«Цього
року бульба у кагатах не змерзне, – кажуть поліщуки,– бо зиму обіцяють теплу.
Хіба, може, зогниє…»
Цього року волиняни посадили чимало
картоплі. І можна не сумніватися: наступного теж посадять. А статистика взагалі
каже: товаровиробники Волині виростили 1,1 млн т картоплі (це – при
середньообласній нормі споживання – 130 тис. т). І то вони ще окремі городи з
бульбою коло кожної хати у селі туди не врахували. А це, між іншим, чимала
картоплярська сила. Про те, що в нас зберігати її досі нема де, історія
замовчує.
Такі
вже волинські традиції: садити на городах картоплю та засівати широкі лани зерном.
Логіка тут проста: роботи у селі нема, а їсти хочеться щодня. От і садять люди
бульбу, правда, із запасом. Хтось – для дітей у місті, хтось – бо звик саме
стільки, щоб і собі вистачило, і кабанчика вигодувати. І що з того виходить?
Історія, на жаль, драматична… І головні ролі у ній незмінні – селянин та його
картопля. Держава, котра мала би правити бал, досі за кулісами…
Ще
у вересні – час-пік збору картоплярського урожаю – ми були у с. Гораймівка
Маневицького р-ну.
–
То – столиця картоплярства,– розповідав нам депутат обласної ради, він же –
директор місцевої школи Микола Давидюк. – Щороку тут фури стоять – і всі
повними додому їдуть!
А
чому завели тему? Бо на центральній площі села якраз пригальмувала машина –
хлопці з Харкова приїхали затарюватися волинською бульбою. За гроші, точніше –
за копійки. Бо вартувала картопля – 1,8 грн. То – найбільше у цьому сезоні. А тим
селянам, хто чекав росту ціни на власноруч вирощене, довелося розпрощатися із
другим хлібом по півтори гривні за кілограм. Возили, до речі, люди сюди
картоплю із сусідніх сіл Ківерцівського р-ну – Берестяного, Холоневичів, Липне.
Ще й тому, що місцеву дорогу депутат Давидюк допоміг відремонтувати.
Нещодавно
телефонуємо у столицю картоплярства – до Гораймівського сільського голови
Анатолія Снітка. Що та як, запитуємо.
–
Картопля вродила цього року, – каже Анатолій Іванович. – Через малу ціну люди
здавали не так масово, як раніше, але ж 100 тонн таки продали. То – лише в
Гораймівці. Словом, заповнили картоплею 5 фур за сезон. Це небагато. Ще зо 5
років тому несли здавати масовіше. Правда, треба врахувати також те, що багато
поміняли на кавуни та помідори.
– А
куди решта поділа свою картоплю: невже у яму закопують? – запитую.
–
А де ж її зберігати? Або в льосі, або в кагаті, – зітхає Анатолій Іванович. –
Тож тепер за копійки треба віддавати. Може, хоч навесні вдасться трохи
заробити.
У
с. Старосілля цього ж р-ну городи влітку теж стояли переважно у картоплинні. І
тут, кажуть нам, здавали за копійки, бо вродило.
–
Не заробили ми нічого на картоплі цього року, кругом була, – бідкається баба
Таня. – Ото хіба за трутку на жуки гроші вернула. Горе тому селянину…
Оце
невтішні висновки напрошують після сказаного бабцею. Вродить картопля – біда,
не вродить – теж погано. От якби гарний урожай, і то тільки на моєму городі, а
в сусіда – щоби жуки поїли…
Але
у цьому селі знайшли інше застосування бульбі: тут її передають для своїх
захисників. Люди щиро відгукнулися, коли у школі оголосили про такий збір, не
шкодують віддавати і на потреби Старосільського Свято-Троїцького жіночого
монастиря.
А
все інше – у неглибоку яму. Щоб картопля не змерзла, її встеляють соломою,
накривають теплими речами, по кілька шарів землі насипають. Але вберегти від
морозу – то, виявляється, півсправи. Якщо у соломі заведуться шкідники, то й
картоплю зіпсують. Тож досвідчені господарі замість соломи беруть очерет і не
закопують зовсім, а просто накривають насип. Тільки вкрити треба щедро,
кількома шарами.
–
Як не змерзне, то зогниє, – жартують крізь сльози селяни. – Хоч би на насіння
зберегти…
Депутат Микола Давидюк особливо радіє, що таки домігся грейдерувати дороги між с. Берестяне Ківерцівського і с. Гораймівка Маневицького р-нів.
Слухаючи
все це, пригадала ще одну ситуацію – розповідь народного депутата від 23-го
округу Ігоря Єремеєва.
–
Простий приклад, – сказав під час післявиборчої прес-конференції нардеп. – Недавно
я захворів. Викликав приватну швидку «Борис». Мене послухали, поміряли тиск,
призначили лікування. А тоді надіслали рахунок на 1600 гривень. Не проблема.
Для мене. Але я недавно повернувся зі свого округу і знаю, що селянинові, аби
викликати таку допомогу, треба продати півтори тонни картоплі…
От
і весь спектакль…
Світлана ДУМСЬКА.
На фото автора: привозили у центр
Гораймівки картоплю кіньми, вивозили – фурами; ось так у
навколишніх селах перебирають бульбу нового врожаю.