Лісове побратимство

Ця рамкова угода передбачає взаємну співпрацю між лісівниками української Волині та польської Лодзі у сфері обміну досвідом, поглиблення знань у лісогосподарській галузі, а також її вузьких спеціалізацій. Кожна зі сторін надасть можливість отримати необхідну інформацію для удосконалення роботи лісництв, лісових господарств, надлісництв і лісових дирекцій. Також мета угоди – пізнання і культури, і мови обох країн, розбудова взаємних приятельських взаємин між Польщею і Україною, що на рівні району розвиватиме місцева виконавча влада.

– Підписанню цієї угоди сприяли візити нашої делегації до Лодзі, – розповідає Андрій Линдюк. – Буваючи в державних установах, відвідуючи ліси та різноманітні підприємства, ми прийшли до думки, що обом сторонам є що показати. Для нас важливий євроінтеграційний досвід Польщі, адже за рік ми будемо топтати стежку в Євросоюзі разом із нашими західними сусідами.

Ця угода, наголошували підписанти, лише започатковує співпрацю і не ставить перед собою якихось конкретних економічних кроків. Разом із тим нею передбачено низку реальних для виконання програм.

– Це наша перша зустріч, – підписуючи цей акт добросусідства, мовив Василь Мазурик. – А ми вже започаткували співпрацю і підписуємо конкретний документ! Раді усіх вас вітати в Україні, особливо приємно бачити лісничих. Ви вже у Європейському Союзі. Знаємо, що на перших порах нелегко і вам доводилося, тож сподіваємося і на ваше розуміння нашої ситуації, і на допомогу. 

А розпочинався цей день зі спільно посадженого дубочка перед Польсько-українським просвітницьким центром у Костюхнівці. Колись біля цього села, в буремні роки Першої світової, на чолі польських легіонерів тримав оборону майбутній керівник Другої Речі Посполитої Юзеф Пілсудські. Тепер тут має розвиватися українсько-польський діалог, побудований на засадах взаємної поваги та перспективних проектів.

– Нехай разом із цим дубочком росте українсько-польська дружба, обидва народи розвиваються, – звертається до присутніх Василь Мазурик. – Дякуємо Польщі за підтримку України у цей трудний для нашої держави час. Ми побачили, хто у нас справжній брат, а хто тільки вдавав такого.

Щирим словом вітає усіх присутніх і Едвард Януш. 

Квітникову клумбу, на якій Василь Мазурик і Едвард Януш – два представники високих лісових відомств України і Польщі – присипають землею, колом обступають лісівники, громадські діячі та журналісти. Зеленочубчика підливають живою водою, і чую, як хтось із польських лісівників каже: «Як посадиш, так і буде рости!…»

– Історія цього просвітницького центру пов’язана з пам’яттю про кровопролитні бої у червні 1915 та 4-6 липня 1916 років під Костюхнівкою, – розповідає директор Костюхнівської ЗОШ І-ІІІ ст. Василь Давидюк. – Тут у смертельному герці зіткнулися фронти Австро-Угорської та Російської імперій. Польські військовики, які воювали на стороні Австро-Угорщини, тримали оборону поблизу села від урочища Редута до Польської гірки. Під час цих боїв загинуло близько 2 тисяч легіонерів. У 1926 р. тут відбулася велика пам’ятна проща, а до 20-річчя битви мешканці довколишніх сіл насипали високу символічну могилу, так званий Голос Польщі, а Польська держава у пам’ять про загиблих збудувала для дітей села школу. У ній і навчалися костюхнівські діти до 2001 року… 

Тож польська сторона поклопоталася перед українцями і придбала у власність стару польську школу та створила своєрідний Центр діалогу «Костюхнівка». Керує ним Ярослав Гурацкі, щоправда, жартома обмовляється, що міждержавна візова політика не дозволяє йому перебувати тут цілорічно, то ж у його відсутність частину обов’язків перебирає на себе директор школи Василь Давидюк, з яким вони – наче брати. Зараз у реконструйованій школі-центрі облаштовано музей, діють готель на 50 місць, спортивні майданчики. Тут відбуваються спільні польсько-українські дитячі та юнацькі табори, і цього літа з 29 червня на два тижні Центр стане територією дитячої республіки, прийнявши по 25 представників школярства у супроводі дорослих. 

На території сільради облаштовано три військові цвинтарі легіонерів, загиблих у Першій світовій. Поляки вважають, що тут, на Волинській землі, народжувалася незалежна Польська держава, а початок цьому поклала боротьба польських загонів супроти військ Російської імперії. А ще існує переказ: українська жінка цього села врятувала тодішнього коменданта польських легіонерів, який згодом став маршалком Польщі, Юзефа Пілсудські. За що і ставлення до цього села у поляків особливе. Щороку вони намагаються приїхати до Костюхнівки, щоб подякувати його жителям за одважний вчинок їхньої односельчанки (люди ще довго кликали цю жінку Пілсудчихою) і вклонитися пам’яті загиблих.

