Лик святого мироточить і лікує навіть
нехрещених.
Десять років живучи у шлюбі, волинянин
Микола Савчук не мав із дружиною діток. Але через рік після прийняття
священицького сану Господь віддячив вірянам, подарувавши сина Сергійка, а ще
через рік – Іллю. Тож і подружжя дало обітницю служити Господу: взялося
будувати в Луцьку храм. От тільки спорудження церкви Благовіщення Пресвятої
Богородиці перетворилося на шлях до Голгофи. Шлях, долаючи який, доводиться і
випробування терпіти, і від чудодійного зцілення плакати.
«Я ТЕБЕ, РОЗКОЛЬНИКУ, ЗАРУБАЮ!»
Ставши
священиком Української православної церкви Київського патріархату, отець Микола
вирішив спорудити у спальному мікрорайоні Луцька невеличку церкву. Точніше, не
спорудити, а відновити храм Богородиці, який близько п’яти віків стояв на цьому
місці, але (і про це збереглися архівні відомості) згорів на початку ХІХ ст.
На
жаль, богоугодна справа не всім виявилася угодною. І ті «незгідні» стали
розпинати не лише священика, а й усю його сім’ю.
– Із
самого початку мені дивом удалося випросити 40 соток під спорудження храму. Бо
по-перше: довкола багатоповерхівки. По-друге, це місце було аж надто ласим
шматком для бізнесменів, які мріяли тут спорудити чергове кубло розпусти, –
зізнається духівник.
Дізнавшись
про наміри о. Миколи, бандити стали дзвонити до священика додому. Голос
незнайомця погрожував: «Подумай добре. Бо і влітку ожеледиця буває. А в тебе
діти…» Дружину священика двічі ледь не збивала машина. Тому жінка навіть їздила
по монастирях, шукаючи захисту Всевишнього. Там її перепинила 102-річна
монахиня Аксенія, білоруска за національністю, і лагідно промовила: «Что,
милая, о земелюшке опечалилась? Не горюнься, голубушка. Там будут тысячами люди
исцеляться…»
Після
того ні грошовиті гаманці, ні конкуренти вже нічого не могли вдіяти. Хоча
спроб, звісно ж, не полишали. То відмовляли депутатів Луцької міської ради
голосувати за виділення землі під спорудження церкви. То підсилали фанатичних
бабусь, аби ті під будівельну техніку кидалися. Якось одна жіночка з викликом
сказала: «Я кістьми ляжу, але церкви тут не буде!» І та злість сторицею до пані
повернулася: через два місяці жінка «згоріла» від раку підшлункової.
– Та
я не тримаю образи на слова «Розкольник!», що їх мені не раз у спину кидали.
Молюся за тих, хто погрожував зарубати. Пам’ятаю слова Господа нашого: «Прости
– і тобі буде прощено». Та продовжую відроджувати зниклу два століття тому
Богородичну церкву, яка за архітектурою має стати двійником
Свято-Миколаївського храму у селі Мильці Старовижівського району.
СТРАШНЕ ПАДІННЯ І НАДЗВИЧАЙНЕ ОДУЖАННЯ
Із
початком будівництва храму отець Микола отримав ще один знак Божий. Влітку
2006-го у домівку священика потрапила із монастиря Сімферополя ікона Луки
Кримського. А через кілька місяців духівник побачив: у целофані, в якому
зберігалася ікона, якась жовта рідина із неймовірним ароматом.
– Спершу
я подумав: мабуть, образок поміж речами лежав і з пляшечки якась ароматична
олійка вилилася, – пригадує настоятель події 5 листопада 2006-го. – Та
роздивився ближче: рідина витікала з частинки гробу Луки Кримського, яка
містилася в іконі! На мій дзвінок приїхав митрополит Луцький і Волинський УПЦ
КП Михаїл. «Образ мироточить, – сказав владика, розглянувши образ святого. – Та
зараз просто поспостерігай».
А
вже наступного дня у сім’ї Савчуків стається лихо: менший із синів, Ілля, якому
тоді і трьох літ не виповнилося, зірвався з десятиметрової висоти прямісінько
на бетон! Череп хлопчика розколовся, як гарбуз. Навіть мозок було видно.
Необхідна термінова операція. Але зробити наркоз неможливо: надто серйозно травмувалася печінка. Лікарі
давали півпроцента, що хлопчик виживе. Та Господь не залишив родину в біді.
Того ж дня священики УПЦ КП стали у спільну молитву за спасіння Іллі. А якісь
вищі сили підказали отцеві: «Бери миро і йди до сина…».
