Чи Володимир Винниченко – український герой? А чимало інших хрестоматійних достойників? І з якого дива Симон Петлюра і Петро Скоропадський у м. Луцьку фактично під забороною?
Подих можливих повоєнних виборів уже відчувається в найбільших українських містах. Подейкують, у сусідньому м. Львові саме чинний мер Андрій Садовий і нинішній начальник обласної військової адміністрації Максим Козицький змагатимуться за булаву градоначальника. Саме під таким кутом зору медіа оцінюють очільника виконавчої влади перейменувати в Середмісті вулицю… Володимира Винниченка! А в м. Луцьку її залишать? І що робити з майданом Михайла Груевського?
Як пише «Радіо ВВС Україна», начальник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький виступив із пропозицією перейменувати одну з центральних вулиць Львова.
Його не влаштовує, що вона названа на честь українського політичного діяча і письменника Володимира Винниченка.
Він повідомив, що вже звернувся до Львівської міської ради з проханням про перейменування. Саме на вулиці Володимира Винниченка розташована будівля ОВА і обласної ради.
Максим Козицький вважає, що цей політик часів УНР підпадає під декомунізацію. Він наголошує, що на думку «багатьох істориків», Володимир Винниченко був «переконаним комуністом, прихильником автономії України у складі росії і відвертим противником створення української армії».
Також серед претензій те, що письменник начебто критикував політиків-самостійників, зокрема, кадрового націоналіста Миколу Міхновського, конфліктував зі Симоном Петлюрою щодо самостійництва (відправив того навіть у відставку з посади Військового міністра), організував у Відні закордонну групу українських комуністів, а після того, як більшовики окупували Україну, співпрацював з московською владою, навіть будучи за кордоном.
«Його утопічні заклики до московської влади щодо українізації та літературний спадок є неспівставними з тією шкодою, якої він заподіяв українській державності в період Перших визвольних змагань», – вважає начальник ОВА.
На його думку, топоніми – це «частина інформаційної безпеки держави, це ідеологічні маркери, на яких виростають наші діти».
«Допускати далі існування тих, які вшановують ворогів української державності та колаборантів, ми не маємо права», – наголосив Максим Козицький.
Нову назву вулиці він запропонував обрати дописувачам.
Пост Максима Козицького викликав неоднозначну реакцію. Здебільшого публічні діячі розкритикували чи висміяли заяву.
Вочевидь з натяком на цей допис, мер Львова Андрій Садовий опублікував свій, де поставив іронічне питання: «На яке число в Фейсбуці вибори призначили?».
В коментарях до поста Максима Козицького відомий письменник Андрій Любка написав, що ідея голови ОВА «це помилка і дуже поверхове трактування історії, трагічності окремих доль на перехресті імперій, воєн і революцій”.
Дослідник і письменник Богдан Логвиненко висміяв ініціативу, написавши, що також треба перейменувати вулиці на честь гетьмана Богдана Хмельницького.
Бо ж він «не мав українського громадянства, був прихильником автономії України у складі Речі Посполитої, був праворадикалом і організовував єврейські погроми, пішов на угоду з москвою без референдуму, а також погано виховав сина».
Громадський діяч Тарас Шамайда вважає, що ідея Козицького з перейменування вулиці Володимира Винниченка «дискредитує декомунізацію і деколонізацію».
А що насправді?
Як мінімум, дискусія викликала підвищений інтерес до самого Володимира Винниченка, який народився в 1880 р. у м. Єлисаветграді (нині Кропивницький) на той час Херсонської губернії царської росії, а помер у 1951 р. ум. Мужен, Франція.
Дійсно, він був першим Головою Директорії Української Народної Республіки (аналог українського Кабміну) від 14 грудня 1918 р. до 13 лютого 1919 р.
Під натиском більшовиків на чолі уряду втік зі столиці, спочатку в м. Житомир, потім із дружиною Розалією Лівшиц в м. Бердянськ. За Гетьманату Петра Скоропадського був в жорсткій опозиції, а через суперечності з Симоном Петлюрою емігрував за кордон.
З власної ініціативи встановив контакт особисто з лідером більшовицьких заколотників владіміром лєніним, від якого отри мав дозвіл у травні 1020 р. із дружиною приїхати в м. москву.
Володимир Винниченко став представником урср у Польщі, Австрії, Чехо-Словаччині, Німеччині та Франції. І лише перед початком Другої світової розірвав стосунки з сталінським режимом…
Щодо луцької, а не львівської вулиці, то вона має таку історію.
В 1920 р. вона називалась Ягеллонською на честь польського королівського роду. Пізніше стала носити ім’я польського маршала Юзефа Пілсудські. В 1940 р. була перейменована на Червоноармійську, де в колишньому банку розгорнули навіть Будинок офіцерів. Під час німецької окупації сучасна вулиця мала назву Північна.
За часів окупаційного режиму «других совєтів» в післявоєнні роки територія вулиці включала також теперішню вул. Лесі Українки та мала загальну назву Радянська. А на початках відновленої Незалежної України частина Радянської вулиці від Театрального до майдану Михайла Грушевського була перейменована на вул. Володимира Винниченка.
Утім, не один Володимир Винниченко «вляпався» у співрацю з російсько-більшовицьким окупаційним режимом: Голова Центральної Ради Михайло Грушевський повернувся з-за кордону в окуповану Україну та погодився очолити Академію наук урср…
І на честь Михайла Грушевського біля вул. Володимира Винниченка у м. Луцьку і майдан названо, і пам’ятник встановлено!
Тільки в обласному центрі Волині ніяк не вшановано істинних державників-самостійників: Симона Петлюру і Петра Скоропадського…
Роман УСТИМЧУК.
На фото автора та з архіву: сучасний вигляд вул. Володимира Винниченка в м. Луцьку; перший Генеральний секретаріат Української Центральної Ради. 1917 р., Володимир Винниченко у центрі в нижньому ряду; пам’ятник Михайлові Грушевському на однойменній площі.