Коли у серпні в с. Брище Луцького р-ну прибула делегація посадовців, громадських діячів та журналістів на сміттєзвалище, де відкривали нову сортувальну лінію, думки були різні. Кардинально. Хтось казав, що давно пора було це зробити і нічим тут пишатися, хтось говорив, що не все продумано до толку, бо сміття треба сортувати ще до того, як воно приїздить на звалище. Це, мовляв, і легше, і дешевше.
Експлуатацією тієї сортувальної лінії займається ТзОВ «Луцьк ЕКО», яке є спільним підприємством ЛСКАП «Луцькспецкомунтранс» та ТОВ «Група Компаній Екосорт».
І от – на продовження серпневої теми. Нещодавно Луцький міський голова Микола Романюк відвідав ЛСКАП «Луцькспецкомунтранс», щоб оглянути нові контейнери для роздільного збору сміття.
Директор підприємства Валерій Кузьмич розповідав, що придбали вони 38 контейнерів, витративши 190 тис. грн. Це – кошти міського бюджету. Контейнери нині у розібраному стані, і тепер працівники підприємства їх збирають докупи. Директор ЛСКАП «Луцькспецкомунтранс» каже, що ці спецконтейнери будуть встановлені у мікрорайоні ЛПЗ. А зовсім скоро підприємство отримає ще 22 таких на суму 110 тис. грн.
Микола Романюк, вислухавши, розповів, що нині у житловому секторі розміщено 720 майданчиків для збору твердих побутових відходів. Тож у всіх цих місцях треба встановити контейнери для роздільного збору сміття. Звісно, одразу все місто не охопиш, але ж треба з чогось починати. До кінця року, каже Микола Ярославович, якщо все вдасться, то близько 80 таких контейнерів, куди люди зможуть викидати ПЕТ-пляшки, буде встановлено у дворах багатоквартирних будинків у Луцьку. А потім, у майбутньому, будуть ще й окремі – для збору картону, скла тощо.
І в усій цій історії про те, як упевнено ми рухаємося у напрямку Європи, є одне маленьке таке «але». Валерій Кузьмич поміж іншого розповідав, що вони змушені встановлювати додаткові елементи захисту на ці сміттєві контейнери, бо ж усяке буває. І кришки стають украй необхідні людям, і без колещат комусь раптом стає ні туди ні сюди, або й узагалі цілого контейнера в квартирі чи у дворі якраз раніше й не вистачало. Тож доводиться, окрім самих контейнерів, витрачатися ще й на усілякі хитромудрості, що допомагають його вберегти. А кожен контейнер – нумерувати.
От і виникає запитання: яким би таким диво-способом зіпсовану совєтами українську ментальність, де колективне – то нічийне, відсортувати від європейської, де кожен із мільйонів – житель громади?
Світлана ГАВРИЛЮК.
Фото Олександра ОЛІШЕВСЬКОГО.