Тож і цього разу польські та українські лісівники вирушають у Польський лісок, що названий так на честь загиблих легіонерів. На під’їзді до кладовища стоїть пам’ятний камінь, перенесений з-під Ковеля. Саме кладовище обгороджене і упорядковане волонтерами. Тут спочиває прах близько 100 знайдених солдатів, прізвища декотрих ідентифіковані, інші лишаються безіменними. 

Вінки покладають Едвард Януш, Василь Мазурик та його перший заступник Сергій Шеремета. Спільно творять молитву за загиблими, запалюють свічі, обговорюють питання догляду за цим та іншими лісовими військовими кладовищами та братськими могилами. І тут, на Волині, і в Польщі, де теж чимало українців знайшли вічний спокій.

До сердець польських лісівників їхні волинські колеги стежку віднайшли… Цьому посприяли символічне деревце дружби та спільна молитва. Від днів давно минулих потрібно було ще прокласти дорогу у сьогодення, до рівнопартнерського фахового порозуміння. І такий шлях у волинських лісівників є. Його, наче навмисне для цієї зустрічі, збудували кілька років тому, з’єднавши смт Маневичі із с. Вовчиськ. Звісно, окрім лісогосподарського призначення, вона має і соціальне. Адже раніше, аби дістатися до райцентру, жителям останнього потрібно було їхати об’їзним шляхом, а це близько 40 км. Дорога навпростець – всього 12. Але наскільки важливою і цікавою виявилася вона для українсько-польського порозуміння!..

Нею легко й безпечно було їхати не тільки всюдиходам директорів ДП «Маневицьке ЛГ» Володимира Радіона та ДП «Колківське ЛГ» Юрія Ребара, але й автомобіля начальника лісоуправління Василя Мазурика, головне ж – для комфортабельного «Неоплана», яким приїхала делегація польських лісівників. А обабіч шляху по обидва боки тягнулися мальовничі ліси. Сосни виструнчилися, мов свічі. Час від часу на очі потрапляли молодняки, ділянки порубок з акуратними купами зібраного гілляча. Досвідчене око могло оцінити, як добре господарюють місцеві лісівники! Гостям з-за Бугу показали і верхній склад, і роботу найсучаснішої техніки, навіть мисливську господарку – вольєр для диких кабанів, розплідники для куріпок та фазанів. При цьому наголошували: лісогосподарство – сертифіковане міжнародною незалежною організацією. А це значить, що здійснено великий комплекс міжнародних лісових вимог, визнаних в усьому світі за основу сталого лісогосподарювання. 

Оцінивши лісові насадження, методику і якість лісогосподарювання польські лісівники дісталися Маневичів. 

Біля приміщення ДП «Маневицьке ЛГ» їх зустрів голова райдержадміністрації Андрій Линдюк. Був у вишиванці і з… Угодою про українсько-польську співпрацю на українській та польській мовах. 

– Та перш, ніж ми її підпишемо, хотів би, щоб ви побачили, як б’ється серце нашого поліського містечка, що задає ритм усьому району: адже 80% його території – це ліси! – мовив очільник району. – Після Революції гідності всього за рік часу це лісогосподарство невпізнанно змінилося: вдвічі збільшилася кількість його працівників, у стільки ж разів зросла їхня заробітна плата. А ще лісгосп є головним платником податків, завдяки йому, а ще Городоцькому, Колківському та Поліському, угіддя яких перебувають на території району, і «живе» місцевий бюджет. 

Хоча вже й притомилися гості, але ця частина діяльності українських лісівників їх особливо цікавила. Річ у тім, що польські надлісничі займаються суто вирощуванням, доглядом і охороною лісу. Всі роботи, що стосуються заготівлі і переробки деревини, здійснюють приватні фірми та господарники. Щонайперше завітали до тепличного господарства. Цього року його було реконструйовано, впроваджено сучасні технології… Робітниці теплиці Любов Ковердюк та Світлана Шолом демонстрували сіянці самшиту, розарій, розсаду помідорів, посіви огірків, інших культур. Директор ДП «Маневицьке ЛГ» розповідав, що ці овочі вирощують для власної їдальні, яку підприємство відкривало для своїх робітників, але вона вже здобула й загальноміське визнання… Відтак гості оглянули пожежні автомобілі й всілякий інвентар, переконалися, що він самодостатній і навіть потужніший, аніж має саме місто. Незвично було бачити польським лісівникам деревообробні та пелетні цехи, потужні електропили, лісовозну техніку, маніпулятори… Та особливо вразила власна залізнична вітка з лісгоспівським електродизелем та крановим господарством… А найдовше затрималися у нещодавно відновленому заводі хвойного екстракту.  Оператори Василь Лещук та Анатолій Макарчук демонстрували, як виробляється пахуча і дуже лікувальна рідина.

