Чергова виставка у нижній залі мистецької галереї ВОО
НСХУ під такою назвою поставила більше запитань, аніж дала відповідей. Тим
паче, що автором інсталяційних об’єктів став лучанин Сергій Торбінов. Випускник Луцької художньої та музичної шкіл, Української
академії дизайну, Інституту архітектури університету «Львівська політехніка»
відомий луцьким шанувальникам своїми об’ємними проектами, які або починаються
із галерейних залів і продовжуються вуличними перформансами, у живій природі,
або ж навпаки – з конкретного лісочку перетікають у мистецький простір.
Мислячий молодий лучанин (йому двадцять шість, має старшого брата, батьків)
працює архітектором у фірмі «АДК» м. Луцьк. Врівноважений і адекватний.
Стриманий і скромний інтелектуал, як кажуть. У його творчому доробку понад два
десятки різноманітних мистецьких проектів – від участі в стріт-арт фестивалях
до персональних виставок. Його манера висловлюватись викликає емоційні й
розумні дискусії, часто й непорозуміння.
То ж на цей раз митець представляє чорнобілий чотиривимірний об’єкт,
який об’єднує три виміри простору і один вимір часу, які є у ритмічному
неперервному русі. У якійсь мірі цей інсталяційний проект виходить за рамки
мистецтва у наукову константу. Автора цікавить взаємовідносини «людина-природа»
і «людина-людина як процес співвідношення частини і цілого, перервного і
безперервного, кінцевого і нескінченного. Філософська сентенція не безмежна,
але й не обмежена пропонованими об’єктами. Словом, сприймається не з першого
разу. Про це зізнавалися мені глядачі – хлопці й дівчата, досвідчені митці і
знані інтелектуали.
– Я вирізаю фрагмент з суцільного простору-часу як знак
руху, процесу становлення та розвитку одиниці сукупності, – напише Сергій
Торбінов. – Ритм символізує зміну процесу, перехід до наступного етапу. Життя,
конкретний світ переходить з одного стану в інший раптово, безперервно.
Автор зізнається, що це – протестне мистецтво й імпульсом
для створення цього «тіла, замкнутого в матерію», став Український Майдан та й
почасти російська агресія. Втім, просить не впадати у відчай, а все ж
спробувати бодай на дотик, якщо не зорово, знайти аналогію внутрішнього змісту
у самому собі. Вловити напругу, супротив, пошукати істину, поборотись з чужим і
власним злом чужим і власним добром.
Під чорною і білою тканиною приховане тіло дерева. Це
найулюбленіший матеріал, з яким вже давно незрадливо працює митець-інтелектуал
і філософ. Здається, це верба… Найукраїнніше дерево…
Для незрячих і зрячих спілкування з роботами митця підкаже
шлях шляхетності і благородства, яким варто йти і не зупинятися.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора:
інсталяційні об’єкти; глядачі; автор.