Кримінально-благодійні внески

 Поборами чи розвитком установи займався директор одного з луцьких училищ?


У гарячому серпні, коли до початку навчального року ще лишалося трохи часу, батьків майбутніх першокурсників одного з луцьких вищих професійних училищ запросили на батьківські збори. Від почутого стало ще більш спекотно, бо навчання не почалося, а благодійні внески вже слід було заплатити. Навіщо? Директор закладу доводив: державних коштів катастрофічно не вистачає, тому батьки й… зобов’язані допомогти фінансово, перерахувавши кругленькі суми на рахунок благодійного фонду закладу.

Суми, до слова, варіювалися залежно від спеціальності: кухарі-кондитери мали викласти на кілька сотень більше, аніж решта. Отакий він – диференційований підхід у педагогіці профтехосвіти. Та й вартість благодійної допомоги щороку зростала: у 2009-му – 1 тис. грн, у 2010-му – 1 тис. 400 грн, а роком пізніше – 2 тис. грн. А у 2013-му керівник училища… потрапив на лаву підсудних.
Луцький міськрайонний суд розглядав справу у квітні цього року. Попри те, що директор доводив: не винен, а кошти прохав у батьків для розвитку закладу й виключно на добровільних засадах, Феміда вирішила по-своєму. Словом, відповідно до ч. 2 ст. 183 Кримінального кодексу України, керівникові закладу присуджено сплатити штраф у розмірі 10 тис. грн. Підсудний із таким не погодився, відтак непросту освітянську справу довелося розглядати колегії суддів Апеляційного суду Волинської області. 
ДО НАУКИ ТРЕБА… ГРОШЕЙ
Тож поборами з батьків та учнів чи впровадженням благодійництва, спрямованого на підтримку училища, займався його директор? Із серпня 2009-го й до грудня 2011-го на рахунки благодійного фонду профтехзакладу надійшло… 47 тис. 450 грн. Саме про таку суму йдеться у матеріалах справи. Ще 20 тис. 947 грн – бо, як виявилося, учні перераховували 50% заробленого під час учнівської практики. Правда, якщо підприємство з практикантами не розраховувалося, то майбутні фахівці викладали необхідну суму з власної кишені. Добровільно? Отут – найцікавіше.
Загалом у справі проходило з півтори сотні свідків. Причому розповіді їхні – абсолютно різні. Наприклад, кілька осіб повідомили, що «вносили кошти до благодійного фонду ВПУ добровільно, без будь-якого тиску з боку адміністрації училища, а тому не вважають себе потерпілими». Натомість інший свідок стверджувала, що перераховувала гроші, бо директор на цьому наголошував під час батьківських зборів, а майстер телефонував і нагадував про борги. 
І хоча керівник ВПУ та його захисник доводив, що незаконні вимоги коштів насправді були… пропозиціями допомогти навчальному закладові, а відтак справу потрібно взагалі закрити за відсутністю ознак злочину, одначе знайшлися такі, котрі відповідну тезу категорично заперечували. Отож картина виглядала наступним чином… Ще до початку навчання батькам доводили до відома необхідність здачі грошей. Цікаво, але адміністрація училища навіть визначала серед учнів тих, хто був… платоспроможним. Виникали проблеми – дозволяли вносити суму частинами, але після написання відповідної заяви. Хто ж не платив, того карали – оголошували прізвище на наступних батьківських зборах. Дійшло до того, що одному учневі за несплату благодійного внеску не видали… диплом. Про такий факт зазначено в ухвалі колегії суддів Апеляційного суду Волинської області. Описано й інші моменти: «згідно показань свідка (особа 141), директор самостійно визначав суму коштів, яку необхідно було сплатити батькам студентів у благодійний фонд, а як пояснили в судовому засіданні свідки (особа 120 та 109), їм у приймальній комісії сказали, що в примусовому порядку необхідно сплатити кошти в благодійний фонд, щоби поступити на навчання в луцьке ВПУ».
Того моменту, що директор пропонував батькам перераховувати кошти однією сумою і якнайшвидше, посадовець не заперечував, коли його допитували як підозрюваного. Навіть зауважував: контролював надходження коштів особисто, а також залучав майстрів виробничого навчання та класних керівників груп.
