Якщо в
обласній владі нічого не зміниться, то вибори в Луцьку виграє УКРОП, який ще до
їх оголошення укріпить свої позиції в сфері адмінресурсу. І ніхто з колишніх
заступників покійного Миколи Романюка цьому не завадить…
«Вас
можна назвати людиною «в темі», адже Ви неодноразово виконували обов’язки мера.
Чимало симпатиків Миколи Романюка бачать його наступником саме Тараса Яковлєва.
Плануєте податися в мери?», – 28 березня ц. р., у день оголошення про
добровільну відставку з посади першого заступника Луцького міського голови,
представник «Волинської правди» Андрій Мошкун запитав у Тараса Яковлєва. І
Тарас Володимирович відверто відповів…
«Це було б для мене цікаво. Я це зроблю, якщо більшість з оточення Миколи
Романюка мене підтримає. Тобто, якщо команда Миколи Романюка це визначить. Я ні
в якому разі не буду балотуватися на міського голову за своїм особистим
рішенням. Тому, що я би хотів, щоб кандидат від того оточення, яке представляв
Микола Ярославович, був один. Якщо це буду не я, то я це сприйму як факт і буду
працювати на цього кандидата. Якщо це буду я, значить так і буде. Я до цього
готовий», – буквально відповів Тарас Яковлєв.
У цьому сенсі виникає кілька резонних запитань. По-перше, Тарас Яковлєв в
період виборів Луцького міського голови належав до «Самопомочі», тоді як Микола
Романюк – до «БПП «Солідарність». Оскільки всередині «Самопомочі» виник
конфлікт, то Андрій Садовий замість Тараса Яковлєва зробив ставку на Юлію
Вусенко, яку спочатку записали в партійний список на виборах у парламент
замість Тараса Володимировича, а потім, як очільницю списку в міськраду, обрали
секретарем. Самого ж Тараса Яковлєва мер теж не обійшов увагою, призначивши
першим заступником, хоча було й багато інших потужних кандидатур, нічим не
гірших від того ж Святослава Кравчука.
Микола Романюк до другої перемоги на виборах теж ішов звивистою дорогою. На
заключному етапі виборчих перегонів, ледь не втративши переваги над висуванцем «УКРОПу»
Олександром Товстенюком, узагалі змінив пропорошенківську риторику і навіть
кольори на біл-бордах стали іншими: зникли біло-червоні і сакральні тренди а-ля «БПП «Солідарність»,
зате виникли сині.
Відомо, що Миколу Романюка підтримувало багато вагомих у Луцьку і області
людей. При всій повазі до Тараса Яковлєва, на момент другого туру виборів
міського він до таких не належав. Як, власне, і інші заступники – Юрій
Моклиця і Сергій Григоренко. Останнього взагалі виключили зі скандалом із
партії «Батьківщина» за антисемітські висловлювання, і лише з волі Миколи
Ярославовича Сергій Григоренко залишився…
Тому ні цих трьох заступників, що ідуть із посад, ні двох, що залишаються
(йдеться про Андрія Кицю, який невдало балотувався в депутати міськради від усе тієї ж «БПП
«Солідарність», і Юрія Вербича, який в депутати не йшов, бо займався
організацією внутрішньої роботи мерії) до основних гравців «команди Миколи
Романюка» віднести складно хоча б тому, що основні її учасники перебували і
перебувають поза службовими кабінетами. Ці
ж виконували тактичні, але не стратегічні завдання, примудрившись навіть
вступити в гострий конфлікт із Громадською радою при Луцькому міському голові і
вислухавши доволі гостру критику на адресу своєї діяльності.
Ясно одне: якщо процесом перевиборів буде знову «рулити» одіозний Володимир
Гунчик, то УКРОП і «Батьківщина»
залишаться при владі в Луцьку надовго. Або – назавжди.
В усякому випадку, доки Ігор Палиця буде головою облради та контролюватиме
більшість як серед обласних депутатів, так і в середовищі міських.
І причина тут не тільки в силі Ігоря Петровича, як у безпорадності
Володимира Петровича, який, представляючи президентську більшість у державі, на Волині докерувався до статусу меншості…
Всі ж інші або взагалі не впливають на хід процесів, або поспішили перебігти
з однієї команди в іншу, щоб у слушний момент знову поміняти кокарди на
кашкетах…
Тому все залежить від справжньої команди, до якої належав Микола Романюк, а не яка залежала від нього…
Світлана КОМА.
На фото Олени МЕЛЬНИК («Волинська правда»): Тарас Яковлєв спілкується з
Андрієм Мошкуном.