Віктор Годик – один із найдосвідченіших міських голів європейського зразка. Він вихованець Миколи Романюка. Методи роботи такі ж толерантні, людяні і водночас державницько-патріотичні.
Рівняється на справжніх зубрів місцевого самоврядування, екскерівників Володимира-Волинського та Нововолинська Петра Саганюка та Віктора Сапожнікова. Серед теперішніх очільників територіальних громад не поступавється пальмою першості. Найкращі риси турботливості про рідний край перейняв і від Бориса Клімчука. Такий же дипломат та дбайливий господар. А що він з молодшого покоління, то досвід своїх старших колег не тільки побільшує і гранить, але й впроваджує у практичну площину. Про нього неводнораз писала «Волинська газета», пропагуючи його управлінський досвід. Попри свій відносно молодий вік – Віктору Годику у березні виповнилося 45 років – це потужна особистість зі своїм філософським баченням ролі хліборобського Горохівського краю в українськім державницькім просторі.
– Вікторе Леонідовичу, після виборів ми з Вами проговорили чимало питань, деякий час відтоді збіг і хотілося почути думку очільника щодо сформованої команди. Якби її довелося набирати заново, то зміни якісь були б.
– Думаю, що ні. Усі професіональні, всі віддані, толкові люди, з якими можна працювати. І навіть якщо не я буду головою, то вони вже дадуть ради громаді. Жодного разу не розкаявся, що підібрав саме такий склад. Впевнений, що міняти когось на сьогоднішній день потреби нема. Працюють усі в силу можливостей. Але я спеціально покликав своїх заступників і секретаря ради, аби й вони трохи розказали про свою роботу, бо ж одному голові говорити якось не з руки,– робить дипломатичний реверанс Віктор Леонідович. – Це буде нечесно. Хай скаже наш секретар Наталя Ковальчук, заступники голови Максим Ящукевич та Олексій Гайдук. Олексій Вікторович, який працює з почуттям дежав’ю (піджартовує), бо він в державній службі працював, а тепер повернувся в місцеве самоврядування. Хай скаже, як воно йому.
– Заперечень нема, такий сценарій приймається, але скажіть про те, що зроблено за той період, відколи постала Ваша громада? Знаю, що Ви не прихильник слави і не любите загадувати щось наперед. Дотримуєтеся принципу краще робити, ніж говорити.
– Які маємо результати? Результат у тому, що ми вже стали на ту дорогу, яку ми визначили. Розуміємо, куди ми йдемо. Це вже дуже добре. Під час формування моменти були різні. Ми з ними успішно справилися і на сьогоднішній день пишемо стратегію розвитку та плануємо деякі роботи. Потихенько рухаємося за наміченими планами. Найголовніше, підкреслюю, що ми все-таки сформувалися. Фундаментально є команда. Можливо, певні нюанси якісь є, але вони незначні. Адміністративно сформувалися і бачимо перед собою ті завдання, які маємо виконувати, і бачимо шляхи їх вирішення.
– Кожного місяця відбувається сесія Вашої громади, кожен депутат обраний від певного округу і, зрозуміло, що йому болить найбільше за тих виборців, які за нього проголосували. Бувають моменти, що хтось намагається перетягнути загальне покривало на свій бік?
– На щастя, поки що подібного у нашій громаді нема. Поки що працюємо всі разом, одним-єдиним цілим. Тобто вирішуємо ті питання, які стоять на першому етапі. Рухаємося, як то кажуть, крок за кроком.
– То які питання, на Вашу думку, треба вирішувати в першу чергу?
– Завдань дуже багато, але все залежатиме від того, як ми будемо наповнювати свій бюджет. Якщо будемо його виконувати, то труднощів справлятися з наміченим не виникатиме. Але ми його сформували лише перший рік і спрогнозувати, як воно буде поки що важко. Тому якихось грандіозних планів не намічаємо, як і не говоримо, що багато буде зроблено. Структурно ми поки що не тішимо себе, працюємо, аналізуємо, дещо поправляємо, аби в майбутньому мали змогу вийти на сталі цифри та зрозуміти, як воно і що має бути.
– Та сьогодні можна говорити, що з доведеними показниками наповнення бюджету справляєтеся?
– Нормально, з бюджетом нормально. Не аж так, але на сьогодні проблем не маємо. Не на позиках і не на допомозі. Більш-менш збалансований бюджет наш. А там поживемо-побачимо як буде. Бо у чомусь запевняти не варто.
– Основна Ваша увага нині концентрується на місті чи на тих селах, які доєдналися до громади?
– Відповісти вам чесно?
– Ви завжди чесно говорите.
– Я завжди чесний. Принаймні, скажу так. Ти розумієш, що є твоє щось таке близьке, яке є твоє. І водночас розумієш, що воно все твоє і все потребує уваги. Тому ми не розділяємо на біле й на чорне, нема такого, що це буде місту, а це буде селу. Напрацьовуємо, як то кажуть, методологію, приходимо до певного розуміння. Думаю, що для нас стане близька і рідна громада, для мене в тому числі.
– Інфраструктуру треба розвивати постійно і скрізь, але які об’єкти нині вимагають до себе найпильнішої уваги та потребують найбільших капіталовкладень: освітні, соцкультпобуту чи дорожні?
