Кустарним
способом виготовлені таблички на примітивних триногах попереджають кожного, хто
наближається до центральної стели Меморіалу «Вічна слава» в Луцьку: «Увага!
Обвал плит». І це – найбільш красномовна оцінка якості ремонту, на який
позаторік із бюджету області та Луцька було витрачено мільйонні кошти.
Чому
ж так сталося, що комплекс, збудований у 1975 р. на честь 30-річчя перемоги у
Великій Вітчизняній війні на місці древнього римсько-католицького кладовища,
ніяк не набуде естетичного вигляду, хоча за роки незалежності України він устиг
обрости ще й величезною кількістю інших пам’ятників, а недавно біля однієї з
алей було поховано одного з героїв Небесної Сотні?
А
починалося все надоптимістично. 11 січня 2012 р. на комплексі відбулася виїзна
нарада з питань обговорення реконструкції культурно-архітектурної пам’ятки. Як
повідомляла прес-служба керівництва виконавчої влади області, участь в її
роботі взяли голова обласної державної адміністрації Борис Клімчук, його перший
заступник Олександр Башкаленко, заступник Олександр Курилюк, Луцький міський
голова Микола Романюк, архітектори та будівельники.
Уже
за тиждень працівники переможця тендера – ЗАТ «Луцькавтодор», директором якого
є Юрій Ольховий, – почали демонтаж старої плитки та бордюрів буквально через
тиждень після цієї наради.
«Ремонт
буде відбуватись у три черги, – деталізував тодішній голова
облдержадміністрації Борис Клімчук. – До 9 Травня будівельники повинні
облаштувати бруківкою територію, яка веде від стадіону «Авангард» до «Вічного
вогню». Далі будуть роботи на Стіні плачу та на Центральній Стелі.
Реконструкція пам’ятки
культури обійдеться обласному та міському бюджетам близько 4 млн грн».
До
честі «Луцькавтодору», до 9 травня того ж року встигли покласти нове покриття,
до якого, власне, немає особливих претензій і зараз. Так само якісно здійснені
й роботи з реконструкції Стіни плачу, де виготовлено та встановлено таблички з
написами волинських сіл, знищених під час війни різноманітними військовими
злочинцями.
А
от із Центральною стелою вийшла «заковика». Ледь стихли мелодії духового
оркестру та промови ораторів після цьогорічного відзначення 9 травня, як на
голови лучан та гостей міста із 43-метрової висоти почала падати гранітна
облицювальна плитка!
Дивлячись
на таке неподобство (особливо – напередодні 22 червня, чергової річниці початку
радянсько-гітлерівської війни), мимоволі починаєш задумуватися, як таке взагалі
могло трапитися, щоб через рік після реконструкції об’єкт почав знову
розвалюватися?
Пригадаймо
події не такого вже й далекого минулого. У розмові з представниками сайта
«ВолиньPost» тодішній перший заступник голови
облдержадміністрації Олександр Башкаленко (а в лютому 2014-го й останній
керівник виконавчої влади нашого краю, якого призначив на цю посаду четвертий
Президент України Віктор Янукович) наголошував:
«Ми
для себе розробили план дій на п’ять років. Першим ділом ми зробили центральну
частину, зліва і справа. Потім ми зробили і чорнобильську частину, і «Стіну
плачу», і решту комплексів. На цей рік ми запланували зробити стіну, на якій
розміщені назви сіл, що постраждали в роки війни. На це піде близько 300 тисяч
гривень. У наступні роки плануємо оновити шпиль. Коли, точно не скажу. На це
треба багато коштів. Але до 2015 року зробимо. Питання навіть не в грошах, а у
тому, як зробити ту стелу, за якою технологією. Це дуже складно».
Загалом
у ремонт меморіального комплексу вже вклали близько 15 млн грн, зауважив тоді
Олександр Костянтинович, хоча «стартова ціна» реконструкції, замовником якої
виступало 2012-го управління інфраструктури та туризму облдержадміністрації,
була лише на рівні 4 млн грн.
Взагалі,
рішення про знесення старого польського кладовища та спорудження на його місці
помпезного комуністичного комплексу ухвалювалося, мабуть, у понеділок і в кінці
якогось місяця. Бо із самісінького початку «все пішло не так». Як згадував «ВолиньPost»
колишній голова виконавчого комітету Луцької міської ради депутатів трудящих
Юрій Сулівін, ЦК КПУ на чолі з Володимиром Щербицьким висловила до авторів
проекту першу претензію: чому центральна стела в Луцьку буде висотою 43 м, тоді
як у Києві вона значно нижча? Далі було варварське поводження з похованнями
римсько-католицького цвинтаря (від нього залишилася лише споруда сторожа, де
зараз функціонує Будинок панахиди).
«Перед
роботами з влаштування Меморіалу переносили могили на кладовище на Рівненській.
Але не багато. Зовсім мало. Там копали, і ніхто особливо не звертав на те увагу»,
– зізнався Юрій Сулівін, який у ті часи був на посаді голови міськвиконкому
лише «підручним партії».
Авральні
темпи спорудження комплексу стали головною причиною, чому вже через 2 роки
після введення його в експлуатацію, 1977-го меморіал довелося капітально
реконструювати. «Руки дійшли» до нього
лише на початку 2012-го. Але й тоді ніхто не прислухався до думки представників
громадськості про те, що реконструкцію слід проводити з максимальним урахуванням
державницьких ідей. Зокрема замість старих тоталітарних символів на стелах слід
подбати про увічнення пам’яті українських повстанців, один із яких, до речі,
Іван Сокол із смт Колки Маневицького р-ну після мобілізації в РККА за бої на р.
Одер отримав звання Героя Радянського Союзу! А ще один Герой, до речі, також
оперував у Маневицьких лісах Волині, щоправда, вже в повоєнні часи: Іван
Кілюшик після повернення з фронту добровільно пішов в УПА, де перебував аж до
1947 р.
Як
бачимо, розум тих, хто планував реконструкцію, був зайнятий іншими ідеями. А руки
інженерів та робітників, які ремонтували Центральну стелу, мабуть, росли «не з
того місця», раз після багатомільйонних витрат із бюджету Волині на голови
падає гранітна оздоблювальна плитка…
Роман
УСТИМЧУК.
На
фото автора та Олени ЛІВІЦЬКОЇ: табличка попереджає: на голову може впасти
плитка; діти під час екскурсій обходять
небезпечне місце десятою дорогою; під час урочистостей 9 Травня ц. р. промовці
стояли на безпечній відстані від небезпечної споруди…; стела, яку так і не відремонтували.