Людина великої долі

Спілкуватися з Іваном Сидором – одна приємність. Це досить мудра, толерантна та вихована людина. Інтелігент у повному розумінні цього слова. Талановитий організатор, далекоглядний керівник.  Кожного відвідувача він зустрічає з усмішкою на обличчі та зацікавленим поглядом допитливих очей. 

Саме таким є Заслужений лікар України, лікар вищої кваліфікаційної категорії з організації і управління охороною здоров’я, багаторічний очільник Волинської обласної клінічної лікарні Іван Сидор.  

Сьогодні це сучасна потужна медична установа, яка в нинішньому році має аж два золотих ювілеї. В її складі 27 стаціонарних відділень, а також 34 – лікувально-діагностичних і допоміжних відділень та служб, функціонує консультативна поліклініка розрахована на 573 відвідування в день. Лікарня забезпечує висококваліфіковану спеціалізовану медичну допомогу населенню та надає лікувально-діагностичну, планово-консультативну і організаційно-методичну допомогу установам охорони здоров’я області.

Цей медзаклад оснащений найсучаснішою електронною апаратурою (комп’ютерний томограф, ангіограф, сіромобіль, ультразвукове обстеження, доплеровазограф, ендоскопічна апаратура, апаратура для лапароскопічних втручань тощо). Тут працює лабораторія полімеразно-ланцюгової реакції, функціонує філія деканату удосконалення лікарів Львівського медичного університету ім. Данила Галицького, дві кафедри: терапії і анестезіології, а також  реанімації.

Свою історію лікарня веде з 23 червня 1944 р. Через рік тут було розгорнуто 255 ліжок загального профілю. У цей період функціонували терапевтичне, хірургічне, пологове, гінекологічне, дитяче і очне відділення, які надавали здебільшого невідкладну допомогу. В лікарні тоді працювало всього 8 лікарів: 4 хірурги, терапевт, окуліст, акушер-гінеколог, педіатр.

1964 р. лікарню переведено в нове приміщення, до якого через 14 років добудовано терапевтичний корпус, а в 1990 р. приєднано лікарню ліксанупру,  в наступні роки обласний кардіологічний, ендокринологічний, фізкультурний диспансери.

Нині колектив лікарні нараховує понад 1700 чоловік. У їх числі кандидати медичних наук, заслужені лікарі України, заслужені працівники охорони здоров’я , чимало медиків відзначені урядовими нагородами і значками «Відмінник охорони здоров’я».

За цими сухими звітами та цифрами титанічна праця головного лікаря, який понад 35 років на чолі цього славного колективу. Лікарський стаж Івана Миколайовича на десяток літ більший, коли відкинути роки навчання у медичному виші.

Народився Іван Сидор, за його особистим визначенням, в глибокому Прикарпатті, в с. Грозьово. Це Львівська обл. (колись Дрогобицька). Після семирічки працював у місцевому колгоспі, звідки й призвали в армію. Мав нагоду повчитися і в сержантській школі. Дослужився до прапорщика. Був старшиною роти строкової служби. Коли звільнився у запас, влаштувався слюсарем Стрийського вагонно-ремонтного заводу. На цьому підприємстві відпрацював три роки. Одночасно навчався в школі робітничої молоді, після якої поступив у Львівський медичний університет. У 1973 р. отримав  диплом з відзнакою(червоний) про вищу освіту. Із 165 студентів тільки 11 отримали рекомендації займатися науковою роботою. 

«Але мені вже тоді було 29 років, – пригадує мій співрозмовник, – і я вирішив, що треба йти в практичну охорону здоров’я і створювати свою сім’ю. В іншому випадку наука забере усе. Не матиму ні одного, ні іншого».