Побачивши
Миколу Савчука із пляшечкою невідомої рідини, лікарі за руки бралися, щоб не
впустити чоловіка до реанімації. «Не як священик іду – як батько. Не маєте
права не впустити», – рішуче промовив чоловік і таки помирував дитину, яка
лежала під апаратом штучного дихання.
А
рівно через шість годин, у в той момент, коли убиті горем батьки сиділи під
дверима реанімації, а багато хто вже готував слова співчуття, сталося диво: з
палати почувся дитячий плач. Забігши усередину, батьки і лікарі не могли
повірити: 2-річний Ілля витягнув із рота трубку для штучного дихання, рученята
все ще приєднані до крапельниць із ліками, а хлопчик стоїть і плачучи вимагає
маму й цицю…
Навіть
атеїсти після цього випадку переконалися: є таки над нами Вища Сила. А завідувачка
відділенням обласної дитячої лікарні Елла Володимирівна сказала: «Скільки я невропатологом
працюю, такого дива ще не бачила».
З
того часу миро з ікони Луки Кримського та щира молитва допомогли зцілитися
десяткам вірян і навіть тим, хто колись не вірив.
МИРО ДОПОМАГАЄ НАВІТЬ БІСНУВАТИМ
– Дива
Господні стаються в нашій церкві часто. Тому верхній храм ми називаємо
Благовіщення Пресвятої Богородиці, а нижній усе-таки носить ім’я Луки
Кримського. Тим паче, що я знайшов історичні документи про те, що цей святий
колись допомагав відроджувати християнство на Поліссі і цілком міг бувати на Волині,
– пояснює настоятель.
Що
ж до помочі, яку Лука Кримський дарує вірянам, то аби всі дивовижні факти не
забулися, о. Микола навіть веде спеціальну книгу зцілень. Є там історія
одужання жінки, яка мала рак молочної залози. Втім, після прикладання до образів
жінка відчула неймовірне тепло, після того злоякісна пухлина стала доброякісною
і пацієнтка вдало перенесла операцію. Записана у книзі історія чоловіка із
Київщини, який після молитви й мирування позбувся тяжкої недуги шлунку.
Маленькій дівчинці Лука Кримській допоміг відновити прохідність судин на ніжці,
яку вже мали ампутувати. Не менше вражає і останній із випадків: у
хлопчика-дошкільняти виявили в горлі пухлину, мама стала із сином ходити до
церкви, мируватися, до ікон прикладатися, через півроку медики порадували: стан
дитини поліпшився, і в той день, коли ми розмовляли з отцем, хлопчику мали
проводити операцію з видалення пухлини.
– Лука
Кримський іще за життя мав славу дуже хорошого хірурга, навіть отримав
Сталінську премію за успіхи у медицині. Тому нас часто запрошують принести
ікону у медичні заклади та благословити на вдалу операцію. А потім, бувало,
хірург розповідав: «Моєю рукою ніби якісь вищі сили водили!».
Не
минає священик увагою і дитячий реабілітаційний центр, у якому виховуються дітки
з фізичними та психічними вадами. Рідні часто приводять таку малечу до храму
Луки Кримського. На великі свята отець сам приходить до реабілітаційного центру
помирувати вихованців. І те, що відбувається під час священицьких обрядів, теж
змушує задуматися. Якось було, що бабуся привела до храму маленького внука. А
щойно взяла дитя за руку, аби підвести до причастя, кволий малюк відштовхнув
жінку на декілька метрів заговорив грубим голосом. У грудні, на
Миколая-Чудотворця, священик сам прийшов до реабілітаційного центру, одному
хлопчику поставив миром хрестика на лобі і вмить дитя ніби хто підмінив:
хлопчик схопився, «наїжачився» і став по-звіриному гарчати. Та й дорослі
біснуваті не раз коло храму ходили. Втім хрест, миро і молитви допомогли
звільнити душі християнські від нечистої сили.
Аби
на власні очі побачити дива Господні, до храму Луки Кримського часто приходять
католики, греко-католики, навіть батюшки Московського патріархату. Свого часу
донька російської кіноактриси Інни Чурікової, Катерина, зняла фільм про Луку
Кримського, де серед іншого розповіла про луцький храм та отця Миколу. І що
більше люди дізнаються про чудодійні зцілення, то сильнішою стає їхні віра у
Любов, Добро та Милосердя.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора і з сімейного архіву САВЧУКІВ.