– Нам доставляють хвойну лапку, яку ми перепускаємо через дробилку, а подрібнивши, лентою відправляємо у реторту, – розповідали. – У ній поміщається до 6 тонн сировини. Відтак герметично закриваємо і пускаємо пару у 2-3 атмосфери. За 24 години з реторти виходить 2-3 літри ефірного масла. Відтак у ємкість запускаємо воду, кип’ятимо із лапкою, перекачуємо у цех, де ця суміш вариться впродовж 10 днів при тискові у 2-3 атмосфери. Виходить рідина з густиною 1,24. З неї і готуємо хвойний екстракт.

Польські лісівники розглядають ефірне масло і хвойний екстракт, нюхають – а воно пахуче, цікавляться його лікувальними властивостями. Визнають, такого у їх лісовій господарці таки нема. А там настає час і консервного цеху. Начальник цеху Галина Зінич, окрім екскурсії виробничими та складськими приміщеннями, влаштувала оглядини продукції і дегустацію цілющих березових напоїв власного виробництва. 400 тонн цьогорічної весни переробили. Продукція маневицьких соковарів – улюблений напій не тільки вітчизняних споживачів, а й великим попитом користується у поляків та канадців…

Уже дорогою до двоповерхівки лісгоспу зазирнув у їдальню і здивувався її ошатності та вибору страв. Завідувачці Ларисі Морозюк, кухарям Людмилі Махновець та Галині Нікітюк, офіціанткам Тетяні Колбан та Аллі Матвійчук, підсобним працівницям Ніні Дерев’янчук та Іванці Нікітчук, бухгалтерові Марії Чубай вдалося причарувати не тільки своїх лісгоспівських працівників, яких тут уже близько п’ятисот, але й робітників, службовців, інтелігенцію і навіть жителів поблизьких вуличок. Тут не тільки смачно пахне, а й ціни доступні. 

Після всього побаченого, переговореного і було підписано Угоду про співпрацю лісівників Волині та Лодзівської округи…

– Ми прагнемо, щоб посилилася співпраця на рівні державних лісгоспів і надлісництв. Польща вже пережила період влиття до ЄС, ми ще тільки прагнемо цього. Ви на власні очі побачили, яка працьовита українська нація. Сподіваємося, сьогоднішня угода започаткує подальшу плідну і співпрацю наших народів.

Після підписання Угоди все товариство завітало на гостину до Маневицького лісництва. Помилувалося ошатним дендропарком, квітниками, трояндовими клумбами, познайомилося з відеоспостереженням, оглянуло службові приміщення. Добротні світлі красиві кабінети, комп’ютерна техніка, сучасний дизайн, багато чудових світлин про життя лісу, його парнокопитних та дичини… Головний лісничий лісгоспу Олександр Чернишин та лісничий Маневицького лісництва Олександр Швець ведуть лісорозсадника – у двох великих коробах лісництво ось уже декілька років вирощує власний посадковий матеріал, а це близько 200 тис. сіянців сосни. Здавалося, однорічки рівненькими рядочками мріють-шеренгують до Євросоюзу… 

Поспілкуватися, обговорити побачене, поділитися досвідом, обмінятися враженнями й думками, помріяти про майбутнє волинські лісівники запросили своїх колег до затишного лісового рекреаційного пункту «Сосновий бір». Цей щойно збудований комплекс має всю необхідну для відпочинку подорожніх і маневичан інфраструктуру: автомобільну стоянку, інформаційні стенди, бесідки, місця для вогнищ, дровітні, туалети, доріжки для прогулянок, дитячий майданчик… Головне ж – цілюще повітря, пташиний спів, мальовничі краєвиди, поважного віку дерева, унікальну рослинність…

Смакуючи смачною мисливською шурмою, у розмові з журналістами гості, а серед них – директор регіональної дирекції державних лісів у Лодзі Едвард Януш, заступники директора Янош Вітковскі і Григор Бадзяк, начальник інфраструктури Аркадій Куліберда, надлісничі Рішард Біяк, Адам Певняк, Йожеф Ліпінскі, Яцек Ліжінєвіч, Андрій Пихинські, начальник інформатики Даріуш  Гасєровскі, а ще Ганна Коласінска та інші не приховували добрих вражень від побаченого. Звичайно, казали: лісові дороги у них кращі, бо будуються з каменю, ліси схожі на наші, а ось такого комплексного виробництва, звісно, нема. А щодо гостинності, то визнали: в нас вона на найвищому рівні і гідна наслідування! 

Важливий крок до порозуміння двох лісівничих шкіл господарювання волиняни роблять одними з перших в Україні. Вони найближче до Євросоюзу, стоять на його порозі, мають розуміння польської моделі господарювання, налагоджують співпрацю з лісоводами Німеччини та інших країн. Хоча й білоруського досвіду не цураються і, звісно, свого вітчизняного – переймають найкраще від своїх українських колег та вчать їх працювати по-волинськи: ефективно, результативно і патріотично!