– Мій товариш, з яким ми сім років сиділи за одною партою, пішов навчатися у Ленінградську духовну семінарію. Агітував і мене, але я просто горів бажанням будь-що стати лікарем. Наші дороги розійшлися. Після закінчення вузу міг лишитися у м. Львові в клініці, яка розміщувалася на вул. Підвальній. Таку пропозицію озвучив тодішній головний лікар Монастирський. Оскільки я був голова профкому інституту, то пропонували посаду і на теоретичній кафедрі вузу. Та мене звабила Волинь, оскільки дружина родом із с. Новоукраїнка Млинівського р-ну, що на Рівненщині, буквальна за пару десятків кілометрів від м. Луцька. Направлення отримав у с. Зміїнець. Згодом три роки працював на посаді заступника головного лікаря обласної лікарні, ще такий же період заступником начальника обласного управління охорони здоров’я, яке тоді очолював Джордж Міх. Потім обійняв посаду головного лікаря, на якій працюю і до нині. 

Але перед тим ще трапилася цікава катавасія. Я якраз був у Маневичах, коли зателефонував Микола Косенко (він тоді був першим секретарем) і сказав, що наступного дня запрошує мене на бюро Луцького міськкому партії. Чому, поняття не маю? Та їхати мусиш… І тут отримую призначення на посаду головного лікаря м. Луцька. Виходжу з бюро, телефонує секретар обкому Єгор Поліванов. Говорить, що Палій (тодішній другий міськкому) уже отримав «наганяй» відносно мене, а я йду начальником управління охорони здоров’я (головним лікарем обллікарні тоді був Павло Віцяк). Та карти дещо перетасували: він став очільником управління, а я пішов на його місце.

З першого дня Іван Миколайович взявся за господарські справи. Вияснили, де треба робити ремонт, який стан з апаратурою, фаховим рівнем спеціалістів. Через якийсь період Івана Сидора профспілки порекомендували в союзні депутати. Він побував на зустрічах майже у всіх областях України, а також їздив у Молдову, Білорусію, Латвію, Литву, Естонію, Узбекистан, Москву, де відвідав багато колективів. 

– Найперше мене висунув колектив лікарні, – щиро посміхається ця доброї душі людина, – а далі за процедурою почергово всі інші вищестоящі інстанції, включно з ВЦРПС. Мені довелося бути присутнім на цьому зібранні, на яке з’їхалися представники усіх союзних республік. У залі було 2,5 тисячі людей. Інформація про кандидатури виводилася на великий екран. Дивлюся: Сидор Іван Миколайович, Україна, обраний. У залі оплески. Так я став депутатом. Був заступником голови комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства Верховної Ради Союзу РСР. На час депутатства давали мені квартиру, але я цю справу відтермінував. І щасливий, що не поїхав, бо казали б, що поїхав у Москву, дехто так висловлювався, запалювати панам люльку. Я ж рідну Україну ні на що ніколи не проміняю!

Слухаючи ці спогади , і сам вертаєшся у ті далекі та тривожні часи в нашій історії. Іван Миколайович неодноразово спілкувався з академіком Андрієм Сахаровим, який тривалий час був в опалі за волелюбні думки, іншими відомими особистостями, що творили державну політику. Наш сьогоднішній герой особисто бачив у Москві усіх серпневих штабістів-заколотників 1991-гоу. До цього періоду його життя газета ще повернеться, оскільки в рамках сьогоднішньої публікації вмістити їх просто нема можливості.

– Відповім дуже коротко. Зазвичай задаємо маршрут доби, аби кожен спеціаліст конкретно знав, чим йому займатися та за які результати відповідати, насамперед, перед пацієнтами. 

– Думаю, що всім вже відомо про те, що всеосяжна реформа мала розпочатися з 1 січня 2018 р. Однак із різних причин відтермінувалася до липня. Маю на увазі лише реформу первинної ланки. Стосовно другого та третього рівнів надання медичної допомоги, то їх реформа має розпочатись із 2020 р. Якою вона буде – нам невідомо. Разом із тим хочу сказати, що сама медицина мріє про реформи. Але практичні кроки на сьогоднішній день, чесно кажучи, відсутні.

Ми хочемо, щоб в Україні запровадили бюджетно- страхову медицину. Тобто,  матеріальну-технічну базу, технологічне забезпечення повинна взяти на себе держава. Саме так є у цивілізованій Європі. В Україні багато достатніх людей, які могли б купити собі медичну послугу. А оплату лікування бідних людей, інвалідів, пенсіонерів тощо повинна взяти на себе держава за рахунок бюджетних чи інших коштів.

