Він співав, коли рвалися гранати: на медколеджі встановили дошку Сашкові Сивому, який не повернувся з-під Іловайська.
Після розстрілу «зеленого коридору» під Іловайськом Олександр Сивий, боєць роти «Світязь» довго вважався зниклим безвісти. Недавній випускник медичного коледжу, що в Луцьку, воював під позивним «Док», бо був фельдшером. Пішов на фронт добровольцем, бо не міг дивитися, як однолітки ховаються від військового обов’язку, бо мав загострене почуття патріотизму, хоча до цього особливо його ніде не виявляв. Рятував побратимів. На його руках помер Володимир Іщук із Підгайців Луцького р-ну, який був поранений і став першою втратою роти «Світязь». Саме Олександр виріс у сусідньому із Підгайцями селі – Лищі. Згодом інформація про те, що «Док» таки загинув під Іловайськом, 29 серпня 2014 р., підтвердилася: Олександра Сивого повернули на Батьківщину. 5-го травня на стіні Луцького медичного коледжу, де вчився Сашко, встановили погруддя бійцеві роти «Світязь», Героєві Олександрові Сивому.
Кошти на погруддя зібрали студенти та викладачі коледжу. Подвиг Олександра пам’ятають і шанують. Кажуть: їм є в кого вчитися…
Рідні, друзі, побратими бойові, студенти, журналісти, духовенство, викладачі, чиновники, керівництво поліції – чимало людей прийшло згадати Сашка Сивого з нагоди відкриття меморіальної дошки Героєві. Тепер кожного студента, який прямуватиме до коледжу, він стрічатиме своїм поглядом. «А що ти зробив для України?» – говорять його очі. Він віддав за неї життя. …Указом Президента України за особисту мужність Сивий нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.
Олександр народився 3 січня 1991 року в Луцьку. Вчився у школі с. Лище Луцького р-ну, а згодом у луцькому медколеджі. Студіював лікувальну справу. Понад усе любив історію… Веселий. Розсудливий. Рішучий. Бо влітку 2014-го вирішив вступити до роти патрульної міліції особливого призначення «Світязь» УМВСУ у Волинській області. 13 серпня рота рушила у зону АТО, а 29-го бійці втратили не одного побратима, в тому числі й фельдшера Сивого.
Найбільш вражаючий епізод із його служби в АТО бойові колеги досі пам’ятають. Почався штурм. Сепаратисти вигукували: «Укропи, здавайтесь!»… Хлопці напружилися. В ту мить «Док» розрядив обстановку гучним «Лента за лентою набої подавай…» – повстанською піснею, якою упівці кликали побратимів до бою. І ворог отримав гідну відповідь.
До речі, на тій же стіні коледжу, де тепер встановлено погруддя Олександрові Сивому є й меморіальна дошка двом юнакам оунівцям із Волині, яких стратили (повісили на площі поблизу) служаки большевицького режиму за любов до України у період Другої світової війни. Свого часу, згадала присутнім директор коледжу Аліса Хмелькова, керівництву навчального закладу дорікали за слова, викарбувані на цій дошці, про те, що загинули хлопці «від рук московських окупантів». Лучани знають, що не раз цю дошку розбивали потайки… Знову і знову її встановлювали. Постійно тут – квіти.
Сьогодні поруч з’явилася ще одна пам’ятка – про Героїзм у боротьбі з російським окупантом у 21 ст.
Сестри Олександра Сивого дякували за увагу, а гіркі сльози тамували, читаючи вірші, народжені в АТО… Сьогодні вони їм здаються Сашковим посланням із війни. Скульптором, який увічнив погляд Сашка, є Михайло Шумський.
Особливі слова цього дня сказали ті, хто пліч-о-пліч із ним став на захист України.
Ігор Дрючан, рота «Світязь»:
«Слова підібрати важко в такий момент. Начебто півтора року минуло, але все досі болить. Я був командиром тієї групи, яка виходила з Іловайська. Я був поганим командиром. Я не повернув шістьох з моєї групи. Молодшому було 19-ть. Старшому – 40. У родини прошу пробачення. Знаєте, природньо, коли страше покоління вшановує пам’ять молодших. Я вдвічі старший за нього. Тобто треба, щоб навпаки було… Але так вийшло. Смерть на війні вибиває кращих зі строю. Розумієте? Вам, молоді, є чим пишатися: серед вас були і є такі хлопці, які готові життя покласти за цю країну. Я прийшов другим в батальйон і все формувалося на моїх очах. Молодих хлопців, які прийшли, я питав: «Ти добре подумав?» Він сказав: «Я добре подумав!». Морально він був готовий, був підготовлений як медик, але і в страшному сні йому не снилося, з чим стрінеться на фронті. На руках у нього помер Іщук Володя. В нього на руках! Буквально 15 хвилин тому я заходив і він був живий. Сашко зайшов до мене, сів на корточки і каже: «Володі вже нема». Він тяжко переніс цю смерть. І той випадок, коли дійсно було нас в приміщенні шестеро, перша граната влетіла у вікно і розірвалася… Це був перший шок, а Саша заспівав цю пісню «Лента за лентою». Після цього стало легше і зав’язався бій, тоді все обійшлося. А через троє діб після того ми виходили з того котла. Вийшло так, що він не вийшов. За моєю спиною – стіна, дві меморіальні дошки вже висить там. Більше хочеться, щоб дошок там не було. ніяких. Нічиїх. Але завдяки таким хлопцям є наша країна, є наша нація. І вона буде. Начебто все. Вибачте мене… Але пишайтеся».
Погожий був день 5-го травня. Та кожного разу, коли лунало «Пливе кача…» біля коледжу, раптом падали додолу холодні краплі травневого дощу.
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
