи для виїзду до Польщі. Словом, усе в рамках
пристойності.
Так Олена Дьоміна позувала переда камерами до…
Та варто
було дівчатам опинитися в чужій країні, як уже не вони, а їм диктували умови
роботи. Їх поселяли в місті, що на кордоні з Німеччиною, приводили на квартиру,
обладнану ком’ютерною технікою. І там жриці віртуального кохання не лише
розмовляли про втіхи, але й на камеру демонстрували «всяку всячину».
Комусь
таке заняття було до вподоби. Адже за старанну роботу німець винагороджував
преміальними. А хто пручався – тим нагадували про контракт, борги за поїздку і
погрожували каральними санкціями.
Молоденькі
українки користувалися неабиякою популярністю. А їхнє вміння віддаватися
коханню демонстрували на 50-ти сайтах світу. От тільки організаторам секс-послуг
морока виходила: партії дівчат постійно перевозилися через кордон. А це – візи,
паспорти, зайва увага. Тож вирішили облаштувати порностудію прямо в Луцьку та
Рівному.
Директорка
«Гламуру» зі ще однією спільницею – Діаною Семенюк – узяли на себе всі організаційні
клопоти й вербування розпусних дівиць. Технічне забезпечення порнотрансляцій
лягло на плечі родича Олени Дьоміної, сестриного чоловіка. А подружжя іноземців
усе це діло фінансувало, для чого в Луцьку з’явився банківський рахунок.
Майже
рік кубло розпусти функціонувало в обласному центрі Волині. Дівчата працювали
позмінно, ділилися на групи залежно від того, повністю вони оголялися чи
частково. Відеотрансляцію з кімнати проводили одночасно чотири камери. Тож
грошики текли і до організаторок порнобізнесу, і до самих жриць кохання.
Коли
згодом усіх їх допитували, то декотрі виявлялися заміжніми, навіть мали дітей
(як, зрештою, і сама Олена Дьоміна). Багато з них потім розповідали: на такі
заробітки йшли свідомо. Силою їх ніхто не змушував. Як-то кажуть: усе
полюбовно. А міліція нічого не бачила…
Та
довгий язик повій із готелю, де проводився кастинг у модельне агентство, перекреслив
увесь полуничний бізнес. І в лютому 2010-го СБУ нарешті викрило підпільний дім
розпусти. Причому викрило якраз у момент перезмінки, коли одні дівчата ще вихиляли
голими сідницями, а інші тільки розігрівалися для інтимних ігор.
Луцький СІЗО
Під час
оперативної зйомки частина дівок цнотливо прикривала обличчя. Хоча були й ті,
хто не те що не соромився, навпаки: з відчуттям виклику споглядав на чоловіків
у формі.
Так само
контрасно виглядали дівчата й тоді, коли кримінальні справи привели зловмисниць
до зали судових слухань. Одні мило усміхалися, демонстрували довгі ноги і
відкрите декольте. А інші сиділи пригнічені, на запитання відповідали,
опускаючи очі. Ходили навіть чутки, що одна з дівчат не витримала тиску й
сорому та покінчила життя самогубством.
Але на
загальному фоні Олена Дьоміна і в залі суду помітно вирізнялася. Не лише за
вбранням і манерою триматися. Ті, кого вона свого часу завербувала, тепер ніби
не помічали свою «маму Чолі». А коли судді цікавилися думкою про покарання
організаторів порностудії, то Діану Семенюк дівчата просили пошкодувати, а от
Олену Дьоміну – судити за всією суворістю закону.
Перший
вирок був дійсно суворим. Директорка модельного агентства мала відсидіти в
тюрмі майже дев’ять років, а звідти вийти голою-босою, тобто без жодного майна.
Пані Діані загрожувало п’ять років позбавлення волі.
А ще п’ятеро
вербувальниць і чоловік, який відповідав за технічне забезпечення, мали
відсидіти по 4 роки.
Втім час
ішов, адвокати працювали, справа про інтернет-полуничку мігрувала по судах
першої інстанції, апеляційної, Вищому спеціалізованому суді й урешті всім,
окрім Дьоміної, присудили три роки умовно. А директорці модельного агентства
термін ув’язнення зменшили з 8,6 років до 4,6.
Утім, і
на таке покарання «мама Чолі» не погодилася. Маючи хорошого адвоката, пані Олена
разом зі своїм захисником настільки фахово відтягували час, стільки разів
переносили судові слухання то через хворобу, то через зайнятість адвоката, то
ще з якихось причин, що й 2014-го зловмисниця (злочин якої належить до тяжких
та особливо тяжких) гуляла вулицями Луцька.
Однак із
якихось нам не відомих причин лояльність до порноорганізаторки змінилася, і та
опинилася в луцькому СІЗО. Стіни слідчого ізолятора так вплинули на жінку, що
її здоров’я не на жарт похитнулося. Довелося лікуватися, робити операцію та
просити помилування.
За
період недуги жінка помітно змарніла. Тепер у заляканій особі тяжко було впізнати
модель, яка не так давно демонструвала струнке тіло в купальнику. Заплакані очі
втратили загадковість погляду. Та й спалахи фотокамер, перед якими так любила
позувати модель, нині лише дратували. Тож на судових слуханнях жінка була
категорично проти журналістської присутності.
У липні
Луцький міськрайонний суд зважив на хворобу Дьоміної та звільнив жінку від
ув’язнення. Втім прокуратура на це очі не заплющила і з твердженням про
неповноту судового слідства подала апеляцію, в якій просила скасувати рішення
першої інстанції і таки запроторити громадянку Дьоміну до в’язниці.
Чим же в
Апеляційному суді Волинської області закінчився «двобій» прокурора й адвоката?
Перший казав, що недуга Олени не настільки серйозна, аби звільняти зловмисницю.
Адвокат наполягав, що таке звільнення передбачене законом. Тож ясність мала
внести лікарська комісія, точніше – її голова, він же – лікар вищої категорії,
який, власне, і спеціалізується на тих недугах, що так дошкуляють засудженій.
Автор
цих рядків не має права називати діагноз, бо це (як попередили судді)
конфіденційна інформація. Скажу лише, що каменем спотикання в оголошенні вироку
став термін «термінальна стадія». Якби хвороба пані Дьоміної перебувала в
термінальній стадії (тобто такій, коли є пряма загроза життю), жінка мала би
право уникнути тюрми. А позаяк медикаменти ще поки допомагають поліпшувати стан
здоров’я, то Олені відмовили у звільненні та знову повернули в СІЗО.
Саме там
жінка продовжуватиме лікування. А через місяць – або за ґрати, або у Вищий
спеціалізований суд, куди вона має право звернутися в разі незгоди з вироком. А
от її секс-співробітниці – і заміжні, і одинокі розпусниці – спокійно гуляють
на свободі. І совість їх не мучить.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.