«Майже безболісно здійснював роботу дантиста. Мешканці округи добре знали срібні зубні інструменти, подаровані йому командуванням у нагороду ще під час Першої світової!».
Усе далі відходить в історію героїчний подвиг нашого народу у війні 1941- 1945 рр. Відходять вогненні літа війни в минуле, але перед нами все яскравіше й величніше постає подвиг українського народу, його історичне значення. Велика Перемога, одержана над чорними силами реакції, мужність і безстрашність, виявлені людьми в жорстокій боротьбі з фашизмом за свободу і незалежність Батьківщини від нацистів, назавжди залишаться в пам’яті народній.
…У вирі Другої світової війни відразу ж знайшов своє місце Леонтій Голодюк – уродженець тихого поліського села Набруска Маневицького р-ну.
Чи думав тоді бувалий солдат про роль і значення своєї, на перший погляд, мирної професії, адже теплі, щирі слова врятованих линуть в його адресу ще й тепер, коли страхіття минулої війни невідомі молодому поколінню. У ті грізні роки надзвичайно необхідним був партизанський лікар. У різних умовах доводилося працювати визнаному місцевому практику. Обстежував партизанів загону Миколи Коніщука. Завжди бажаним був у цивільному таборі, що розташувався в урочищі Сузанка. Довіряли Леонтієві Гавриловичу і жителі навколишніх сіл – Лишнівки, Замостя, Карасина, Нової Руди, Великого Обзира. Щодня, в будь-яку пору, поставали перед ним нові випробування, певні професійні клопоти – чи то простуда, глибока рана або ж пологи. І в кожному випадку відчувалася чоловіча впевненість у нелегкому процесі відновленню здоров’я людей.
Добрі й теплі руки фельдшера не тільки лікували легко хворих, але й ставили на ноги безнадійних. Не раз брався за скальпель після важких поранень Григорія Нероди, Миколи Буліка, Наума Приходька та багатьох інших вояків-партизанів. У далеко не стерильних умовах він боровся за життя разом із пораненими. І виходив переможцем.
Кавалер трьох Георгіївських хрестів володів незвичайним умінням вислухати людей, був справжнім сільським дипломатом. Уже по війні кілька разів довелося надавати медичну допомогу пораненим воякам УПА. На той час подібні факти розцінювалися неоднозначно. Але тут, очевидно, проявлялися чисто професійні та людські якості. Леонтій Гаврилович добре пізнав життя і пройшов свій нелегкий шлях із честю та гідністю.
Леонтій Голодюк народився 1889-го в с. Набруска, тоді ще Камінь-Каширського повіту, в простій селянській сім’ї, де виховувалося п’ятеро дітей: Іван, Настя, Марія, Дарія і він, Леонтій (Левко), як його називали, розповідає його дочка Софія. Дитинство і юність пролетіли в набрусківських лісах і заплавах Стоходу. У 1912 р. був призваний на службу до російської царської армії. Служити довелося в Білорусі. Навчається в Брест-Литовській військовій медично-фельдшерській школі.
Перша світова війна застала Леонтія Гавриловича в Галичині у складі 7-го Кінбурського драгунського полку 7-ї кавалерійської дивізії. У 1918 р. повернувся з фронту додому кавалером трьох Георгіївських хрестів.
Село було спалене (австрійцями), його рідна домівка теж. На той час у селі залишилася його єдина рідна сестра Марія і єдина хата – родини Міщуків (господар дуже гарно грав на гармошці). Згодом Леонтій дізнається , що матір його – біженка, а рідна сестра Дар’я проживає в с. Рафалівка Рівненської обл. Їде туди і він. Влаштовується там на роботу і з 1919 р. працює фельдшером на станції Рафалівка. Там і познайомився із Парасковією Денисюк (1903 р. н.), з якою 1920-го одружується.
Шлюб молоде подружжя брало у церкві с. Полиці Рівненської області. Польська влада пропонувала прийняти громадянство й обіцяла надати хорошу роботу. Та молодого лікаря ваблять місця, де пролетіли дитинство і юність – набрусківські ліси і заплави Стоходу. Тож він повертається у рідне село, де зводить невеликий будиночок і продовжує лікувати людей. Працює фельдшером у селах Великий Обзир та Полиці сусіднього Камінь-Каширського повіту. Коли почалася Друга світова війна, із Великого Обзира, де був німецький постерунок, повернувся в Набруску до своєї сім’ї (у нього вже на той час було 4 доньки – Софія, Надія, Галина, Тамара).
Із приходом на поліські землі радянської влади в жовтні 1939 р. на базі колишнього польського санаторію в Маневичах відкривається районна лікарня на 30 ліжок, головним лікарем якої призначають Леонтія Голодюка. По суті, він очолив всю організаторську роботу із формування медичної служби.
З 1944-го, відколи було визволено територію Маневицького р-ну від німецьких загарбників, знову працює фельдшером, а незабаром стає першим завідувачем районної поліклініки. На його долю випадає непростий шлях розбудови післявоєнної системи охорони здоров’я – відкриття фельдшерсько-акушерських пунктів у селах, підбір здібних і обдарованих, правда, без фахової підготовки земляків для роботи в лікувальних закладах. Достойно оцінювали сумлінність медика-організатора ветерани Ісак Гнатюк, Єфрем Гурай, Василь Коніщук, який, до речі, обрав таку ж професію лише завдяки хорошій славі та авторитету старшого наставника. Помер солдатський лікар у 1949 р., похоронений у Луцьку.
Перемога здобувалася не лише на полі бою, але й у глибокому тилу. Навіть на окупованій території. До її активів долучалися всі, хто хотів бачити рідну землю і свій народ вільними, незалежними, багатими і щасливими. Саме тут гуртувалися тисячі сміливців,які робили все можливе для прискорення бажаної години. Саме це стосується Леонтія Гавриловича.
Порівняно рано згасла свіча життя мужньої й талановитої людини, солдата і лікаря, чоловіка і батька. Не дочекався він своїх орденів і заслуженої шани. Та його хороші справи помножилися дітьми, онуками, правнуками. І що важливо – людською вдячністю.
Вікторія ЦЬОПУХ, Наталія БОНДАРЧУК, Жанна ВАЦИК,
ЗОШ І-ІІІ ст. с. Нова Руда Маневицького р-ну.