У свої 22 Володимир Томашук – не лише дипломований політолог. Він –зірка цілої округи. Хлопця знають і в рідних Замшанах Ратнівського р-ну, і в сусідніх Вужиську та Видраниці. Його інформацію моніторять у Ратному. Його читають навіть у Львові та Києві! І хоча грифу «секретно» Володимир не зриває, проте в Інтернет такі факти викладає, що хлопця навіть до суду грозилися притягнути!
– Зіркою YouTube я не став, але рідне село у всесвітній павутині стараюся «світити». І не так для слави, як для самих людей. Аби знали, що відбувається в Замшанах, аби цікавилися, гуртувалися, аби життя робили кращим, цікавішим, – пояснює ініціатор створення «Замшанського вісника».
А почалося все з того, що Володимирові ліньки було студентську практику проходити деінде. «У Ратне попрошуся, так додому ближче їздити», – вирішив тоді. Згодом дізнався, що в його село потрібен соціальний працівник – людина, котра би опікувалися всіма проблемними та незахищеними сім’ями. Спершу майбутньому політологу відмовили: мовляв, вищу освіту не повну маєш. Та коли достойнішого кандидата не знайшлося, із просто Володі став авторитетний Володимир Максимович.
Клопотів на молодого фахівця навалилося чимало. Адже він у Замшанах і Вужиську мав (жартома кажучи) кожного собаку знати. Мусив із юридичними питаннями бути на «ти», навики психолога мати. І навіть – ІТ-технології застосовувати.
– Вміння користуватися Інтернетом для соціального працівника не є обов’язковим. Адже моє завдання – підтримувати людей, які потребують соціальної допомоги: інвалідів, батьків, котрі виховують неповносправних діток, сім’ї малозабезпечені або неблагополучні, – пояснює оповідач. – Однак знаючи про одні проблеми, я не зміг лишатися осторонь інших, не менш болючих для громади.
Ось так після трьох місяців роботи в сільській раді з’явилася думка створити для Замшанів інтернет-сторінку у соціальній мережі.
Темами, що їх піднімає «Замшанівський вісник», цікавляться «і стар, і млад». До прикладу – про місцеву спортивну команду. Свого часу була вона грозою Ратнівщини. На спортивних фестивалях виборювала першість району. А от останнім часом здала позиції. Тож аби відродити спортивний потенціал села, Володимир Томашук не тільки висвітлює вже заплановані заходи, але й агітує до участі в майбутніх.
– Коли наша футбольна команда «Щедрий вечір» скотилася настільки, що ледь не вилетіла з вищої ліги, я їх трохи «пісочив», – зізнається співрозмовник. – Та потім зрозумів: не критики їм треба, а підтримки! Тепер щотижня замшанівські футболісти сходяться в поєдинку із суперниками, а ми щотижня забезпечуємо їм підтримку. Сільська рада помагає фінансами: на пальне, на мазі і бинти гроші виділяє (а це не менше трьохсот гривень у тиждень). Шкільний автобус забезпечує доставку. А віддані шанувальники дарують команді «12-го гравця». Тож коли «Щедрий вечір» недавно грав у Гірниках, із нашого села людей із 60 поїхало повболівати! Прекрасно ж розуміємо: футбол – не тільки гра, це імідж, гордість, слава.
Коли в селі розгорівся конфлікт з місцевим агроформуванням, «Замшанський вісник» теж не лишився осторонь. Навпаки, став інформувати жителів про те, що майнова частка паїв у небезпеці, що власники агрофірми у кредитних боргах та, щоб його погасити, шифер розпродують і метал на брухт здають.
– Бізнесмени за це по голівці не погладили. Сказали – в суд подадуть. Тож я ту інформацію швиденько зняв, своє фото з інтернет-сторінки прибрав (як-то кажуть, від гріха подалі). Але факти своє діло зробили, й люди таки дізналися правду, – наголошує пан Томашук. – Відразу після розмови з бізнесменами трохи лячно було. Проте зараз у нас цілком нормальні стосунки.
Добре знаючи приказку «Як брехня по селу», Володимир старається всі актуальні для Замшан новини відразу викладати в Інтернет. Аби односельці не з чуток, а з першоджерела отримували інформацію. Бо іноді «зіпсований телефон» настільки перекручує факти, що ледь до смішного не доходить.