– Що стосується доріг, то є певні моменти, де дороги у досить поганому стані. Вони і місцевого значення, і комунальні. Будемо спільно над тим працювати. Якщо виділятимуть кошти на дороги місцевого значення, будемо долучатися, співфінансувати, аби поправляти таку ситуацію.
– А ось та дорога, якою ми їхали на стадіон і щойно верталися, там повно вибоїн, є вона в планах, що в найближчій перспективі буде зроблена?
– Так. Це дорога державного значення. Служба автомобільних доріг вже провела тендер, на підході дозвіл на початок робіт і маємо надію, що вона незабаром буде зроблена.
– Вікторе Леонідовичу, Ви висловилися, що команда в повному бойовому. Якби Ви сьогодні терміново поїхали на відпочинок, робота тривала б у звичному ритмі?
– Безперечно, у цьому впевнений на сто відсотків, що все буде зроблено, ще й, можливо, краще, ніж зі мною. Так що в певний момент можу без проблем відлучитися. Звичайно, для того треба було попрацювати, аби згодом не треба було щось комусь нагадувати. Ще раз кажу, що на сто відсотків впевнений за свою команду, яка чітко знає свої обов’язки і працює так як потрібно.
– Коли громаді потрібна у чомусь допомога чи від керівництва р-ну, чи області, відмови не маєте?
– Знаєте, протягом усієї трудової діяльності я в більшості звик розраховувати на самого себе, свої власні сили та команду. Так ми й працюємо. Щось вдається, щось не вдається, але працюємо на себе. Зрозуміло, що є нормальний діалог, нормальна комунікація з усіма. Це стосується як обласного, так і районного рівня. Поки що особливих колізій не було.
– З питань буденного характеру перейдемо до святкових. Хто був ініціатором цьогорічного дійства?
– Наталія Василівна, напевно, – коректно віджартовується Віктор Леонідович. – У нас дуже хороша жіноча частина колективу. Вони з любов’ю ставляться до кожної справи, через те, мабуть, домінують. Ми розуміємо, що десь у чомусь уступаємо, то робимо правильно. Думаю, що вже люди стомилися від різних карантинних заборон, і ми це бачимо за кількістю присутніх на святі сьогодні. Прийшло багато діток. Хвороби та карантини вже людям надоїли. Вони хочуть відпочити, хочуть щось побачити, хочуть отримати хороші і відчуття, і почуття. Думаю, що така змога сьогодні є. Аби тільки погода цьому сприяла. Настрій буде, бажання буде, все буде, аби лише погода дала можливість нам все зробити.
– Таке свято, безперечно, здружує та зцементовує всю громаду, адже на День міста завітали і представники старостинських округів.
– Звичайно, що так. Це ж все-таки святкування. Відбудуться різні заходи, організовано локації, діють дитячі атракціони. Дітки є дітки, вони безпосередні і їм, можливо, потрібно приділити найбільше уваги. Вони й в концерті братимуть участь. Відразу присутні побачать дитячу художню самодіяльність, а вже згодом виступлять дорослі. Концерт розділено на дві частини.
– Якщо погода є в душі, то в природі вона також буде.
– У душі в нас вона завжди присутня, – в унісон каже Віктор Леонідович. – З тим у нас все нормально, тому будемо надіятися, що Милостивий Господь допоможе з погодою і все пройде добре, на хорошому рівні. Ми, напевно, перші в області розпочинаємо цикл святкування Дня міста. Деякі міста переносять цей захід на осінь. Думаю, що це не правильно, бо зараз саме, вважаю, сприятливий період, що виходимо з тієї некомфортної зони. І, напевно, не тільки людям потрібні хороші емоції, аби забути все погане, але ще й за рахунок того поправляти своє здоров’я.
– Концерт підготовлено силами вашої громади чи залучені творчі колективи інших регіонів?
– До нього в основному мають причетність аматори територіальної громади. Запросили лише двох артистів. Решту наші люди,які тут живуть, трудяться і співають. Це від наших відділів культури та освіти, які об’єднали свої зусилля. Вони працюють як єдиний механізм. Я завжди наголошую, що будьмо єдині і вони не розділяють, що то моє чи не моє.
Очільник громади уступає місце Наталі Василівні Ковальчук.
– Скажіть, як організована робота апарату вашої громади?
– Маєте на увазі про кадрову роботу? Тепер у нас, слава Богу, велика гарна команда. Чотири місяці ми були в режимі оголошення та проведення конкурсів. Набирали штати. Ось Леонідович сказав, що сформували хорошу, дружну команду, яка пройшла апробацію не тільки роботою. На день вишиванки здійснили гарний виїзд у музей Лесі Українки, побували дружно всі на тюльпановому полі, трьома автобусами їхали. Так, що побачили, що люди вміють і працювати, і відпочивати. Поки що все у нас (тьху-тьху) виходить гарно. Хочу Леонідовича доповнити з приводу депутатської дружньої роботи. Тепер вони в нашій країні несуть такий великий мінус, вони сильно дроблять суспільство. І після виборів, коли вже все закінчується, коли вже люди були поділені на партії, та інерція ще дуже довго зберігається. Місяців три депутати приходять на сесії такими реально купками їжаків і один до одного зберігають певну дистанцію. А вже під час останніх двох сесій відчувається, що ті їхні голки стали м’якшими.
Дякую за цікаву розмову.
Володимир ПРИХОДЬКО.
Фото Віктора РАЙОВА.