Доки посадовці Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Держлісагенції у Рівному та Підгайцівської сільської ради Луцького району готують відповіді на інформаційні запити редакції щодо правомірності встановлення та причини ігнорування вимог законодавства з декомунізації щодо малої архітектурної форми в лісовому масиві між селами Дерно та Пальче, додамо ще один доказ відсутності будь-яких причин героїзації червоних партизанів-ковпаківців.
Отже, як уже повідомляла «Волинська газета», 27 червня 1943 року на додачу до спецзагону терористів НКВД СССР під командуванням полковника «госбєзопасності» дмітрія мєдвєдєва в Цуманських лісах Волині біля с. Берестяне долучилася до окупаційних сталінських підрозділів ще одна банда червоних карателів. Сюди прибуло ціле з’єднання сумських партизанів на чолі з партійним секретарем і генерал-майором сидором ковпаком. Разом вони сіяли смерть не лише для гітлерівських окупантів, але й для мирних українців…
Як це не дивно, на честь ковпаківських головорізів в одному з лісових рекреаційних пунктів між селами Пальче і Дерно колишнього Ківерцівського району з ініціативи місцевих ветеранів-комуністів хтось спорудив обеліск… Бовваніє він серед дерев і досі. Ковпаківці перемогли і декомунізацію, бо в урочищі Лопатень, як було з колишнім лігвом мєдвєдєвських убивць, цей процес уже успішно завершився?
Отже, дещо про історичні факти.
Командир цього формування, колишній енкаведист і партрадянський діяч із Сумщини сидір ковпак у мемуарах під заголовком «Від Путивля до Карпат» згадував, що вони увійшли у взаємодію з командиром спецзагону НКВД СССР «Пабєдітєлі» полковником «госбєзопасності» дмітрієм мєдвєдєвим. Новоспечений у кремлі генерал-майор дізнався, що в цьому районі відсутні крупні військову формування гітлерівських окупантів, тому сидір ковпак вирішив вийти з лісів та прямувати до Карпатських гір рівниною.
Але що не сказав сидір артемович, те пригадав його колишній начальник штабу петро вершигора в книзі «Люди з чистою совістю». Назва цього опусу явно не відповідає ні змісту, ні суті автора, але вона доносить рам цінну інформацію про перехід ковпаківців через залізницю.
Отже, ні німецьких, ні угорських окупаційних формувань у цьому районі влітку 1943 року не було.
Натомість червоні ледь не перестріляли одне одного!
петро вершигора написав:
«мєдвєдєв зустрів вогнем батальйон кульбаки, майже всі бійці якого носили німецьку форму. На щастя, все обійшлося дрібними втратами: було забито кілька коней та легко поранено начальника штабу батальйону лисицю».
Прориватися через Волинь у напрямку колишнього Острожецького району Рівненщини вирішили на ділянці залізниці сполученням Луцьк – Рівне між селами Пальче та Дерно. А щоб прикрасити цей епізод та згодом отримати ордени та медалі, як завжди, у звіті в москву вдалися до приписок. Мовляв, на одній тільки колії ковпаківці у ніч на 29 червня 1943 року підірвали аж 5 ешелонів з живою силою та технікою німців! Хто хоч трохи розуміється в логіці руху рухомого залізничного складу, той розуміє: це було фактично неможливо ні тоді, ні навіть зараз. Одночасно стільки поїздів між невеликою кількістю станцій рухатися не може.
Так чи інакше, це «очковтіратєльство» і стало формальним приводом для якоїсь «ради ветеранів Ківерцівського району», щоб у часи віктора януковича встановити в рекреаційному пункті біля місця переходу ковпаківців пам’ятний знак та відтворити спотворену інформацію.
Бо навіть сам «двічі гєрой» у мемуарах під назвою «Від Путивля до Карпат» про кількість знищених ешелонів гітлерівців сказав так:
«Строго дотримуючись цих законів партизанського маршу, ми за місяць пройшли 600 кілометрів: обігнули Рівне з півночі, повернули на південь між Рівним і Луцьком, пройшли Тарнополь і взяли напрямок на захід, на Дністер. По дорозі 12 німецьких ешелонів зійшли з рейок, 13 залізничних і шосейних мостів були підірвані»…
Тобто, навіть якщо за цілий місяць на маршруті протяжністю 600 км нібито вдалося знищити 12 ешелонів, то хто повірить, що тільки на перегоні між Рівним і Луцьком за одну-єдину ніч їх ліквідували цілих п’ять?
Мало того: петро вершигора в книзі «Люди з чистою совістю» прямо заперечує будь-який факт знищення бодай ворожого ешелону!
Він вказує:
«Форсування Ковельської залізниці відбулося без ексцесів. Трохи знялася стрілянина, і все. За коротку ніч ми відмахали кілометрів 35 і стали на коротку дньовку».
І ось, знаючи це все, ми бачимо під час російсько-української війни, ка з 2014 р. триває понад 10 років, як на території рекреаційного пункту в лісовому масиві між селами Пальче і Дерно Луцького району, який розташований праворуч від автодороги сполученням Луцьк-Рівне, невідомі особи встановили малу архітектурну форму на честь «72 річниці історичного Карпатського рейду» «героїв з’єднання Ковпака-Руднєва» – червоних партизанів періоду Другої світової війни, які діяли на території тимчасово окупованої гітлерівцями України за вказівками сталінських ВКП(б) і НКВД СССР!.
Але є чинне законодавство про декомунізацію передбачає ліквідацію подібних малих архітектурних форм!
Щоб зрозуміти, на якому правовому фундаменті бовваніє ця конструкція, редакція звернулася до органів влади. Луцька районна військова адміністрація розглянула запит щодо цієї проблематики та ліквідації (перенесення) пам’ятного знаку та сповістила, що ніхто ніколи ніяких погоджень не надавав, а демонтаж конструкції повинні забезпечити органи місцевої влади. В цьому випадку, оскільки після реорганізації Ківерцівського району та укрупнення сільрад це зона відповідальності Підгайцівської сільської ради Луцького району, до керівництва якої також надіслано запит про її подальші дії щодо «ковпаківської» малої архітектурної форми. А також до керівників Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, які повинні в своїх архівах знайти, хто саме звертався за дозволом спорудити цей обеліск, хто погоджував напис на ньому і чому досі в процесі декомунізації ця конструкція не демонтована або не перенесена в якийсь музей радянського тоталітаризму.
Сергій ШРАМЧУК.
На фото автора і з архіву: книга спогадів петра вершигори «Люди з чистою совістю»; обеліск на честь рейду головорізів-ковпаківців.