Чогось
так у нас на Волині повелося: як тільки обабіч доріг обрізають аварійні (чи й
не дуже) тополі, так обов’язково мусять лишити по собі шеренгу пеньків на
узбіччях.
Дивно-дивнеє:
аби прибрати деревину, знаходять «і час, і натхнення», а до пеньків руки чомусь
завше в останню чергу доходять. Не знаю, хто «рятував» від аварійних тополь
дорогу до с. Хром’яків Ківерцівського р-ну, але слід по собі традиційно
залишив. Лежать пеньки обабіч «битого» шляху і нікому, здається, не муляють.
Громаді не до того: вона всім серцем у буремний для країни час прямує в Європу.
Тільки чи потрібні ми там «зі своїми пеньками»?
Олена
ЛІВІЦЬКА.
На
фото Романа УСТИМЧУКА: атрибути безгосподарності біля с. Хром’яків.