У с. Поромів, що на Іваничівщині, дітки з особливими потребами зможуть ходити до звичайної школи.
Інклюзивне навчання – то не завтрашній день, а напрямок, у якому держава і область зокрема рухаються вже довгий час. І хоча досі в цьому плані зроблені лише перші кроки, перед місцевою владою чітко поставлено завдання на перспективу.
Власне, впровадження інклюзивної освіти має свою передісторію. Ще 2009 р. Верховна Рада України ратифікувала міжнародний документ – Конвенцію про права інвалідів. Відтак на основі цього було прийнято і низку відповідних нормативно-правових актів: постанов Кабінету Міністрів, внесено зміни до законів України, що стосуються зокрема й освіти.
Постійно наголошує на створенні у звичайних школах умов для відвідування їх неповносправними дітьми і Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко: слід ліквідувати пережитки радянської системи, згідно з якою людей з особливими потребами ізолювали від суспільства, запроторюючи до різних інтернатів, спецзакладів тощо.
На обласному рівні активну роботу в напрямку інклюзивного навчання розпочали цьогоріч. Голова облдержадміністрації Борис Клімчук, розглянувши 5 березня на селекторній нараді питання стану координації роботи із захисту прав дітей та завдання щодо реалізації нових соціальних ініціатив Президента, дав керівникам районів відповідне доручення, одним із пунктів якого була організація інклюзивного навчання в окремих закладах освіти вже до початку нового навчального року.
Чи не проігнорували чиновники місцевого штибу вказівку Бориса Петровича? Виявилося, що ні. Звісно, не йшлося про реорганізацію всіх шкіл, адже то – нереально, а про створення в окремих закладах інклюзивних класів. ЗОШ I-III ст. с. Поромів – одна із 55, де вони діють. Як розповів начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Олександр Хомич, у 76 класах навчається 95 діток з особливими потребами. Для цього додатково введено 27 посад асистентів учителя для їхнього постійного педагогічного і соціального супроводу. Ще 715 – здобувають освіту вдома через стан здоров’я.
– Узагалі-то, певний досвід маємо, адже вже майже років десять як інклюзивне навчання впроваджують в обласному центрі та Ковелі, – повідав посадовець. – У Луцьку – на базі Навчально-реабілітаційного центру, у Місті залізничників – у школі №8. Окрім того, якщо говорити про менші міста, то таким навчанням були охоплені діти у Рожищі та Ківерцях.
Очевидно, що впровадження інклюзивної освіти – то робота не одного дня. Найбільшим каменем спотикання стає невідповідність інфраструктури для потреб інвалідів: більшість приміщень збудовано за радянських часів, а тоді, скажімо, пандусами шкіл ніхто не оснащував. Не прилаштовані і внутрішні кімнати, зокрема й вбиральні.
– Справді: найбільше фінансових затрат іде на приведення приміщень у відповідність до потреб особливих дітей, – погоджується Олександр Степанович. – Тож ми не повинні поспішати з відкриттям інклюзивних класів: важлива не кількість, а якість. Слід створити всі умови, аби цим дітям було комфортно у навчальному закладі й фізично, й морально.
Нині окремі дітки кожного з районів мають можливість відвідувати звичайну школу. Поріг же Поромівської, в котрій навчається 177 учнів, цьогоріч перетнув один особливий першокласник. Як розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи Людмила Андрощук, для навчання дитини обладнали куточок у шкільному музеї, позаяк окремої кімнати не було. Проте педагог запевнила: всіх норм дотримано.
За яким принципом обирають школи для інклюзивного навчання? Визначають, де є така потреба, себто дітки, котрі досягли шкільного віку. Загалом же виявленням особливостей індивідуального розвитку дитини, визначенням адекватних умов навчання, виховання та корекції займаються фахівці психолого-медико-педагогічної консультації, що створена в структурі управління й відділів освіти і науки.
Безперечно, така політика Президента і влади спрямована на те, щоби вже змалечку особливі люди відчували себе потрібними суспільству. А це буде можливим лише тоді, коли вони перебуватимуть у соціумі.
Ірина ВОРОБЕЙ.