або Як першого секретаря обкому Федора Калиту фазанами пригощали.
Село Рудники розташоване в південній частині Маневицького р-ну. Як для поліської зони Волині, воно вважалося чималим населеним пунктом. У ньому на час, про який піде мова, проживало понад 1800 жителів.
Тут розміщувалась центральна садиба колгоспу, який називався «Маяк», та сільська рада, котра, крім самих Рудників, об’єднувала ще чотири села (Калинівка, Островки, Новоукраїнка та Мар’янівка), але чомусь називалась Калинівською.
Колгосп «Маяк» мав тоді понад 5700 гектарів землі, у т. ч. більше 2000 гектарів орної.
Очолював господарство Володимир Гамалійчук – мудра людина, вмілий та ощадливий керівник, грамотний спеціаліст, прекрасний організатор, який дбав як про розвиток колективного, так і приватних господарств.
Колгосп у той час займав одне з провідних місць у районі по виробництву зернових культур і вирощуванню картоплі. Успішно розвивалось тваринництво, птахівництво і навіть бджільництво. Приділялась значна увага й колгоспному шляховому будівництву.
Однак у селі не було закладу культури, де односельчани могли б відпочивати у вільний від роботи час. Тому іноді молоді люди танцювали й співали на вулиці, влаштовуючи масові гуляння-святкування просто неба.
Проте в селі існувала община якоїсь протестантської церкви, керівником якої був здібний організатор. Він домігся офіційної реєстрації своєї громади всупереч перешкодам із боку комуністичної влади, хоча в реєстрації православної церкви села була весь час відмова. В одному з приватних будинків віруючі цієї общини збиралися та молилися, а також співали релігійних пісень, але на мотив українських народних чи тодішніх світських (тобто, текст релігійний, а мелодія якоїсь знайомої пісні). Тож деякі хлопці й дівчата хоч були православними, йшли на ці зібрання, щоб поспівати, поспілкуватися і т. п. Але з часом дехто з молодих людей приймав водне хрещення, а окремі виїздили із села.
Голова колгоспу став думати, як поправити ситуацію в цьому питанні. Порадившись з активом, Володимир Семенович вирішив збудувати в селі клуб. Звернувся з цього приводу у відповідні органи, щоб включити це будівництво у план, але отримав відмову.
Тоді Володимир Гамалійчук вирішив споруджувати цей культурний центр власними силами. Створив будівельну бригаду, оснастив її необхідними механізмами й приладдям, роздобув проект типового сільського клубу на 400 місць, сам визначив місце його розміщення, і будівництво розпочалося.
Воно йшло важко, адже тоді за цеглу треба було якось домовлятися, не кажучи уже про залізобетонні конструкції (плити, панелі, перемички, колони й т. п.).

Цьому об’єкту посилену увагу стало приділяти і районне керівництво (перший секретар райкому Пустюльга, голова райвиконкому Остапець), але однак робота просувалась повільно.
Якось при черговому відвіданні району тодішнім першим секретарем обкому Компартії Федором Калитою (працював у 1961-1969 рр.), Пустюльга звернувся до нього з проханням допомогти прискорити спорудження клубу в с. Рудники та пояснив, з якими труднощами йде будівництво, доповів про обстановку в селі, що складається у зв’язку з відсутностю там такого закладу культури.
Вислухавши Пустюльгу, перший секретар вирішив оглянути об’єкт особисто. Федір Іларіонович побачив, що будівництво клубу вийшло далеко за межі нульового циклу і, піднатужившись, його можна закінчити в поточному році. Він сказав:
«Я допоможу. Будівництво клубу повинно бути закінчено до листопадових свят. Приїду на його відкриття і виступлю на ньому з лекцією».
Через день у Маневичі прибув керівник обласної організації «Сільбуд» Аркадій Блюмберг. Пустюльга, Остапець разом із Блюмбергом і районним начальником «Сільбуду» поїхали в Рудники. Оглянувши будову, Аркадій Нісанович наказав своєму районному керівнику детально розібратись, що потрібно, щоб закінчити об’єкт у жовтні цього року. А голову колгоспу попросив розмістити в селі будівельників, які сюди прибудуть та організувати їхнє харчування. Усі ці домовленості були виконані, а клуб був зданий у кінці жовтня.
У перших числах листопада було намічено відкрити клуб. На це торжество прибула маса народу, і не лише із очільників сільської ради Рудників, але й із сусідніх населених пунктів, зокрема з колгоспу «Нове життя» с. Чорниж і навіть із с. Ситниця, яке розташоване на іншій стороні траси Луцьк–Маневичі.
Очільника обкому біля клубу зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушнику молоді дівчата в національному вбранні. Прибув і Блюмберг, як один із основних будівельників цієї споруди, а також начальник обласного управління культури Царенко й директор Луцького культосвітнього технікуму Чеблін зі своїм колективом.
