Написання генералом Валерієм Залужним першої частини своєї трилогії під назвою «Моя війна» стала сенсацією ще до виготовлення в івано-франківській друкарні «Вавилонська бібліотека» всього тиражу видання. Це сталося в 2024 році, після того, як Валерій Федорович тільки з йому та Президентові України Володимиром Залужним причин несподівано подав у відставку, звільнився за станом здоров’я з військової служби та отримав призначення очолити дипломатичну місію України в Лондоні.
Для волинян, звичайно, цікавою стане весь зміст мемуарів ще доволі молодого генерала і посла. Але особливо цікаво, що ж він пригадав про період своєї військової служби в Княжому граді.
«До початку літа 2009 року я, зовсім юний – 36-річний підполковник, став одним із головних кандидатів на призначенням командиром 51 Окремої механізованої бригади (від 2014 року – 14 ОМБр імені князя Романа Великого, – ред.), розміщеної тоді ще у місті Володимирі-Волинському Волинської області.
Сказати, що для мене це було шоком – мабуть, нічого не сказати. Ті часи для військових були тяжкі. Дуже. Разом із усіма негараздами в забезпеченні, з відсутністю можливості організації належної бойової підготовки, з фактичним роззброєнням армії, залишалася головна проблема – стара пострадянська система управління і керівництва, яка не давала жодних шансів вирватися з замкнутого кола важкої службової рутини. Доводилося справді випробовувати долю. І доля мені усміхалась. Допомагати мені не було кому, зателефонувати комусь щодо мене теж ніхто не міг. Тому, впевнено обійшовши на віражі всіх конкурентів, і завдяки наполегливості свого командира та командувача корпусу я постав перед Атестаційною комісією Сухопутних військ, де генерал Анатолій Савватійович Пушняков із суворим батьківським обличчям виніс мені вердикт: добре, будеш командиром бригади, не підведи!».
Тут Валерій Залужний зробив важливе уточнення: вже на посаду Головнокомандувача ЗСУ йому довелося провести в останню путь цю людину, що віддала своє життя армії.
Та втрата була не єдиною: відійшов у Вічність генерал Юрій Валентинович Борискін. Про обох написав так:
«Було дуже боляче навіки прощатися зі своїми вчителям, що привели мене на саму вершину військової кар’єри, боляче згадувати, що, будучи Головкомом, не встиг подякувати, а коли з’явилася можливість, то було запізно».
Повертаючись на стор. 70 мемуарів «Моя війна», Валерій Залужний написав ще кілька фраз про службу в Княжому граді:
«У вересні того року розпочався абсолютно інший етап мого життя. Призначенню я дуже радів. І нова велика сім’я пригріла мене на святій Волинській землі так аж на три роки, що пролетіли як один день. Звичайно, і цей період вартий цілої книжки. В ньому, як у кіно, перед очіима промайнуло багато людей – і поганих, і гарних, і просто чудових. І час цей був сповнений емоцій, неймовірних подій і незабутніх вражень».
Тож цілком імовірно, колись нинішній Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великій Британії виконає свою обіцянку та опише детальніше про 36 місяців військової служби на Волині. А ще опублікує наступні дві частини трилогії – «Наша війна» та «Їхня війна».
Нинішню ж він завершив такими словами:
«Дотримання вчорашніх правил війни не призведе до успіхів сьогодні або завтра. Саме усвідомлення цього може врятувати багато життів. Ми мусимо навчитися боротися з наслідками нових правил війни». Цю цитату я взяв із книжки американського генерала у відставці Стенлі Мак-Крістала. Далі за цією цитатою є ще й такі слова: «Інакше ми всі залишимося далеко позаду». Але я буду категоричнішим: інакше ми всі загинемо».
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото газети «Слово правди» і автора: підполковник Валерій Залужний прибув у Княжий град на посаду комбрига, 20 жовтня 2009 року; книга «Моя війна»; обкладинка американського журналу «Time».