Невідомо, чи в екс-глави уряду Миколи Азарова в його
таємничому «межигір’ї» була срібна лопата з позолоченою ручкою, проте волиняни
переконані: без землі-годувальниці в наш час таки не проживеш! А тому гребуться
на дачних масивах у поті чола!
У селах поблизу не тільки Луцька, але й усіх інших міст,
селищ та містечок Волині декотрі сміливці вже повним ходом садять картоплю,
цибулю, часник, редьку… І хоча колишній та одіозний Микола Янович рівно рік
тому закликав співвітчизників «досить скиглити, а беріть у руки лопату та
садіть картоплю, капусту», люди і тоді, і зараз, і без самого «Азірова» знають:
весняний день рік годує! Та й важка селянська праця на тільки на присадибних
ділянках, але й далеко за межами населених пунктів здатна перетворитися на ту
рятівну соломинку, котра може забезпечити продуктами першої необхідності навіть
у найлютіші часи…
– Та ще ж рано! – дивуюся, коли сусіди кажуть про надто
ранню посівну кампанію. – Бульбу, згідно з народними спостереженнями, садять у
землю, як черемха зацвіте.
Втім кандидат сільгоспнаук, доцент Іван Кух на те лиш
усміхається: «Є ранні сорти, які не бояться заморозків і саме час їх
висаджувати».
Сам Іван Онисимович захопився картоплею у 90-ті. Звісно,
його цікавили тільки елітні бульби. На своїй дачній ділянці вирощує 14 сортів
коренеплодів. Позаторік із чотирьох соток накопав 70 мішків, торік, вважає, був
неврожай, зібрав тільки 36. В останні роки серйозно захоплюється ранніми
сортами: 2006-го виписав поштою моллі з Німеччини, трьома роками пізніше вже
завдяки Інтернету розжився на фреско з Голландії: з десяти посаджених картоплин
вродило два відра! Відтак із року в рік їх кількість збільшується в
геометричній прогресії.
За ці роки наділив він елітними бульбами 658 господарів
(скрупульозно веде статистику). З найродючіших і найбільш пристосованих для
нашої місцевості також вважає сорти бетіна (Німеччина), лілея та аносте
(Україна). Звісно, я записався в чергу на добірний посівний матеріал.
– Насіння городини, бульба картоплі – не проблема! –
вигукне якийсь читач із міста чи селища. – Де все це садити?
І справді… Першу «експедицію» з підготовки до
весняно-польових робіт автор цих рядків здійснив недавно, про що написав у
статті «Що посієш – те й з’їси!» («Волинська газета від 27 березня ц. р.).
Тепер довелося і питання «соток» дослідити.
На всіх автобусних зупинках, тумбах і навіть стовпах
помітив різної давності оголошення: «Куплю дачу без споруд», «Куплю дачу з
будинком», «Візьму в оренду дачу, бажано з будинком», «Продам шість соток…»
– Скільки тепер коштує земля? – цікавлюся у бухгалтера
дачного масиву «Діброва» Надії Сушинської. – І чи є ділянки на продаж?
– Наш масив порівняно невеликий: 450 ділянок, – каже
Надія Іванівна. – Як мінімум 20 із них, про що відомо мені особисто,
продається. Втім, думаю, їх у рази більше. Бо ж про деякі продані ділянки
дізнаюся, коли доводиться переоформляти на іншого власника. Щодо ціни, вона – різна.
Де нема забудови, за сотку правлять по тисячі доларів. Втім, поторгувавшись,
дачну ділянку величиною 0.6 га можна придбати і за 4,5 чи 5,5 тисяч. Де
збудовано коробку без накриття, за ділянку просять 10 тис. «зелених», із
коробкою із накриттям – по 22 тис., із будиночком – 35 і більше тисяч доларів.
Але це на «Діброві», де є газ. Тут навіть порожню ділянку продають уже «з
газом».
На дачних масивах «Промінь», «Калина», «Маяк»,
«Квітневе», «Боголюби» ціни на землю менші.
– Якщо у нас за ділянку просять 20, там відповідно 14-15
тис. доларів, – уточнює Надія Іванівна. – На «Квітневому», де нема ні води, ні
світла, ні газу за 1-2 тис. доларів можна придбати цілу ділянку.
