Федір
Наумчик ішов на пенсію з почестями – як головний лісничий поважного лісгоспу з
понад 20-річним стажем… Але й не відав, що немічним калікою добиватиметься
чесно зароблених копійок, як у граніт, битиметься в паперову байдужість
чиновників. А коли вже не матиме навіть сили вийти за поріг батьківської хати,
раптом почує найбільш образливе: «То який ви інвалід?..»
Він зателефонував до редакції
«Волинської газети» у відчаї. Коли вже втомився «з ліжка» вести листування з
міністерськими служивими, дзвонити на гарячі кабмінівські лінії і добиватися
відвертої розмови з… місцевим керівництвом філії Пенсійного фонду України. Ні, він при світлому розумі… І, можливо, саме
це не дозволяє йому зоставити все, як є.
Здається, то саме та банальна
історія, яка аж ніяк не потребує суворих міністерських рішень. А тільки чуйного
серця і мудрої голови місцевого чиновника.
«Повна корупція!» – такого
висновку про всі органи влади від найнижчих до найвищих, що мають турбуватися,
аби хвора людина похилого віку почувала себе у цій державі захищеною, дійшов
мешканець Любешівщини Федір Наумчик. І
це перше, що почули ми, переступивши поріг його старенької батьківської хати у
с. Угриничі, де він змушений доживати. Так склалося у його житті: доля на схилі
літ звернула сюди, на батьківське подвір’я. А воно – мов його життя: уже
порожні вулики, постарів татів сад, все нижче до землі вікна, і за дверима –
мов у музеї… Тут, під одним дахом – троє немічних людей. Федір Васильович – у
минулому головний лісничий Любешівського міжгосподарського лісгоспу. Його брат
Іван Васильович, який усе життя пропрацював на швидкій. І сестра Євгенія
Василівна, котра завідувала сільським медпунктом 46 літ, а нині зоставила свою
хату, щоби тут, в Угриничах, доглядати брата Федора… Отак усі троє, тримаючись
один за одного, вони й виживають. А найбільше співчувають Федорові. Був,
кажуть, «капітальною» людиною, стільки «на район» відпрацював, а нині
«наплювали йому в душу». Що ж сталося?
Федір Наумчик – людина грамотна.
І в школі, розповідають, і в університеті був відмінником. Закінчив Львівський
лісотехнічний інститут. Спочатку працював у с. Нові Червища Камінь-Каширського
р-ну в лісництві, тоді техніком-лісоводом, помічником лісничого, інженером із
лісового господарства в управлінні сільського господарства, а зрештою –
головним лісничим знаного в області Любешівського міжгосподарського лісгоспу.
До сьогодні ця установа – в лідерах галузі. Та й тоді (із 1977 – 22
роки поспіль до виходу на пенсію) задля здобутків доводилося неабияк працювати.
Саме робота й «вилазить боком» нині: «Проходив у кирзових чоботях болотами
стільки літ, тепер от на ноги не можу стати», – нарікає чоловік. Він майже не
піднімається з ліжка. А без допомоги сестри й брата був би геть безпорадний.
Тому, зрештою, й переїхав із квартири в Любешові, де жив раніше, в Угриничі.
Захворівши, чоловік у 55 років
вирішив піти на заслужений відпочинок «по групі». Але в квітні 2006-го подав
заяву до місцевого управління Пенсійного фонду України, аби пенсію йому
виплачували за «чорнобильською» статтею – п. 2 ст. 56 Закону України «Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи». Був переконаний, що має для цього всі підстави, а відтак має і
вибір… Але, видно, у місцевому
пенсійному фонді, вочевидь, звикли до того, що вибір повинні мати вони –
повелителі паперів, зароблених тяжкою працею чужих копійок та людських доль. І
– відмовили Федорові Васильовичу.
Колишній головний лісничий –
людина твердого характеру. Ще раз добре вивчив всі «потаємні шпарини» у різних
законах – і подав до суду позов до управління Пенсійного фонду України в
Любешівському районі на неправомірні дії посадових осіб зазначеної установи. І суд став на бік Федора Наумчика! І
постановив: в управлінні безпідставно відмовили чоловікові, бо той справді як особа, що має одночасно право на різні
види пенсії, може претендувати на будь-яку з них – на вибір. Тут же, у суді,
пенсіонерові вдалося довести, що пенсійний фонд зобов’язаний виплати йому з урахуванням
повернених лісгоспом (уже після виходу на заслужений відпочинок) компенсацій за
невикористану відпустку та вихідної допомоги.