– На одній із сесій сільської ради піднімалося питання тарифів на воду, – продовжує оповідач. – Тих шість гривень, які платили наші мешканці за послуги централізованого водопостачання, вже не перекривали всіх витрат. Сесія була гаряча. Дискусії раз у раз виникали. Наприкінці обранці громади дійшли згоди й таки підняли тариф. Однак ця новина обросла такими «доповненнями», що люди стали приходити й питати: «А розкажи-но, як депутати на сесії билися». Тож я, щоб сто разів одне й те саме не заперечувати, всіх на «Замшанський вісник» посилав: мовляв, там чисту правду прочитаєте.
Коли молодий спеціаліст тільки почав інтернет-сторінку вести, старше покоління з пересторогою дивилося на «всі ті витребеньки». Мовляв, кому це треба? Навіть у сільській раді осторонь трималися. Однак сьогодні, коли треба якусь інформацію оперативно поширити, відразу йдуть до Володимира Томашука.
– По нашій сільській раді маємо коло 400 користувачів Інтернету, а підписників «Замшанського вісника» – 370. Тож тільки я викидаю інформацію на зразок «Шановні односельчани! Нагадуємо вам про орендну плату за землю. Читачів молодшого покоління просимо передати інформацію старшому поколінню», як невдовзі до сільської ради починають приходити люди. А молодь, яка ту інформацію прочитала, не тільки її передала, а й поцікавилася, що то за оренда і «з чим її їдять», – жартує співрозмовник.
Оскільки Володимир новини подає оперативно, то буває, про події у Замшанах користувачі Інтернету дізнаються у Львові чи Києві швидше, ніж самі жителі села. Потім городяни телефонують до сільських родичів, хочуть деталі дізнатися, а ті – ні сном ні духом. Тож щире «дякую» пан Томашук нерідко чує. А коли критика буває, на неї молодий ентузіаст не ображається. Люди, каже, в селі дуже добрі, тож виходить, як у прислів’ї: гавкає, та не кусають.
– Після того, як у нас швидкісний Інтернет з’явився, я ще й відео став викладати. На сьогоднішній день хітом став ролик, як мій однокласник на зимовій рибалці «полював», – провадить оповідач. – Тож я тепер що де цікаве бачу, зразу стараюся відзняти й викласти в «Замшанський вісник».
От тільки часу це дедалі більше займає, зізнається хлопець. Адже доводиться щодня витрачати приблизно годину, аби оперативно відображати події дня, котрий минає. Причому все це – на власному обладнанні і абсолютно безкоштовно.
– За ведення інтернет-сторінок (одна для молоді, одна – для старших людей) ніхто не платить. Та я і не прошу, – каже ентузіаст. – Тих тисячу 300 гривень, що отримую як соціальний працівник, мені, холостяку, поки що вистачає. А як удасться щось додаткове заробити чи спонсорів знайти, хотів би дописувачів залучати й за кожну викладену новину (залежно від її актуальності та моїх фінансів) платити людям хоч би по гривень п’ять-десять.
Серед планів на найближче майбутнє – створити в Замшанах громадську організацію, котра би дбала за чисте довкілля, надто ж – боролася зі сміттям. Бо вертається вночі молодь із дискотеки, а зранку біля лавочок – пляшки з-під пива, обгортки від сухариків та чипсів. Стидоба!
– І все тому, що смітників немає, – пояснює пан Томашук. – А особливо боляче дивитися, як те сміття по всьому периметру кладовища. Вже ж написали оголошення «Відходи зносьте в одне місце!» (потім приїде техніка, все прибере). Так ні ж! Кидають – де завгодно. А прибирати – нікому! Вважаю, цілою громадою проблему цю вирішувати треба. Бо ж знаєте: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.
Молодий та енергійний, Володимир неабиякою популярністю користується. Тож представниці прекрасної статі не раз у своїх симпатіях до хлопця через Інтернет зізнаються, дружбу пропонують. Однак пан Томашук такі зізнання серйозно не сприймає. Каже: має одну обраницю й своїх симпатій не розпилює. А як цікавлюся, чи після одруження не кине «Замшанського вісника», Володимир категорично:
– Ви що! Такій сторінці в цілому районі аналогів нема! Це річ потрібна і цікава. Щодня її півтори сотні користувачів переглядає. А завдяки «Замшанському віснику» про наше село може весь світ дізнатися!
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.