Перед виїздом на лікування в Німеччину ексголова облдержадміністрації, колишній депутат облради кількох скликань Борис Клімчук, який представляв нашу державу як Надзвичайний і Повноважний Посол в Литві і Азербайджані, саме такими словами у серпні 2014 р. в стінах обласної клінічної лікарні завершив розмову з одним із нинішніх депутатів облради та активним учасником Революції гідності. Сьогодні Борисові Петровичу виповнилося б 74 роки…
Він народився 18 березня 1951 р. у с. Волошки на Ковельщині в родині колгоспного шофера, учасника Другої світової війни, та сільської вчительки. Здобув вищу освіту аж у м. Харкові, в університеті, сам учителював, трудився директором школи в м. Ковелі, яку фактично й збудував. У «лихі 90-ті» був призначений заступником голови Ковельського міськвиконкому. Ділив, як згадував, талони і купони в період тотального дефіциту…
Переломною стала перемога на виборах депутата обласної ради. А потім, коли в Україні вперше і востаннє в 1994 р. відбувалися прямі вибори керівника обласної влади, мало кому відомий ковельчанин Борис Клімчук виграв у тодішнього керівника обласної виконавчої влади Юрія Ленартовича.
З тих пір і аж до смерті внаслідок важкої хвороби в берлінській лікарні «Шаріте» 2 вересня 2014 р. Борис Петрович був нерозривно пов’язаний із усіма доленосними подіями нашого краю. Кілька разів обирався депутатом обласної ради. В 1994-2002 і в 2010-2014 рр. був головою облдержадміністрації. Поміж цими призначеннями працював Надзвичайним і Повноважним Послом України в Литовській Республіці і Республіці Азербайджан…
Умів працювати з різними керівниками держави – від Леоніда Кучми до Віктора Ющенка, з діаметрально протилежними керівниками Уряду – від Юлії Тимошенко та Анатолія Кінаха… Навіть тримав рівень співпраці зовсім із різновекторними спікерами парламенту – від Олександра Мороза до Володимира Рибака…
В історичний період Євромайдану, формально залишаючись призначенцем віктора януковича, відмовився виконувати злочинні вказівки щодо силового розгону мітингарів. 24 січня про це публічно повідомив громаду під час масового мітингу.
За що був звільнений уже президентом-утікачем 5 лютого 2014 р. Замість Бориса Клімчука Банкова зробила ставку на кадрового регіонала Олександра Башкаленка, який, врешті, рухнув разом із антинародним режимом. На Банковій одночасно з Борисом Петровичем позбулися і патріотично налаштованого начальника УСБУ генерал-майора Володимира Мельниковича, замість якого привезли з Чернігівщини полковника Юрія Гетала, але й той недовго пробув на Синьоокій Волині…
За життя Борис Клімчук дав путівку в життя багатьом відомим на Волині та за її межами громадським діячам, бізнесменам та політикам.
Дехто з них, правда, навіть намагався його ставити на коліна, а потім протиправно не допускав як депутата в сесійну залу…
Але таких виявилося одиниці. Сотні, якщо не тисячі волинян, завжди згадують Бориса Петровича як кваліфіковану, мудру, чуйну та відповідальну людину, яка крім роботи на відповідальних державних посадах завжди знаходила можливість допомагати іншим, насамперед, через фонд «Рідна Волинь».
Як і кожна людина, мав певні слабкості. Наприклад, не приховував, що любить слухати пісні колись барда-дисидента Владіміра Висоцького і закордонну джазову музику. Паралельно з цим, володів взірцевою методикою доводити розпочате до логічного завершення: наприклад, давню мрію молодості реалізував у доволі зрілому віці, захистивши дисертацію кандидата наук із географії.
Про його відкритість свідчать хоча б такі факти: ніколи не використовував особистої охорони, на шляху від паркінгу на Київському майдані до приміщення органів влади завжди спілкувався з кожним, хто особисто звертався. А в його приймальній завжди яблуку не було де впасти…
«Хлопці, не шукайте ворогів: вони самі найдуться! Головне – знаходити союзників!», – говорив він чиновникам.
І ці слова як ніколи актуальні.
Борис Петрович похований на кладовищі в рідному с. Волошки поруч із батьками. Ніхто з його дітей політикою не займається, в депутати не балотується і ні на які посади в органах влади ніколи не претендував.
Він відійшов у Вічність не тільки внаслідок важкого захворювання. Німецькі лікарі справилися з визначеною недугою… Просто велике серце Бориса Клімчука не витримало і зупинилося…
Але навіть сьогодні він залишається живішим від багатьох фізично живих…
Сергій ШРАМЧУК.
На фото журналу «Рeople», «Волинської газети», Костянтина СЕМИЦЬКОГО та ІА «Волинські новини»: у роздумах про майбутнє і споминах про минуле; у службовому кабінеті; перед початком одного з джазових фестивалів; могила в с. Волошки.