Перед входом у клуб простягнулася червона стрічка, до якої підійшов Калита. На підносі йому подали ножиці, якими він під оплески людей перерізав її. Люди ринулися в клуб та заповнили його так, що в проходах навіть протиснутися не було можливості.
Коли зала заспокоїлась, на сцену вийшли Гамалійчук, Калита, Блюмберг і ще декілька осіб, мабуть, будівельників чи передовиків виробництва. У короткому виступі голова колгоспу подякував будівельникам за виконану роботу, але особливо відмітив роль першого секретаря обкому партії у спорудженні такого важливого для с. Рудники культурного закладу, як клубу, сердечно подякував йому за це, після чого надав йому слово для виступу.
Федір Калита теж похвалив колектив колгоспу за спорудження клубу і хороші досягнення в господарюванні, торкнувся стану справ в області, але, в основному, мова йшла про події у світовому масштабі.

По закінченні лекції була оголошена постанова правління колгоспу про нагородження учасників будови, які особливо відзначилися при спорудженні цього об’єкту, преміями і цінними подарунками, які і були їм вручені.
Після невеличкої перерви відбувся концерт у новому клубі, який був даний учнями й викладачами культосвітнього технікуму. На концерті був присутній і Федір Калита. По закінченні концерту почалися танці – пісні з пригощанням та різними напоями.
Голова колгоспу запросив першого секретаря обкому у свій будинок на вечерю, бо в селі не було підходящого приміщення. Погодив із ним учасників вечері. Їх було небагато, бо кімната, де мало відбутися це застілля, хоч була простора, але могла помістити обмежену кількість людей. Крім Калити, запрошені були і районні керівники, Блюмберг, Царенко, Чеблін і дві людини із керівного складу колгоспу.
Блюмберг і Чеблін сприйняли це запрошення нормально, а Царенко став відмовлятися, посилаючись на те, що він не такий високий посадовець, щоб вечеряти в компанії першого секретаря обкому. Підключилися на ці умови обидва районні керівники – Пустюльга й Остапець, але Царенко стояв на своєму. Тоді вони йому сказали, що його прізвище погоджене з Калитою. Після того він заспокоївся.
Меню вечері зарання було узгоджене головою колгоспу з Пустюльгою і Остапцем. Дружина голови з родичкою всі страви готували самі, а подавала на стіл дружина.
Першим взяв слово голова колгоспу. Володимир Семенович подякував будівельникам, Федору Іларіоновичу, районним керівникам за їхній внесок у спорудження та активне сприяння у зведенні такого важливого для села культурного об’єкту та проголосив тост за їхнє здоров’я і благополуччя.
Другим взяв слово перший секретар райкому Іван Пустюльга. Почав він свій виступ із похвали будівельників і Блюмберга за напружену працю, що дало змогу здати цей важливий об’єкт до наміченої дати.
І тут Федір Калита його перериває і каже:
«Звичайно, будівельники молодці. Вони й без обкому обійшлися б».
Пустюльга зрозумів цей натяк і перейшов на похвалу обкому та його першого секретаря Федора Іларіоновича, але ефект вже був не той. Тому цей промах першого врахував при своєму виступі голова райвиконкому Микола Остапець, який почав свій виступ із похвали й подяки особисто Федорові Калиті, який допомагає вирішувати усі питання та проблеми району.
А дружина голови тим часом підносить та підносить різні наїдки. Коли вона принесла якусь смажену птицю і пішла на кухню, Пустюльга прорік: «0, фазан!».
Усі учасники застілля стали з апетитом їсти цього фазана. А господиня приносила інші смаколики. Аж через деякий час вона знову приносить птицю і, звертаючись до Калити, каже:
«А оце, Федоре Іларіоновичу, фазан».
«А раніше, що було?» – запитав Калита.
«То була курка», – відповіла господиня. Калита сердито зиркнув на Пустюльгу, але нічого не сказав.
Хоч меню й було наперед узгоджене, але хазяйка в процесі підготовки вечері щось добавила, щось викреслила, тому й стався цей конфуз.
Після вечері всі її учасники подякували господарям, особливо хазяйці за смачні наїдки і дружню та привітну обстановку в їх оселі. На вулиці вони попрощались один з одним і роз’їхались додому з куркою і фазаном у животах.
А веселощі в Рудниках продовжувалися майже до ранку.
Степан КУПРІЯНОВ.
На фото з відкритих джерел, Марка КЛЕЙНЕРМАНА і Тетяни КВІТКИ: аматорський театр «Еней» із с. Рудники; орден Трудового червоного прапора, яким двічі був нагороджений Федір Калита; делегати обласної організації КПУ разом із Федором Калитою і керівниками ЦК КПУ на черговому з’їзді в столиці УРСР, 1966 р.