ПЛАТНА ПРАКТИКА
Майстри виконували не тільки… контролюючу функцію. Працівникам доводилося не лише навчати молоде покоління професії, а й вчити… жити. Учням, аби отримати бажану професію, доводилося проходити виробничу практику. Таким нікого не здивуєш. Викликає подив інше: за це вони сплачували на благодійний рахунок училища гроші. Чому? На перший погляд усе законно. Є Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики», де чорним по білому написано: 50% зарплати, нарахованої учневі (який отримує стипендію і харчування) підприємством, де й відбувалася практика, може бути спрямована на рахунок навчального закладу. Одначе нині далеко не кожне підприємство хоче брати практикантів, не те, щоби їм платити за роботу. Тому, відповідно до судової ухвали, «директор упродовж 2010-2011 років надавав незаконні вказівки працівникам – майстрам училища (особи 38, 39 та 40) повідомляти учнів про необхідність внесення власних коштів на рахунки луцького вищого професійного училища від нібито отриманої ними заробітної плати під час проходження виробничої практики». Згодом же зауважував: не знав про таке, адже кошти надходили від установ, а не від учнів.
Але одна з учениць розповіла, що майстер перед проходженням практики пояснювала: вихованці зобов’язані перерахувати 50% від мінімальної зарплати на розрахунковий рахунок училища. А позаяк дівчині за роботу ніхто не платив, то вона самотужки переказала 150 грн, але від імені закладу, де практикувалася. По 100 та 140 грн заплатили училищу за практику учениці, котрі працювали у барі «Скіф» та ресторані готелю «Світязь». Щоправда, більшості майбутніх кухарів-кондитерів, електрикам та слюсарям доводилося викладати більше. Одна з майстрів виробничого навчання в суді повідомила, що «вона здійснює контроль за відвідуванням учнями виробничо-навчальної практики, а перед її проходженням збирає учнів групи та пояснює, що їм необхідно знайти місце для проходження практики. Якщо ж підприємства таку практику не оплачують, учням слід на рахунок училища перерахувати 50% від мінімальної заробітної плати. Після того, як учні повідомили про те, що підприємства відмовляються оплачувати практику, сказала їм платити по 200 грн за кожен місяць проходження практики».
НЕЗВОРУШНА ФЕМІДА?
Відтак суд дійшов висновку, що директорові було відомо про реальний стан справ із проходженням виробничої практики, що підприємства відмовляються платити й учні вносять на рахунок училища власні кошти. Отож, Феміда розцінили всі аргументи керівника установи та його захисника, як… намагання уникнути відповідальності за вчинене. Директор до останнього своєї вини не визнавав й доводив: діяв виключно в інтересах ВПУ, а батьки й учні перераховували кошти на добровільних засадах.
Що буде з керівником ВПУ? За ґратами посидіти не доведеться. Але його дії в суді розцінили як злочин середньої тяжкості. Попри те, Феміда врахувала, що досі до відповідальності фігурант цієї історії не притягувався й характеризувався позитивно. Та й потерпілі не наполягали на суворому покаранні. Тому карою буде штраф та позбавлення права впродовж року працювати у державних навчальних закладах. Тож апеляцію директора не задовольнили. Вирок уже вступив у дію. Єдиний нюанс: уже колишній керівник ВПУ в судовому порядку зможе конкретизувати, яку ж посаду йому дозволено обіймати, а яку ні. 
Чи оскаржуватиме засуджений вирок у касаційному порядку? Хтозна. Що відомо достеменно, між благодійністю й поборами в навчальних закладах – надто тонка грань. Бо якщо раніше казали: до науки треба бука, то реалії свідчать, що потрібно, швидше, грошей. І то – немалих. Правда, рівень знань молодих фахівців не завжди вимірюється обсягом сплачених благодійних внесків.
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото автора.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *