За сім років роботи Віра Оласюк дала життя сотням тисяч дерев і сотням дітей прищепила любов до природи.
У непрості часи працюють нині лісівники Волині. То треба їхати в АТО і волинською деревиною зводити захисний вал для зупинки агресора. То мусиш перечекати колотнечу довкола призначення начальника обласного лісоуправління. А тут іще Маневиччина з її бурштином просить захисту лісової охорони.
Та природі не скажеш «зачекай». Усупереч усім «але», колектив держпідприємства «Любешівське лісомисливське господарство» продовжує системну роботу над тим, аби вже зараз заготовити якісне насіння, вчасно виростити сіянці й озеленити те, що без лісників могло би лишитися піщаною пустелею. А дбає за народження молодих деревець інженер лісових культур, простіше кажучи – лісова нянька, Віра ОЛАСЮК.
Віра Степанівна – уродженка мальовничого с. Бучин – до цього часу дивується, що обрала нежіночу професію лісівника. Просто, каже, з дитинства була закохана в природу. Та й старший брат, навчаючись у Шацькому лісовому коледжі, дуже хвалив цей освітній заклад. Тож дівчина вирішила переконатися: чи ж справді це настільки цікаво?
– Коли вперше я побачила нашу студентську групу і серед 30-х ровесників нарахувала всього восьмеро дівчат, навіть потішилася: це ж скільки кавалерів буде! – сміється, пригадуючи дівочі мрії, пані Віра. – Та коли після отримання диплому прийшла працювати у дольський цех переробки деревини, тоді вже було не до сміху.
Гуркіт, пил, важезні колоди і суворі чоловіки в куфайках швидко розвіяли романтизм лісової професії. Тендітна 18-річна юнка ледь витримувала нестерпно довгі, як їй здавалося, трудодні. Цілими ночами плакала в подушку. Бувало, мусила по 7 км іти на роботу і стільки ж – увечері додому.
– Але сказати «Я здаюся» не мала права, – продовжує оповідачка. – По-перше, соромно було перед батьками і сімома старшими братами й сестрами. По-друге, держава мене вивчила і я відчувала за це відповідальність.
Скільки би ще тривала «мука в переробному цеху» – хтозна. Та через три роки, 2000-го, Віра вийшла заміж і народження первістка не лише принесло радість материнства, а й урятувало від роботи не за покликанням.
Вісім років присвятивши вихованню двох діток, Віра Оласюк знову стала в лісовий стрій. Однак уже не в прикордонному Дольську, а в центральній «конторі», оскільки молодому спеціалістові запропонували куди цікавішу та справді жіночу роботу – інженера лісових культур.
Отож, усе, що в лісі росло та плодоносило або що не хотіло чи не могло рости, Віра Степанівна брала під свою опіку.
– Періодів затишшя у мене не буває. Кожна пора вимагає тих чи інших клопотів, – продовжує оповідачка. – Осінь – час збирати насіння дуба і каштана, якість котрого згодом перевіряється у спеціалізованих лісонасіннєвих лабораторіях. І хочу похвалитися: цьогоріч зібрані в наших лісах жолуді отримали найвищу оцінку якості – «першокласне»! Взимку будемо запастися шишками сосни. Весна – період планування, вирощування, а потім і висаджування сіянців. Улітку – догляд за молодими деревцями.
Хоча ліс – явище, здавалося б, архаїчно-постійне, втім технологія догляду за ним не стоїть на місці, а самі лісівники весь час обмінюються передовим досвідом. Якщо раніше, каже Віра Оласюк, лісівники старалися полегшувати «роботу природи», то зараз – орієнтація на природне поновлення. Як, до речі, це відбувається і в закордонних лісівників.
– Народне прислів’я не дарма каже: «Яблуко від яблуні не далеко котиться». От і в лісі так само: впав жолудь коло дуба – і саме під тим, материнським деревом йому найкраще прорости. А завдання лісівника – розпушити ґрунт під дубом, захистити рослину від підтоплень, пожеж та дикого звіра.
Хоча, зауважує співрозмовниця, ділянки з великими зрубами чи геть бідними природними умовами (білим піском або підтопленням) не обійдуться без турботливої руки лісівника. Відтак в одному місці треба підсадити, в іншому – розрихлити землю і тоді вже сіянців привезти. Коли надто низька місцина і її постійно заливає – риються борозни: в яму стікає вода, а земляні вали лісівник засаджує сосною.
Аби полегшити проростання насінини яблуні та груші, Віра Оласюк проводить стратифікацію, тобто доведення зернятка до потрібного стану вологості.
– Колега з Шацького лісового коледжу ще раніше підказала: перш ніж помістити насінину у відкритий ґрунт, треба на зиму висіяти її в ящик із землею і підливати.
Та й у технічному забезпеченні зміни весь час відбуваються. Тепер уже із сокирами та косами майстер лісу працює менше. Адже фактично кожен отримав кущоріза. Розбагатіли лісництва на культиватори.
– Лише люди, які не знають нашої роботи, можуть стверджувати, нібито лісник – то чоловік із сокирою, що тільки дерева рубає, – продовжує Віра Степанівна. – Насправді жодна ділянка із суцільними зрубами не лишається без моєї уваги та колег із інших лісгоспів. Відомості про всі ділянки із суцільними зрубами я записую у спеціально відведений зошит і взимку – на початку весни, розплановуючи заліснення, враховую всі моменти щодо культивації згаданих ділянок, вибір оптимальних для цієї ділянки лісових культур і способів їх посадки.
Щоб виховати бережливе ставлення до деревця, яке не можна ламати, до мурашника, який не варто руйнувати, до природи, яку треба берегти й не засмічувати, необхідно змалечку розмовляти про це з дітьми. А хто цим має займатися? Батьки, вчителі та, звісно, Віра Оласюк.
–Так, у нас є шкільне лісництво. Десь зо два десятки школярів Любешівського навчально-виховного комплексу допомагають збирати насіння, саджати сіянці. Яким би дивним це не здавалося, але дітям навіть сільської місцевості цікаво спостерігати, як деревце приймається, росте, розвивається, як дає перші плоди. А скільки радості прийти через десяток літ і подивитися, яким великим стали ті сосна чи дуб, котрі ти сам посадив, навчаючись давним-давно у шкільному лісництві, – з досвіду знає Віра Степанівна. – Цьогоріч, наприклад, ми мали висадити 700 тисяч штук сіянців, зібрати 500 кілограмів жолудя. Це дуже багато! А тому залучаємо не тільки наших працівників. Діти теж охоче зголошуються. Бо то цікаво, весело та смачно (як заохочувальний приз для них – цукерки й печиво).
А на наступну весну є ідея закласти фруктовий сад на території бази лісництва. Аби дерева в ньому були стійкі до хвороб і погодних сюрпризів, лісова нянька Віра Григорівна зі своїми вихованцями планує прищепити фруктові дерева, для чого стануть у пригоді дикі яблуні та груші.
– Коли я тільки починала роботу в шкільному лісництві, навіть не очікувала такої ефективності від спілкування з дітьми. А вони, виявляється, й не знали, що ліс потребує цілорічного догляду, в ньому є експериментальні ділянки і за всіма рослинами та тваринами спостерігає спеціально підготовлений фахівець. Тож після того, як школярі все те побачать і почують, як самі дадуть життя молодим деревцям, рука в цих діток не підніметься знищити, спалити, забруднити. І так – слово за словом, крок за кроком – ми ставатимемо все ближчі до розуміння: ліс – то наше багатство, тож берегти його – обов’язок кожного.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.