– Біля мого садового будиночка на Пілганові є дачі, що
вже кілька років не обробляються, – каже мій товариш Павло Буковський. – На
одних – суглинок, а є земля дуже добра. І добиратися зручно.
Отож, для тих, хто хоче мати свій городець, завжди
знайдеться гарна місцина. Адже багато старших людей, які свого часу полюбили
землю, уже не спроможні її обробляти й радо продали б або ж віддали у ренту за
невеличку плату. Хоча саме вони тримаються за клаптик позамістя руками й
ногами.
– Раніше з дружиною перекопували все поле вручну, – каже 75-річний
письменник Іван Головня. – Цього року найняли тракторця. Наші чотири сотки
зорав швидко і якісно за сто гривень. Одразу й поскородив, земля – як пух.
Тільки бери і сій. Із сином Тимуром вже й трохи цибулі посадили.
До речі, з пошуком «кінських сил» чи «механізованої
техніки» можуть стати у пригоді голови садівничих товариств, які підкажуть адреси
чи потрібні телефони. Де не пройде колісна техніка, поле виоре кінь, зрештою –
ручний розпушувач землі, про який розповідав у попередньому матеріалі.
Але щоби праця була немарною, потрібен гній, добрива. Це
– найбільша проблема всіх садоводів. Але й тут знайдеться вихід. Ось хоч би це
оголошення: «Продаю гній коров’ячий, землю на город». Є мобільний зв’язок!
– Я за оголошенням, – кажу, почувши у слухавці приємний
чоловічий тенор. – По якій ціні віз гною?
– Фурами не продаємо, – мовить господар. – Можемо «ЗиЛом»
привезти 7,5 тонн якісного гною з-під корови і без соломи. Із доставкою (тут
він перепитав, куди саме везти, – авт.) це вартуватиме 750 грн.
Для одного дачника 7,5 тонн може вистачити на декілька
років, але, коли видасться, що його забагато, можна купити машину гною у
складчину на кілька садиб. Втім завжди при в’їзді до садових масивів знайдеться
конячка з фурою гною і плугом. Тут ціни нижчі. Але поспішайте, щоб не проґавити.
Принаймні мій знайомий постачальник пан Петро, у якого торік купував природне
добриво, відповів: «Запізнилися! Уже весь гній вивіз на поле чи продав. Просив по
300 гривень за 2,5 тонни. Тепер хіба літом чи в жнива можу привезти…».
Дача Миколи Азарова.
А за всіма цими клопотами чомусь знову пригадалися
«золоті» слова Миколи Азарова, котрого вже не знаєш і де шукати по білому
світу. «Ось я іноді кажу, що досить скиглити, беріть лопату і садіть картоплю,
капусту. Ви ж своє життя зробите легшим! Так-от: у мене вдома є город, на якому
росте все, що необхідно», – рівно рік тому розповів прем’єр, вихваляючись, як його
дружина виростила розсаду помідорів. «Не знаю, що вона там ще виростила. На
жаль, холодно. Але кілька днів тому вона все це пересадила в теплицю. Так що
ось, напевно, у квітні зелень у нас точно буде своя, різні кріп, петрушка там.
Знаєте, це все дуже творчо», – додав.
Яким був минулорічний урожай ранніх овочів у родини
Азарова-старшого, це, звичайно, таємниця за сімома печатями. Як і те, чи були в
нього іменна срібна лопата з позолоченою ручкою або вила, інкрустовані
діамантами. Проте можна не сумніватися, що «владна рука» ніколи їх не торкалися
ні для того, щоб город перекопати, ні щоби гній розкидати. Бо «присадибні»
ділянки для них слугували зовсім за іншим призначенням. У Миколи Яновича,
наприклад, ще 2010-го знайшли цілий маєток в елітній Конча-Заспі, який він
розбудував на місці… колишньої бази відпочинку Кабінету Міністрів України.
Білокачанною капустою там і не пахло, а от вкладена в розбудову «капуста» з
портретами мертвих американських президентів аж через червоноцегляний тин
перла…
Але нам що з того? Для нас копати, сіяти, жнивувати – це
звичайна робота. І коли кажуть, що ніби всі українські президенти є вихідцями із
села, то більшість нині сущих городян та міщан – точно звідтіля. І нас роботою
не злякаєш! Аби тільки шкідники все не зіпсували. А ще – злодії…
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото автора та «Української правди».