Маневичанин Юрій Павлюк, який навчає української мови та літератури утриманців так званої маневицької тюрми (а точніше – ВК 42) – із тих читачів «Волинської газети», які рідко коли залишаються байдужими до тем, піднятих на шпальтах видання. Найчастіше, коли якесь слово дістане до душі або несила миритися з певною позицією, він бере ручку і пише…
Ось і цього разу маємо черговий лист. Юрій Павлюк – пенсіонер, який не вміє «сидіти на пенсії». Родом із Лаврова Луцького р-ну, але більшість свідомого життя провів на Маневиччині. Чимало літ відпрацював учителем історії у школі №2 районного центру. Коли йому, вже сивочолому, запропонували викладати українську мову та літературу у вечірній школі при Маневицькій ВК 42, спочатку навідріз відмовився. Найперше тому, що половини з письменників сучасної програми з літератури – не знав. Але викладати таки пішов. І не шкодує, бо вчився разом зі своїми учнями і завдяки сотням прочитаних нових творів багато на що подивився по-новому.
На кількох аркушах – точка зору вчителя з Маневичів на деякі комуністичні реалії… «Не можу дивитися, як швидко налаштувалися сьогоднішні комуністи на новий лад. Але суть то не змінилася!».
Що цікаво: Юрій Тихонович – і сам комуніст зі стажем. У школі був навіть секретарем парторганізації. Однак у 90-х кинув партквиток у вогонь, а перед тим на звітно-виборних зборах у школі заявив: «Не бачу сенсу залишатися надалі комуністом!».
І сьогодні він голосував би за Народний Рух України. Тільки із сумом каже: «Не той тепер Рух…». А от комуністи – якими були, такими і лишилися… Ось – дещо із листа до редакції:
«Яким ти був…
У народі мудро кажуть: скільки не повторювати «халва», тримаючи в роті шматок мила, воно від того солодшим не стане. Як і скільки патетично не декларували б комуно-більшовики «комуніст», «комуністична партія», «ми як комуністи», вони ніколи ними не були, не є і не могли стати.
На території Російської імперії ніколи за часів царизму, ні в радянський період СРСР, ні тепер в Нових Незалежних Державах (і в Україні) партії, яка б за суттю та ідеологією була комуністичною, не існувало й не існує дотепер.
Володимир Ульянов (Ленін) створював і створив таку партію (РСДРП (б), яку невипадково називали партією нового типу: з надмірною централізацією структури, безумовним підпорядкуванням меншості більшості, із суворим побоюванням у ній мати іншу думку, відмінну від думки більшості. Визначальним у назві цієї партії було слово – більшовиків. І стало це слово означати не більшість, а назву нової ідеології.
Під зверхністю цієї партії – РКП (б), ВКП (б) – у Радянському союзі здійснювалися масштабні політичні репресії проти громадян цієї держави, ряду народів СРСР. У тісній єдності та братній співпраці з нацистською партією гітлерівської Німеччини було розв’язано пожарище Другої світової війни. Не змінились характер, суть, політика ВКП (б) і після війни….
Усе це призвело до відчутного падіння престижу впливу ВКП (б) з її ідеологією більшовизму. І тоді, здавалося б, несподівано, на ХІХ з’їзді Сталін запропонував змінити назву партії на «Комуністична партія Радянського Союзу» (КРПС). Мовляв, ми ж то будуємо комунізм, наша мета – комунізм. Отож бо й партія має називатися: комуністичною.
Але й чергова зміна назви не привела до зміни її суті, тоталітарної природи. Вона залишилася партією диктаторською, репресивного типу. Війну, розпочату з власним народом в кінці 1917 р., продовжувала до свого зникнення із розвалом СРСР у серпні 1991 р. Нинішні послідовники і правонаступники КПРС – КПУ заперечують причетність своїх ідейних попередників до довгого списку провин. Уперто і настирно іменують себе комуністами, а партію – комуністичною. Поняття більшовик і комуніст, як і поняття більшовик і більшість є антиподами, аж ніяк не синонімами. Іменують же себе вони комуністами, а партію свою комуністичною із кон’юнктурних, корисливих міркувань, аби маніпулювати суспільною думкою, вводити людей (себе) в оману.
Скинувши із себе мантію більшовизму, залишилися такими, як і проектував їх Володимир Ульянов (Ленін).
15 жовтня 2013 р. Юрій Павлюк, смт Маневичі».
Від редакції. Парадокс долі: в Маневичах на центральній площі вже давно закам’янів «вождь світового пролетаріату». Стоїть і досі. А що символізує?
Підготувала Олена ЛІВІЦЬКА.