6-го серпня ц. р. у мальовничий куточок поліського краю, за 17
км від с. Колодяжне, до Скулинського лісу з’їхалися письменники, шанувальники
творчості Лесі Українки на 16-те поетично-мистецьке свято „Лісова пісня”, щоб
віддати шану жінці-патріоту, яка словом виборювала волю рідного народу, борцеві
світового рівня, яка першою звернулась до проблеми порятунку екології та
природи, закликаючи словами Мавки: «Не руш! не руш! не ріж! не убивай!».
На великій розлогій галявині довгими рядами вишикувалися
лави, а розкішно вбрана сцена наче запрошує усіх бажаючих до виступу. Між
деревами знайшли собі прихисток вибудувані майстрами невеличкі альтанки,
створюючи комфорт-гостину лісу. Серпневий спекотний день… Якщо стати посеред
цієї місцини, підняти голову догори, шукаючи очима небо, помічаєш диво… Дерева,
які оточують галявину, віттям своїм огортають
її, високо-високо, аж там, під хмарами… Вони туляться вершечками один до
одного, немов захищають гостей від спеки, лиш де-не-де сонячні промені
проблискують між гіллям, освітлюючи все навкруги. Може, то Лісовик створив затишок, щоб, не дай
Бог, не порушити зустріч минувшини з теперішністю, скучивши за Мавкою та грою
на сопілці Лукаша?.. І він дочекався…
На сцені, заворожуючи глядацький погляд, з’явилися
Лукаш та Мавка (інсценізація уривку з драми-феєрії акторами Волинського
академічного музичного драмтеатру ім. Т. Г. Шевченка). Урочищем полилася ніжна тиха
мелодія кудись далеко – далеко, між
віття, до небес, а ще в глиб лісу, аж до
озера… Здалося, навколо все затихло в передчутті чогось незвичайного, потаємного,
неповторного, наче ми доторкнулися до вічного й нетлінного, самої душі Лесі Українки.
Перед початком свята присутні схилили голови в
шанобі перед героями, які загинули, обороняючи незалежну Україну, та вшанували
пам’ять нашого земляка, волинського поета, багаторічного організатора свята
Василя Гея.
Ведуча дійства, голова Волинської організації
Національної спілки письменників України Ольга Ляснюк, запросила до виступу
керівників області та району: начальника управління культури Волинської облдержадміністрації
Валерія Дмитрука, голову Ковельської райради Андрія Броїла, місцевих депутатів та Анджея Хжистовські з членами польської
делегації.
З теплом і любов’ю говорив Андрій Броїло про високі
сімейні цінності, якими наділила свою родину Олена Пчілка, подарувавши світові
Лесю Українку.
Стурбовано линули слова Надії Гуменюк про те, що у
важких тогочасних умовах Леся писала на світовому рівні про проблеми нації та
проблеми вселюдські, адже поет відчуває тонше, а геній бачить дальше, ніж його
ровесники. Тому поезія її є пророчою та актуальною. Вона сучасна… Те, що
написала Леся Українка, нині звучить
так, наче вона написала це сьогодні. «Лісова пісня»… Цей прекрасний твір не
тільки про кохання… Людство зараз переступило
ту межу у своєму ставленні до природи, коли вже можуть відбуватись незворотні
процеси. Ми не бережемо природу: вирубуємо ліси, оголюємо наші гори, звідки
вивозиться деревина за кордон. Леся Українка однією з перших у світовій культурі
сказала: «Не руш! не руш! не ріж! не убивай!» І хотілося б, щоб ми, її нащадки,
пройнялися отим її закликом, цією пересторогою. Щоб припинили нищити природу, і щоб оце «Не руш! не руш! не ріж! не
убивай!» було почуте усіма і прийняте до виконання… Завершила свій виступ Надія
Гуменюк власним віршем про урочище Нечимне…
До слова долучились директор будинку письменника
Національної спілки письменників України, заступник голови НСПУ Олександр
Гордон, гості з Білорусі: письменниця, директорка поетичного театру «Арт.С»
Аксана Спринчан, музикант, історик, літератор Яраш Малішейскі та АліжбетаТетяна ВинниМикола Мартинюк,
Володимир Лис, Євгенія НазарукАнатолій Семенюк.
Продовжилось свято пісенними виступами дитячої фольклорної
студії “Жайворонок” під керівництвом Тетяни Ціхоцької, народного
аматорського фольклорного колективу «Родина» з с. Білин, аматорського фольклорного
гурту «Джерело» Будинку культури с. Скулин та аматорського фольклорного
гурту «Горлиця» з с. Доротище.
На завершення свята всі учасники аматорських
колективів виконали пісню «Ой там, за Дунаєм».
Усі, хто завітав на дійство, мали можливість відвідати
музей драми-феєрії «Лісова пісня», відкриття якого відбулося під час поетично-мистецького
свята у 2004 році. Там зберігаються
книги, документи, листи, фотографії, які розповідають про цей чарівний
волинський край та історію написання „Лісової пісні”. У музеї чимало речей того
часу, коли Косачі жили в цих краях: коловорот, гребінка для чесання льону,
дерев’яні ночви, посуд із соломи для зберігання зерна, одяг, старовинні
рушники.
…Будучи тут вісім
років тому з донькою, ми захотіли знову пройтися тією довгою стежечкою
до лісового озера, постояти на кладочці, як колись поплескати ніжками у чистій прозорій
воді… Ішли з неймовірним очікуванням
побачити бажане, ту красу, яка надихнула Лесю на написання «Лісової пісні», де
в уяві авторки жила Русалка, яку змалку покохав «Той, що греблі рве» та
Водяник, древній сивий дід… Неймовірне розчарування огорнуло нас — озеро замуліло
і стало баговинням, навкруги болото, поросле травою, очеретом … Вода десь
глибоко, під ним… спить і чекає добрі, дбайливі, хазяйновиті руки, які дадуть їй
дихнути свіжого повітря, заграти під сонцем веселковими переливами, почути
хлюпання і щирий дитячий сміх…
Впродовж свята в урочищі Нечимне діяла
виставка-продаж книжок волинських письменників, котрі радо автографували збірки
видань своїх на добру згадку про цей день усім бажаючим. Сподобались дітям та
дорослим вироби традиційних народних ремесел Ковельщини: глиняний посуд, обереги
у вигляді ляльок-мотанок, букетів із сухих цілющих трав та соломи … Були тут і авторські роботи, які не
продавались, з ними можна було лише сфотографуватись…
…Повернутись у Лесин край, у володіння Мавки і
Лукаша, допомогли організатори цього чарівного дійства: Волинська спілка
письменників України, Волинська обласна держадміністрація, Ковельська міська
рада, Ковельська районна рада. Ми щиро дякуємо їм за цей дарунок…
Олена РОМАНЮК.
На фото автора:
так виглядає озеро Нечимне сьогодні.