– На моє глибоке переконання, гору має взяти стратегічне мислення. Я не маю на увазі 5-річні плани, які були характерні для Радянського Союзу. Наша стратегія передбачає річний план. А тактичне планування здійснюємо кожний день та щомісячно. Дуже важливо вміти розгледіти, як у великому, так і в малому, глобальне.

– Я вже попередньо сказав про те, що перше місце посідає робота з кадрами. На другому  – зміцнення матеріально-технічної бази. Третє – це запровадження сучасних європейських технологій, що стосуються лікування та діагностики пацієнтів.

Звичайно, дуже важливим питанням є вчасне опанування передовими технологіями. А для цього необхідне міжнародне стажування. Сьогодні в лікарні немає жодного апарату, який би не функціонував. Це завдячуючи сильному розуму – інтелекту наших спеціалістів.

– Зроблено так багато, що навіть усе перерахувати важко. Але зупинюся на основних моментах. За період мого перебування на посаді головного лікаря побудовано два корпуси лікарні, дві котельні. За залучені кошти своїми силами перекрили дахи 5-ти корпусів із заміною шиферу на оцинковану бляху. Проведено капітальний ремонт із реконструкцією всіх структурних підрозділів лікарні, а саме: 21-го кабінету стаціонарного відділення лікарні; лікувально-діагностичного центру (1-й та ІІ-й поверхи), в якому функціонують 30 кабінетів, клініко-діагностична лабораторія, 3 рентгено-операційні блоки; центрів радіаційного захисту населення та екстреної медичної допомоги; відділення відновного лікування преформованими фізичними факторами, в якому функціонують 22 лікувальних кабінети; сучасного харчоблоку та сучасного овочесховища; управлінського блоку (апарату управління, бухгалтерії АСУ тощо).

Двічі проведений капітальний ремонт із реконструкцією відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії. У цьому відділенні та в 12-ти операційних встановлено мікроклімат, монтаж якого проведений фірмою «Карл-Шторц» (Німеччина). Забезпечується 10-тикратний обмін повітря, зволоження, бактерицидність та температурний режим.

Боюся , що я не все перерахував. Більше того, коли я приступив до роботи як головний лікар, то на той період в лікарні був лише один апарат флюографії та один електрокардіограф, який писав чорнилами, а електрокардіограму розшифровували з допомогою лінійки.

Важливим є також те, що зараз активна робота в лікарні проводиться щодо відкриття реабілітаційного центру, що в с. Тарасове Луцького р-ну, куди спрямовано 3 млн гри на придбання апаратури. Ремонтні роботи знаходяться в стадії завершення. Також завершуємо ремонт двох крупних операційних блоків. Цьогоріч  плануємо капітально відремонтувати з одночасною реконструкцією нефрологічне, ендокринологічне та гастроентерологічне відділень, утеплити та оздобити лікувальні корпуси.

Всі вікна в лікарні, до речі, замінили на енергозберігаючі. Проведено капітальний ремонт із реконструкцією та перекриттям даху відділення спортивної медицини. Побудована киснева станція. Територію лікарні замість асфальту, що прийшов в непридатність, виклали тротуарною плиткою. Зробили це, звертаю увагу, своїми силами. Також своїми силами поміняли паркани від пр-ту Президента Грушевського, пологового будинку та  вул. Гулака-Артемовського. Проведено також озеленення території лікарні, висаджено сотні дерев, що поглинають вуглекислий газ та виділяють кисень, в основному – сосну.

– Моя сім’я, можна сказати, львівсько-волинська. З дружиною Ларисою Микитівною виховали двох синів. На жаль, лишився один, другий трагічно загинув… Радіємо з успіхів онуків, яких маємо аж четверо. Іванко, якого названо в честь дідуся, навчається в університеті у Франції, а Христина, Ксенія та Анастасія опановують шкільну науку. Хотілося, щоб вони і всі ми жили в мирній та щасливій Україні.