Російські
снайпери на українській землі продовжують вбивати наших військовослужбовців.
Навіть коли в зоні проведення Операції Об’єднаних сил перебувають Президент
держави Володимир Зеленський та посли 7 передових держав світу.
Холод. Сніг. Донбас. По той бік лінії фронту
російсько-української війни – цілих 2 корпуси головорізів, які складаються з
кадрових офіцерів армії РФ та місцевих найманців, які виконують роль гарматного
м’яса. На передовій – перемир’я, проголошене в Мінську, де тривають
безкінечні і безрезультатні переговори про деокупацію Донбасу. Насправді цей
віртуальний режим «тиші» – набагато краще, ніж гаряча фаза збройного протистояння.
Хоча б тому, що з боку захисників України в АТО/ООС набагато менше втрат, ніж у
попередні роки. Та й де гарантія, що коли наше військо перейде в наступ, то
Кремль на завдають потужного удару у відповідь, не лише відбивши атаку, але й
просуваючись усе далі вглиб нашої країни?..
Тому таке воно, дивне перемир’я, коли не просто регулярно стріляють, але й вбивають та важко
ранять українських військовослужбовців. Та 11 лютого відбулися події, котрі не
йдуть у жодне порівняння з будь-яким іншим днем. Саме цього дня Президент
України Володимир Зеленський вирішив здійснити черговий візит на фронт,
забравши з собою закордонних дипломатів із 7 передових країни світу.
І доки ВІП-делегація оглядала передові рубежі,
професійні російські снайперські групи застрелили 2 українських
військовослужбовців. Цинічно. Холоднокровно. Показово…
Не будемо моралізаторствувати на тему, що всередині
істоти в людській подобі, яка здатна вбивати інших просто так. Хоча, звичайно,
питання хоча б до стану психіки цих кілерів є. Кожен із російських снайперів,
який виходить на вогневий рубіж, знає, що це – територія України. Що в оптичний
приціл він бачить не окупантів РФ, а захисників власної країни. Але, тим не
менше, око не моргає, а палець не здригається. Дослає патрон у патронник, прицілюється
і – вбиває. А потім (якщо не загине в результаті вогню у відповідь)
повертається в безпечне місце, спілкується з рідними в далекій Росії,
гордиться, що «захищає Атєчєство» від… «бандьоровцев». І мама його (сестра,
дружина, донька, якщо є такі) з гордістю дивляться на портрет «кровиночки» в
уніформі з двоголовим орлом на кашкеті, милуючись «бравим воякою», в якого руки
– в крові українця…
А взагалі, з «кукушками» ніхто не церемониться.
Одразу після пострілів сектор, де може бути ворожий снайпер, накривають шквалом
вогню. А коли хтось із цієї категорії потрапляє в полон, то їм не позаздриш…
Навіть у гітлерівському Вермахті під час Другої світової війни снайперам
дозволили не носити спеціальні розпізнавальні нашивки, бо вони ставала
синонімом смертного вироку.
Російські «кукушки» це знають. Тому й такі жорстокі.
Але горітимуть у пеклі за свої злочини вічно. Разом із тими, хто віддав їм
злочинний наказ убивати на українській землі українських захисників.
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото ТАСС: російський снайпер на бойовій позиції.