Та виконувати постанову суду
ніхто не поспішав. Навпаки: чиновники управління подали апеляцію. Однак колегія
суддів Львівського апеляційного адміністративного суду ухвалила апеляційну
скаргу управління ПФУ в Любешівському районі залишити без задоволення.
«Потому була ще одна скарга, вже
у Вищий адмінсуд, проте там вирішили, що перегляду моя пенсія не підлягає.
Повернули скаргу назад і повідомили про це у районний суд. А тоді… Я, непевне,
дістав тим судом їх так, що тут, на місці, пенсійний фонд мені злонамєрєнно
робить неправильний розрахунок. Замість того, щоб для виплати пенсії мені
врахувати всю зарплату, вони чомусь беруть половину. Тільки 306 грн. Нахабно
порушують закон. А далі складають із виконавцем Анатолієм Клехо фіктивний акт
про виконання рішення суду. Я того акта в очі не бачив, але сказали у
пенсійному, що там написано: мені, мовляв, пенсія виплачується по 56-й статті
добровільно, тому-то й стягувати виконавчій службі її не треба… Провадження
закрили. А гроші?… Що мені виплачується, коли я не получив такої, як треба
пенсії жодного місяця?!», – розповідає Федір Наумчик, цитуючи напам’ять всі
витяги із законів та сили-силенної документів, що їх назбирав за роки
протистояння з чиновниками.
«Для мене у цій ситуації все
просто: вони ту суму, яку потрібно було мені виплатити, насправді стягнули на
рахунок служби тихенько… Тільки поділили між собою. Як це зрозумів, став
скаржитися. А мені відповіли, що рішення суду виконане ще й при понятих… Тобто,
виходить, я отримую гроші, а їм не признаюся?.. Це ж службовий злочин! Ось тому
ніхто не зацікавлений, аби я мав на руках свій реальний розрахунок пенсії. Бо
тоді все випливе на поверхню. А я з тим розрахунком відправлюся в прокуратуру.
А цього комусь дуже не хочеться, бо вийде мені пенсії значно більше. А так
взяли половину зарплати, неправильний стаж, не той рік, що треба, – і вийшов
розмір пенсії у них – 589, 29 гривень», – переконаний пенсіонер із с. Угриничі.
Куди тільки не писав цей немічний
чоловік у пошуках правди. Диву даєшся: з Угриничів він може легко додзвонитися
в Кабмін, адресує листи у Мінсоцполітики України, Пенсійний фонд України,
Міністерство юстиції, Державну виконавчу службу… І обурюється: просить же
елементарного – детальної відповіді щодо того, як, коли і скільки коштів
стягнули та прозорий розрахунок для Наумчика
Федора Васильовича. А отримує – офіційні
відписки від тих, на кого нарікає.
«Е-е-е… Що толку з того писання.
Вони все передають у пенсійний фонд. А як пенсійний фонд має сам себе покарати?
Недавно у Києві, в Пенсійному фонді Україні, мені телефоном така пані Баланюк
заявила, що я ніякий не інвалід. А про місцевих керівників – мовчу… Пропонував
начальниці сісти разом за стіл і все порахувати. Не хоче… Чому?» – розводить
руками пенсіонер.
Сьогодні колишній головний
лісничий отримує на руки трохи більше півтори тисячі гривень пенсії. Доводить,
що заробив більше двох… Поки ж він «заробив» сім кіл пекла.
Правий чи ні Федір Васильович у
своїх підозрах?.. Можливо, дійсно звинувачення безпідставні. Чому тоді ніхто
чорним по білому йому так не напише, перевіривши все детально?.. Зрештою, у
жовтні цього року після чергового дзвінка на гарячу лінію Кабміну
Мінсоцполітики адресувало офіційні листи профільному департаменту Волинської
облдержадміністрації та обласному відділенню ПФУ з проханням зважити на стан
здоров’я цього чоловіка, здійснити
перевірку правильності нарахування пенсії і надати роз’яснення з усіх порушених
ним питань. Результатів (!) перевірки чекаємо і ми – у відповідь на запити
редакції до певних відомств. Будемо
разом із Федором Васильовичем «ходити пеклом». Але чомусь віриться, що цього
робити не доведеться.
Бо що насправді треба немічному
чоловікові? Аби йому чесно й прозоро відповіли на всі поставлені питання, щоб
не кидали у спину болючі докори, щоби послухали і пояснили, аби зрозуміли, поспівчували
і шанували… Невже це потребує
міністерських вказівок? Переконані, що ні.
Олена
ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
На титульному фото: Федір Наумчик.
Хата, де доживає віку колишній лісничий
