Він усе життя долав у собі симпатію до польської шляхти та відчуття духовної єдності з рідною українською землею. Чи не через те навіть по смерті не міг знайти спокою. Адама Кисіля поховали у саркофазі брата. Потім закрили храм, який він звів та у криптах котрого був похований. У с. Низкиничі Іваничівського р-ну досі є люди, які пам’ятають, як Юзеф Пілсудський приїздив вклонитися праху Кисіля. А згодом його черепом грали у футбол місцеві безбожники. Мало минути понад триста літ, аби польського сенатора, котрий був фундатором православних церков в Україні, почали шанувати як історичну постать, що відіграла вагому роль у долі держави.
У Свято-Успенському монастирі в с. Низкиничі Іваничівського р-ну досі визнають: Адам Кисіль більше цікавий полякам, аніж своїм землякам. Хоча у стінах тамтешнього Успенського храму, який по праву можна назвати Киселевою обителлю, є сила силенна унікальних речей, пов’язаних із життям та діяльністю відомого політика козацької доби. Історія неодноразового постання культової споруди з небуття вражає. А у відреставрованих криптах церкви оберігають справжню реліквію: саркофаг із останками одного з чотирьох православних сенаторів Речі Посполитої, воєводи Київського Адама Кисіля, який прославився тим, що перед визвольною війною 1654-го вів перемовини між Польщею та Гетьманщиною, виконуючи місію представника Речі Посполитої, та намагався добитися компромісу між поляками і козаками.
Монастир у Низкиничах – особлива обитель. Не лише тому, що є він потужним духовним осередком на західних окраїнах чи тому, що підтримує і допомагає сільській громаді, як може. Історія цього храму тісно переплелася з драматичною долею родини Адама Кисіля. Все частіше в обителі зустрічають туристів. Прикро, що переважно то поляки. Чому приїздять? Насамперед подивитися, де ж похований Адам Кисіль, доторкнутися до древнього саркофагу, побачити його надгробок, прикластися до древніх ікон, побувати у хатині-музеї, що стоїть на монастирському дворі… Є у монастиря й своя господарка: 30 корів, 20 гектарів поля, всіляка живність, теплиця. Десять монахів харчуються зі свого городу. А молоком монастир ділиться із сільським дитячим садочком. Багато чого змінилося на подвір’ї древньої обителі. Та під порохом історії – досі багато таємниць.
Тут, у Низкиничах, 1600-го народився Адам Кисіль. У 21 рік він уже мав чин полковника. Йому та брату батьки дали у спадок 36 дворів. А до кінця життя у володінні Адама Кисіля було 65 міст і містечок, цьому сенаторові польського сейму належала третина доходу Речі Посполитої. У 1643-му він заклав церкву в рідному селі, освячував закладини разом із добрим другом Петром Могилою. З ним згодом разом будуватимуть і Києво-Могилянську академію (спонсором її зведення був уродженець Низкиничів). Кисіль, кажуть, за життя взагалі звів аж 12 монастирів. Правда улюбленим його дітищем був монастир низкиничівський.
Можливо, тому, що біля церкви, яка колись стояла на місці цієї обителі, були поховані дід та баба Адама. За заповітом Кисіля, у монастирі, що в Низкиничах, має жити 12 вчених монахів, котрі писатимуть книги, вчитимуть дітей і проповідуватимуть православну віру. Тут же має бути похоронений і сам фундатор. Заповіту дотримали… Однак після смерті Адама Кисіля (а помер він 1653-го) монастир штормило не раз.
Дружина Анастасія поклопоталася про спорудження пам’ятника чоловікові. Та через шість літ і вона відійшла у Вічність. Спадок перейшов до племінниці, котра жила у Варшаві. І котрій, як не прикро, не було ніякого діла до монастиря у Низкиничах. Вона віддає його в оренду. Потім ситуацією скористалися місцеві шляхтичі, які прийняли унію. Шляхом грабунку та обману обитель на 98 (!) літ стає католицькою. Цариця Катерина наприкінці 18 ст. узагалі його закрила, все добро забрала собі, а осиротілі монахи ще 38 років правили у капличці.
