Уряд
Республіки Польща очолила 58-річна Ева Копач, яка уже встигла заявити, що
розтерзана тоталітаризмом та війною Україна для її кабінету – далеко не на
першому місці… Таким чином, епоха підтримки на всіх фронтах, яку надавав нашій
державі уряд Дональда Туска – в минулому.
Отже,
чому відбулася відставка Дональда Туска? По одній простій причині: його обрали
спочатку депутатом Європарламенту, а потім – новим керівником цієї шанованої
континентальної організації. Власне, цей варіант подальшої кар’єри досвідченого
політика – чи не найкращий, адже соціологія свідчила, що на виборах 2015-го
його партія … не набрала би достатньої для формування нового складу Кабміну
кількості голосів. А тому Дональд Туск уже забронював авіаквитки до Брюсселя і
підшуковує в столиці Королівства Бельгії нову квартиру.
Разом
із ним втратив посаду ще один принциповий та відданий покращенню
українсько-польської співпраці на всіх рівнях польський урядовець – Радослав
Сікорські. Причини відставки можуть бути різними, проте саме його кандидатуру
пропонують на посаду керівника однієї з палат парламенту РП – Сейму.
Враховуючи, що нинішній Президент Польщі Броніслав Коморовські перед обранням
на найвищий державний пост займав саме цю посаду, то шанси молодого та
енергійного Радослава Сікорські на перемогу в наступник виборах глави сусідньої
держави також розглядаються дуже високо.
Чого
очікувати від зміни виконавчої влади у Варшаві?
Схоже,
що пора розганяти хмару ілюзій, які останніми роками паморочили нашу колективну
голову. Кабмін РП очолила колишній лікар-педіатр із сільської місцевості, яка
завдяки партії «Громадянська платформа» кілька разів була депутатом, а
віднедавна – Маршалком Сейму. Вся попередня державотворча та професійна
діяльність пані Еви Копач зосереджувалася переважно на вирішенні невеликих
проблем внутріпольського життя. У плюс їй зараховують, наприклад, мужнє рішення
в 2009-му, коли на посаді міністра охорони здоров’я РП на фоні тотальної паніки
вона відмовилася купувати бюджетним коштом вакцини від вірусу «свинячого
грипу», а запропонувала європейським фармацевтичним магнатам самотужки
постачати в аптеки відповідні ін’єкції, де кожен охочий міг би їх придбати.
Цікаво, що поки в нас інша жінка репетувала про страхітливі наслідки «свинячого
грипу» та тратила мільярди на купівлю – як з’ясувалося – непотрібних
медпрепаратів, пані Копач вчинила як мудрий державний діяч.
Проте
бути на чолі уряду РП – це зовсім інший вимір компетентності та діловитості.
Тут треба вміти мислити геополітично. Так, Польща сьогодні перебуває під парасольською
НАТО та в складі ЄС, але, враховуючи гіркий досвід 1939-го (західні демократії
офіційно гарантували Варшаві підтримку у випадку агресії, але коли Німеччина та
СССР розіп’яли незалежну державу, толком для порятунку Польщі нічого й не
зробили!), абсолютно безпечно почуватися вона не може. І серед пріоритетів
виконавчої влади мала б бути розбудова партнерських та добросусідських
стосунків із усіма країнами-сусідами, насамперед – Україною. Проте відповідь в
ефірі «Польського радіо», яку довелося почути особисто авторові цих рядків,
дещо збентежила. Коли пані Копач запитали, як її Кабмін буде допомагати нашій
державі стримати путінську агресію, пролунала доволі дивна відповідь:
«Знаєте,
я в першу чергу жінка, і коли я бачу, як хтось на вулиці розмахує ножем або
тримає в руці пістолет, я… закриваюся в будинку і дбаю, насамперед, про
безпеку своїх дітей». Тобто без 5 хвилин повноправний Прем’єр-міністр Польщі
вважає, що коли на нашій спільній європейській вулиці з’явився бандит із
пістолетом та ножем, то її країні треба просто закриватися себе вдома і
закривати очі та вуха, щоб не чути, як кричать сусідські діти і не бачити, як
їхніх батьків розпинають злочинці?!
Ще
одна загадкова кандидатура на пост міністра закордонних справ РП – Ґжеґош
Схетина, який раніше очолював парламентський комітет із міжнародних справ. На
відміну від кадрового дипломата Радослава Сікорські він – яскравий представник
польського бізнесу, який став на ноги в перші роки незалежності. Ніякими
іноземними мовами (крім російської, яку вчив у середній школі) він не володіє. Ніяких
постів у системі МЗС РП раніше не займав… Тобто Польща отримала керівника
зовнішньополітичного відомства, який займався у своїй трудовій біографії чим
завгодно (наприклад, навіть був менеджером одного з баскетбольних клубів), але
тільки не реальною дипломатією… Це як у нас, наприклад, екс-міністр молоді та
спорту Павленко чи нинішній міністр-аграрій Швайка, котрі до призначення ніяких
посад в органах влади навіть на рівні сільради не займали.
Чи
зможе Ґжеґош Схетина продовжити попередній курс офіційної Варшави на
поглиблення та покращення стосунків із Україною, а чи пристане до політики
Угорщини, Чехії та Словаччини, які дедалі гучніше вимагають скасування
економічних санкцій ЄС щодо Росії (бо, мовляв, самі страждають від таких дій),
наразі ніхто не може сказати. Але що Москва такому варіантові розвитку подій порадіє
– можна не сумніватися. Бо, наприклад, дуже сумнівно, що Ева Копач та Ґжеґош
Схетина почнуть свою діяльність із, наприклад, рішучої вимоги до Росії хоча би
повернути уламки знищеного ще в квітні 2010-го під Смоленськом «Ту-134», в
результаті чого загинула тодішня еліта Польської держави, не кажучи вже про
хоча би спробу домогтися правдивого розслідування цієї таємничої
авіакатастрофи, в якій серед інших загинув і тодішній Президент РП Лєх
Качинські (2008-го він назвав Росію агресором у Грузії, а через 2 роки саме в
Росії його й знищили)…
Але
хоч би там що – у Варшаві можуть приходити до влади лояльніші до України
політики чи поміркованіші, проте всі вони на порядок кращі від російських
аналогів. Там зверхність і зневага до України вже давно стали темою дня.
Володимир
ДАНИЛЮК.