Так церква стала звичайною приходською й почала занепадати. Дворянин із Будятичів Іваничівського р-ну Омелян Дворницький створив на ту пору Луцьке братство любителів старовини, до якого входили багатії, котрі шанували спадщину. Дворницький привіз у Низкиничі професора Антоновича з Петербурга і княгиню Уварову – фрейліну імператриці. Вражена красою храму Уварова і Дворницький подають до суду, аби відсудити з державної казни гроші на ремонт. 10 літ тривав суд і таки прийняв рішення виділити 30 тис. червінців. Та почалася Перша світова…
Тоді вперше вкрали саркофаг Адама Кисіля, забрали золоті фаетони, пірначі, золоті герби, дзвони з дзвіниці. У 1932-му, коли Волинь перебувала під Польщею, у Низкиничі навідується сам Юзеф Пілсудський, тодішній глава Польської держави. Кажуть, аби вклонитися праху Кисіля. Як запевнила нас екскурсовод із монастиря, у селі нібито досі є люди, які пам’ятають той приїзд. Місцеві поляки тоді просили у Пілсудського, аби тут створив костел. Але він, піднявшись із підземелля, відповів: «Якою б не була людина, які б посади не займала за житті, її тіло не знає спокою. Раз засновник був православним, значить і храм має залишатися православним». За допомогою Пілсудського почалася реставрація. Та назріла Друга світова…
Один зі снарядів влучив у центральний купол. Біля дзвіниці виросла братська могила – ось окремі печальні наслідки тієї війни. А коли у 50-х роках почали будувати місто Нововолинськ, церква знову опинилася в небезпеці. Тоді, до речі, із 12-ти діючих церков на цих теренах залишилося тільки дві. Низкиничівську не зачепили… На її захист виступив священик Мелентій Панькевич. Він і написав листа Хрущову з проханням дозволити сповідувати свободу совісті. Чи отримав відповідь, хтозна… Але його відсторонили від церкви. Сам же храм закрили. 9 червня 1962-го тут здійснили погром. Привід – банальний: священик Тимофій Мороз нібито підпільно хрестив у ній дитину членові міськкому партії. Погруддя Адама Кисіля на надгробку розкололи навпіл. Саркофаг підняли нагору, витягли кості, череп кинули дітям грати у футбол.
Але Мелентій Панькевич не вгомонився. Він разом з істориком Юрієм Шмаровим знаходять невропатолога Ольгу Шмарову, дівоче прізвище якої Кисилевська. Жінка мала геральдичні документи про те, що належить до роду Кисіля, мешкала під Києвом. Використовуючи свої зв’язки, вона викликала комісію з Москви, добилася поновлення богослужінь, реставрувала погруддя свого предка. Тож із 1969-го богослужіння тут не припинялися.
У 1987-му сюди прийшов молодий священик Петро Лебідь. Саме той відомий Петро Лебідь, який нині є митрополитом, намісником Києво-Печерської лаври. Його перше в житті богослужіння було в Низкиничах. Кажуть, був дуже активним батюшкою. Святив вербу і в церкві, і в Палаці культури, і на площі. А час тоді був такий, що люди масово кинулися хреститися, вінчатися… Лебідь почав збирати документи для відновлення монастиря. Його у 1994-му забрали до лаври, а 97-го в селі відкрили Свято-Успенський низкиницький монастир.
Обитель має чимало таємниць. Найбільш загадковою цінністю є саркофаг Адама Кисіля з рештками його останків (що вдалося зібрати після грабунку) та останків ще однієї людини. Спочатку вважали, що то брат Адама – Микола, для якого і був замовлений саркофаг. Але нині історики схиляються до думки про те, що це – дружина Анастасія.
Прикрашений саркофаг розкішно. Правда, золотих гербів тут не побачиш: їх давно збили. А от візерунок (по всьому периметру зображений військовий табір) – зберігся. Кожному, хто приходить до древнього храму і спускається у підземні крипти, радять доторкнутися до саркофагу. Багато хто вірить: коли він вцілів після стількох руйнувань, то людину, яка зважиться на дотик до холодного олова, не братиме більше ніяка біда.
Хтозна… Хочете вірте, а ні – перевірте! Поки ж у монастирі кажуть: щось наче заважає постаті поборника православної віри на західних рубежах держави увійти в пантеон героїв національної історії. Чи неоднозначна роль Адама Кисіля в історії здобуття незалежності українською державою, чи то незнання краянами сторінок життєпису своєї землі, чи елементарна байдужість до минувшини…
Олена ЛІВІЦЬКА.